Штати втрачають глобальний вплив, і Трамп усяко цьому сприяє

18.09.2026, 09:18 enovosty.com

Оглядач агентства Bloomberg Марк Чемпіон (Marc Champion) опублікував невелику колонку під заголовком «The US Is Squandering Its Global Leverage» або «США розтринькують свої глобальні важелі впливу».

Постановка питання про втрату Штатами глобального впливу в заголовку має екзистенційний характер, оскільки ця проблема вже давно й усе дужче «поглинає думки та серця» дозвільної публіки, причому далеко не лише у самих США.

Розпочався цей процес, як видається, далеко не з 11 вересня 2001 року, вперекір думці Марка Чемпіона, а десь так у 1980-х, коли слідом за перенесенням виробництв з Америки до Китаю стартував процес деіндустріалізації та втрати провідних науково-технологічних позицій у світі. Далі під модні тоді балачки про «постіндустріальну економіку» (до речі, зараз цих нісенітниць уже майже не чути) почалася повільна ерозія глобального політичного, військового та фінансового домінування США у світі.

Проте Марк Чемпион абсолютно правий у тому, що Трамп усе «у спішніше» дискредитує Штати, стрімко скорочує глобальний вплив Вашингтона, причому одразу за кількома напрямами, і насамперед це стосується затіяної ним безглуздої війни з Іраном, а також війни в Україні, яку Трамп обіцяв «припинити за пів години».

Чемпіон слушно зазначає, що в найскладніших проблемах геополітики Трамп, будучи сам бізнесменом-спекулянтом, покладається на гроші, шкурні інтереси та важелі, які ці інтереси дають. Тому найскладнішими дипломатичними питаннями, тобто відносинами з Іраном та війною в Україні, у Трампа займаються не досвідчені кадрові дипломати, а два комвояжери-спекулянти, які провалили обидва напрями, власне, як і третій у вигляді Гази.

Далі наводимо майже дослівний переклад невеликої за обсягом колонки Марка Чемпіона.

Президент Дональд Трамп розглядає мистецтво геополітики як питання грошей і важелів впливу. У результаті він покладався на своїх колег-бізнесменів, які виконували роботу дипломатів у Газі, Україні та Перській затоці — і вони зазнали невдачі. Як якось сказав аятола Рухолла Хомейні, революція, яка заснувала Ісламську Республіку Іран, «була не через ціну на кавуни».

Ця омана не обов’язково має бути вирішальною. Готівка досі залишається надзвичайно потужним інструментом (без неї неможливо довго вести війну), і, володіючи величезним запасом м’якої сили, найбільшою у світі економікою та найпотужнішою армією, США давно мають унікальну можливість переконувати інші країни коритися. Однак неспроможність Трампа контролювати війни в Україні та в Ірані вказує на зростаючу проблему: важелі впливу Америки слабшають, і він прискорює їхнє послаблення.

Це може здатися нелогічним, ураховуючи, що Трамп тисне відкритіше й жорсткіше, ніж, мабуть, будь-хто з його попередників, яких він зображує слабкими. Достатньо поглянути на його тарифний режим і на те, як він використовував економічну залежність союзників та їхню залежність у сфері безпеки, щоб змусити їх платити. Або на використання ним домінування долара США для тиску на країни за допомогою санкцій — політика, яка набула широкого розголосу за колишнього президента Барака Обами і поступово спонукає уряди по всьому світу намагатися знизити свою залежність від цієї валюти.

Але в геополітиці важелі впливу працюють найкраще тоді, коли їх фактично не використовують, тому що, раз застосовані, вони можуть бути втрачені та стати у найкращому разі формою покарання. Торговельна війна Трампа з Канадою, що спалахує з новою силою, — яскравий тому приклад. Його лютневе рішення атакувати Іран — ще один. Загроза застосування американської авіації тривалий час стримувала Іран від перекриття Ормузької протоки або, власне, від відкритого прагнення володіти ядерною зброєю. Щойно Трамп віддав наказ про напад, якому Іран намагався запобігти, у Тегерана більше не залишилося причин стримуватися.

Цей коктейль із марно витрачених переваг і надмірної опори на комерційні стимули прискорює занепад глобального домінування США, який, можливо, розпочався з ексцесів після 11 вересня. Це знову проявилося цього тижня, коли Трамп раптово поновив твердження про те, що за його попередника, Джо Байдена, США виділили Україні 300 мільярдів доларів на війну з Росією, і додав, що планує вимагати ці гроші назад, якщо не від Києва, то від Європи.

Цього не станеться, не в останню чергу тому, що ця цифра вигадана. Так само як і заява Трампа в понеділок про те, що Київ і Москва домовилися про перемир’я щодо повітряних ударів по енергетичній інфраструктурі одне одного. Ця нібито угода, схоже, стала новиною для обох сторін; обмін ударами безпілотниками та ракетами триває. Менше з тим, важливо розуміти, чому президент обрав саме цей момент для вигадування цих неправдивих тверджень.

Коротка відповідь, звісно ж, — проміжні вибори. Війна Трампа в Ірані непопулярна всередині країни, і він шукає способи дистанціюватися від її негативних наслідків. Саме тому в понеділок він опублікував у Truth Social допис про те, що попросив президента України Володимира Зеленського припинити обстріли російських нафтопереробних заводів, і далі стверджував, що саме бомбардування Києва, а не іранський конфлікт, призвели до того, що ціна на дизельне пальне в США вперше перевищила 6 доларів.

Як і його цифра в 300 мільярдів доларів на допомогу Україні, ця напівправда мала на меті перекласти відповідальність. Послання Трампа полягає в тому, що якщо державний борг США вийшов з-під контролю, якщо інфляція знижує рівень життя і якщо американські арсенали виснажені, то, як полюбляють казати британці: «Це був не я, пане».

Можливо, цього буде достатньо, щоб переконати сумнівних виборців у США в листопаді, але навряд чи це спрацює для досягнення геополітичних цілей Трампа. Припинивши всю нову американську допомогу Україні й надаючи тільки зброю, яку мають купувати інші союзники Києва, він поступово втратив свій вплив на рішення Зеленського. Просто складніше змусити Україну припинити одну з найважливіших стратегій ведення війни — знищення російського видобутку нафти — коли Трамп резко скоротив роль США у військових зусиллях Києва.

Крім того, його цифри непереконливі. Загальна сума всієї військової, фінансової та гуманітарної допомоги США Україні за чотири з гаком роки з моменту вторгнення Росії до червня становила не 300 мільярдів доларів, а 131,5 мільярда доларів, згідно з даними системи відстеження підтримки України під управлінням Кільського інституту в Німеччині, яка веде найповнішу звітність. Тим часом, за даними Бюджетного управління Конгресу, США витратили 42,3 мільярда доларів на війну з Іраном за перші чотири місяці. Це набагато менша сума, але вона показує темп витрачання коштів більш ніж удвічі вищий, ніж для України, і вже завдала більшої шкоди запасам боєприпасів та боєздатності США.

Вимога Трампа повернути свої уявні 300 мільярдів доларів — це спроба відновити переговорну силу, яку він втратив після перетворення постачань американської зброї Україні на комерційне підприємство. Його суперечливі погрози та заяви на адресу Ірану найкраще розглядати в аналогічному світлі — як спроби заповнити зростаючий вакуум у важелях впливу.

Щоб покласти край війні в Ірані, США необхідно знайти партнерів, які зможуть забезпечити їм той вплив, якого їм зараз бракує. Що стосується України, Вашингтон залишається важливим партнером і постачальником критично важливої зброї, і, хоча цього самого по собі може бути недостатньо, щоб змусити Зеленського піти на поступки, Трамп має можливість використати свої повноваження в переговорах.

Україні вкрай необхідні перехоплювачі Patriot для знищення балістичних ракет, які Росія зараз виробляє в таких масштабах, що це має непокоїти не лише Україну, а й Європу та США. Попри скорочення американських запасів, якщо Трампу вдасться поставити достатню кількість зброї, щоб хоча б трохи змінити ситуацію для Києва цієї зими, це стане прикладом для інших союзників. Він також міг би відновити свою колись зроблену пропозицію дозволити українцям виробляти власні Patriot за ліцензією. Якщо об’єднати ці стимули, у США дійсно може з’явитися важіль тиску, необхідний для того, щоб спонукати Зеленського припинити атаки на нафтопереробні заводи.

За загальної правильності більшості тверджень Марка Чемпіона, деякі його тези видаються вельми сумнівними.

Він пише, що Штатам необхідно знайти партнерів, які зможуть забезпечити їм той вплив, якого їм зараз бракує для припинення війни в Ірані.

Сам підхід ніби правильний, бо, якими б потужними не були Штати, їхній вплив після Другої світової полягав у тому, що вони були лідером Заходу, хай з усіма мінусами, а не лише плюсами.

Відверто кажучи, навіть важко уявити, хто зараз міг би стати таким партнером Штатів, який допоміг би бодай «звести внічию» затіяний Трампом «матч США – Іран».

Своїх природних й об’єктивних партнерів у особі європейських країн НАТО, охоплюючи такі провідні держави, як Велика Британія, Німеччина, Італія, Франція, Трамп відверто відштовхнув і з ідіотичною запеклістю продовжує робити це далі. Крім того, країни Європи цілком виправдано не хочуть втягуватися у відверті авантюри Трампа.

Що ж стосується давніх союзників у регіоні з-поміж арабо-мусульманських країн, зокрема Саудівської Аравії та інших, то їх Трамп спочатку відверто підставив, розв’язавши війну в регіоні, а потім так само відверто кинув, виявившись неспроможним і не бажаючи їх захистити, фактично порушивши взяті раніше Штатами зобов’язання у сфері колективної безпеки. Після цього в регіоні в Америки не залишилося реальних партнерів. Узагалі, після такого ніхто не захоче мати справу зі Штатами, тим паче в його авантюрі з війною проти Ірану.

Ще забавнішими виглядають постановки питань Марком Чемпіоном щодо України.

Чемпіон абсолютно правий у наступному. У нападі ділковутої дурості Трамп перевів відносини з Україною на комерційні рейки, коли за зброю, що постачається, Штати отримують гроші від європейських партнерів України, причому Трамп ще й дуже цим пишається.

Але пишатися йому особливо нічим, тому що в результаті він значною мірою втратив вплив на Україну й особисто на Зеленського. Штати поки що цікаві Україні тим, що надають, хай і за