Україну захищає все суспільство – Володимир Бугров

29.09.2026, 20:49 newformat.info

1

жовтня Україна відзначає День захисників і захисниць. У час великої війни ця дата набула для кожного з нас особливого змісту. Сьогодні ми дякуємо людям, які зі зброєю в руках захищають нашу державу, згадуємо тих, хто віддав за неї життя, і ще раз замислюємося над тим, що означають для нас свобода, відповідальність і незалежність.

Саме тому цього дня найперше слово – «дякую».

Дякую кожному захиснику і кожній захисниці.

Дякую людям, які залишили свої професії, університетські аудиторії, лабораторії, підприємства та родини й стали до лав Сил оборони України.

Дякую тим, хто вже багато років боронить нашу державу.

Для мене ця тема має особливий, особистий вимір. Значна частина мого життя пов’язана з Київським національним університетом імені Тараса Шевченка. За роки повномасштабної війни університетська спільнота, як і вся Україна, пережила надзвичайно важкі випробування.

Серед тих, хто став на захист держави, є студенти, випускники, викладачі та працівники українських університетів. Люди, яких ми звикли бачити з книжкою, за кафедрою чи в аудиторії, взяли до рук зброю.

Це дуже важлива риса нинішньої війни. Україну захищає суспільство. Її захищають військові професіонали і добровольці, науковці й підприємці, вчителі та інженери, медики, митці, студенти – люди абсолютно різних професій і поколінь.

Саме у цьому, на мою думку, і полягає одна з основ нашої стійкості.

Коли ми говоримо про захист України, не можна зводити його лише до питання території.

Українські воїни захищають значно більше.

Вони захищають право суспільства самому визначати своє майбутнє.

Право людини вільно мислити.

Право університету навчати й досліджувати.

Право науковця ставити запитання і шукати відповіді.

Право молодої людини обирати професію, подорожувати світом, повертатися додому і реалізовувати себе у власній країні.

Вони захищають українську культуру, мову, історичну пам’ять і нашу здатність бути самими собою.

Це фундаментальні речі.

Свобода ніколи не існує сама собою. Вона передбачає відповідальність, а іноді вимагає надзвичайно високої ціни.

Сьогодні цю ціну платять наші захисники та захисниці.

Війна змушує нас думати не лише про сьогоднішній день.

Ми повинні думати про Україну після війни.

Я переконаний, що освіта і наука матимуть для її майбутнього визначальне значення. Нам знадобляться люди, здатні відбудовувати міста, розвивати економіку, створювати технології, лікувати, навчати, управляти державою та зміцнювати її інституції.

Саме тому навіть під час війни ми не можемо дозволити собі ставитися до освіти як до другорядного питання.

Кожна лекція, яка відбулася попри повітряну тривогу, кожне дослідження, яке продовжується попри війну, кожен студент, який здобуває освіту в Україні, – це також інвестиція у стійкість держави.

Наші захисники виборюють для молодого покоління можливість мати майбутнє. А завдання університетів – дати цьому поколінню знання, свободу мислення, професійну компетентність і розуміння відповідальності перед суспільством.

Особливо важливо сьогодні говорити з молодими людьми. Не мовою гасел, а мовою правди.

Покоління нинішніх студентів дорослішає під час війни. Воно знає, що таке повітряні тривоги, ракетні атаки, навчання в укриттях, волонтерство, друзі й знайомі на фронті.

Цей досвід неминуче формуватиме майбутню Україну.

Але разом із пам’яттю про війну ми повинні передати молодому поколінню розуміння цінності людського життя, демократії, гідності та відповідальності.

Україна потребуватиме не лише хороших фахівців. Вона потребуватиме свідомих громадян. Людей, здатних критично мислити, брати на себе відповідальність, поважати інших і розуміти, що держава – це не щось відокремлене від суспільства. Держава – це всі ми.

1 жовтня – це також день пам’яті.

Ми згадуємо захисників і захисниць, які віддали життя за Україну.

Серед них є зовсім молоді люди, які лише починали свій життєвий шлях. Є досвідчені фахівці, викладачі, науковці, підприємці, лікарі. Є люди, які залишили родини, дітей, батьків.

Кожна така втрата – це не статистика. Це обірване людське життя. І наше завдання полягає в тому, щоб імена цих людей залишалися в суспільній пам’яті.

Особливу відповідальність тут мають університети та школи.

Ми повинні зберігати пам’ять про своїх студентів, випускників, викладачів і працівників, які загинули, захищаючи державу. Молоді люди, які прийдуть до університетських аудиторій через десять чи двадцять років, повинні знати, завдяки кому вони мають можливість навчатися у вільній Україні.

На днях колищні студенти і студентки з філософського факультету КНУ імені Тараса Шевченка зібралися (цього року онлайн), щоб у день загибелі згадати нашого випускника-політолога Олександра Пастуха на псевдо «Добрий». І, згадуючи про Сашка, говорили, що це потрібно нам, що це нащ борг перед ним та всіма, хто віддав за нашу свободу найдорожче – життя!

Не менш важливе питання – повернення наших військових до цивільного життя.

Ветерани приходитимуть в університети – як студенти, викладачі, дослідники. Хтось захоче продовжити перерване навчання. Хтось – отримати іншу спеціальність. Хтось після військового досвіду вирішить займатися наукою або викладанням.

Українська система освіти повинна бути до цього готовою.сЙдеться і про фізичну безбар’єрність, і про психологічну підтримку, і про гнучкі освітні можливості.

І найголовніше – про ставлення. Людина, яка повернулася з війни, не повинна доводити суспільству свою цінність. Навпаки, наше завдання – допомогти їй знайти своє місце у мирному житті та максимально реалізувати свій досвід, знання і здібності.

Сьогодні часто звучить фраза: «Завдяки ЗСУ».

І вона абсолютно справедлива.

Але вдячність – це не лише слова.

Бути вдячними означає відповідально робити свою справу.

Для військового – захищати країну.

Для викладача – чесно навчати.

Для науковця – шукати істину.

Для студента – здобувати знання.

Для державного службовця – служити суспільству.

Для кожного громадянина – не бути байдужим до країни, у якій він живе.

Ми не можемо повернути до життя тих, кого втратили. Але ми можемо зробити все, щоб Україна, за яку вони боролися, була гідною їхнього вибору.

Сильною.

Освіченою.

Демократичною.

Вільною.

Такою, в якій людина та її гідність справді мають найвищу цінність.

У День захисників і захисниць України хочу подякувати кожному і кожній, хто сьогодні боронить нашу державу.

Дякую вашим родинам, які чекають і підтримують.

Дякую медикам, волонтерам і всім, хто допомагає Силам оборони.

Схиляю голову перед пам’яттю полеглих.

Захищаючи Україну сьогодні, наші воїни захищають право наступних поколінь українців мати своє завтра. Наш обов’язок – бути гідними цієї жертовності.

Бажаю нашим захисникам і захисницям сил і витримки. І найбільше бажання – щоб вони повернулися додому. До своїх родин. До своїх університетів і професій. До мирної України.

З Днем захисників і захисниць України!

Честь і шана захисникам України. Вічна пам’ять полеглим Героям.