Що не так із матеріалом NYT про корупцію в українській оборонці: пояснює профільний журналіст
6 вересня The New York Times опублікувала велику статтю про корупцію в українській оборонній індустрії. Шеф-редактор «Оборонки» Богдан Мірошніченко вважає, що матеріал порушує важливу проблему, але водночас дає неповну картину, оскільки спирається переважно на кейси 2024 року й не враховує зміни, що відбулися в системі закупівель після цього.
Про це журналіст написав на своїй сторінці у соцмережах.
Матеріал NYT має назву «В Україні шахрайство та розтрати винагороджуються збільшенням кількості контрактів на постачання зброї». За словами Мірошніченка, за основу статті взято злитий внутрішній аудит, у якому аналізуються випадки корупції та неефективного витрачання коштів на закупівлі озброєння.
«Матеріал цікавий та важливий. У ньому згадані гучні корупційні скандали в оборонній промисловості і деякі системні проблеми, які залишаються досі та потребують уваги», — пише він.
Водночас Мірошніченко звертає увагу, що в матеріалі згадано лише кейси 2024 року. «Тобто це фактично справи минулих літ, які журналісти чомусь виклали саме наприкінці 2026-го», — зазначає він.
На його думку, на основі цих справ автори роблять «дуже далекоглядні висновки про безнадійну корумпованість нинішньої системи оборонних закупівель». Зокрема, у статті наведено слова колишнього міністра оборони Михайла Федорова про те, що «корупція процвітає», а також американського експерта з протидії корупції Джеймса Вассерсторма: «в Україні буде вкрадено все, що не прибито цвяхами до підлоги, це традиція».
Окремо Мірошніченко звертає увагу на момент публікації матеріалу. За його словами, текст вийшов просто під час візиту американських перемовників до Києва. Водночас у столиці відбулася ще одна важлива, але менш медійна подія — приїзд делегації представників НАТО, відповідальних за виділення Україні грошей на озброєння.
«Очевидно, що західні політики, відповідальні за виділення допомоги Україні, не могли проігнорувати настільки гострий текст у ці дати», — пише Мірошніченко.
Він зазначає, що журналісти NYT «свідомо чи несвідомо взяли на себе відповідальність за створення інформаційного тла цих важливих зустрічей».
«Настрій їхнього матеріалу ставить діагноз українській системі оборони як корупційно хворій без жодних натяків на покращення, і ніби попереджає про це партнерів. Але наскільки такий погляд відповідає реальності?» — запитує Мірошніченко.
Мірошніченко наголошує, що корупція та неефективне використання коштів в українській оборонній промисловості справді існують.
«У 2021-му році Україна виділила на закупівлю озброєння близько 1 млрд дол. У 2023-му — 22 млрд, у 2025-му — близько 33 млрд. Жодна система у світі не здатна витримати таке різке масштабування видатків без втрати в ефективності та корупційних ризиків», — пише він.
За його словами, оборонних компаній і контрактів під прицілом перевіряючих органів стало кратно більше, однак «хронічна нестача компетентних кадрів у держуправлінні нікуди не зникла».
«Погіршує ситуацію вимушена відсутність виборів та практика чинної влади призначати людей на посади за принципом лояльності, а не досвіду й ефективності», — зазначає автор.
Ще одним фактором він називає специфіку війни. «Технології на фронті застарівають швидше, ніж відбувається постачання озброєнь, а зброю потрібно купувати швидко та в умовах шаленого світового дефіциту», — пише Мірошніченко.
На його думку, через це закупівельники мають високий ризик помилитися або стати жертвами маніпуляцій окремих штабних, політичних та бізнес-груп, «які викручують потреби військових кожен у свій бік».
Окремо він пише про правоохоронні органи та їхню увагу до оборонних грошей.
«На мільярдні бюджетні потоки поступово задивляються представники різних правоохоронних органів. Причому часто обґрунтовані розслідування закінчуються скандалами і публічними звинуваченнями в "роботі на Росію". А незаконні обшуки відбуваються в супроводі "чорнухи" в продажних медіа, де компанії просто оббріхують та створюють тло для подальшого тиску силовиків», — зазначає Мірошніченко.
«Згадані у матеріалі корупційні кейси — це прямий наслідок усіх цих передумов», — додає він.
Серед них автор називає постачання неякісних мін із Павлоградського хімічного заводу у 2024 році. За його словами, військова прийомка «намалювала» завищену спроможність виробництва, після чого Агенція оборонних закупівель уклала великий контракт, який «навіть приблизно не був виконаний у потрібні терміни». Згодом заводу зробили ще й додаткове замовлення.
Другий кейс стосувався вибору дорожчої пропозиції на тендері під час закупівлі реактивних боєприпасів для артилерії. За словами Мірошніченка, там нібито нелегітимну вигоду отримала відома європейська компанія Czechoslovak Group.
Третя історія — зірвана угода на постачання сербських ракет мережею компаній-постачальників через українського посередника «Спецтехноекспорт».
Четвертий кейс — спроба компанії, пов'язаної з Тимуром Міндічем, продати державі бронежилети неналежної якості. «Ця угода була зірвана, але обурливим був сам факт спроби впливу на міністра оборони з боку колишнього бізнес-партнера президента», — пише Мірошніченко.
«Якщо формувати своє уявлення про українські оборонні закупівлі лише на основі цих чотирьох історій, то картина виглядає жахливо», — зазначає він.
На думку Мірошніченка, одна з головних проблем матеріалу NYT полягає в тому, що автори не врахували зміни в системі закупівель.
«Що з того часу сильно змінився порядок закупівель», — пише він.
За його словами, Агенція оборонних закупівель «поступово складається як інституція та обростає різними інструментами для роботи з ризиками та унеможливлення корупції».
Зокрема, було створено та масштабовано систему закупівель DOT-Chain Defence, яка, як зазначає Мірошніченко, «напряму поєднує оператора та виробника і фактично унеможливлює корупцію на закупівлях дронів».
«Зараз через неї вже закуповують близько 35% FPV-дронів, а в планах — 70%. Це — мільярди доларів», — пише він.
Окремо автор звертає увагу на те, що з 2024 року змінилася роль спецекспортерів — компаній-посередників під час закупівель озброєння.
«Спецекспортери, ті самі посередники, з 2024-го року втратили свої позиції на ринку. Зараз у закупівлях АОЗ частка українських компаній-посередників залишається на рівні статистичної похибки — 1,7%», — зазначає Мірошніченко.
За його словами, це стало можливим завдяки налагодженню українськими компаніями власного виробництва низки видів озброєння.
«Зараз потреба в імпорті значно менша, ніж два роки тому. Нагадаю, що три з чотирьох згаданих історій NYT — це про імпорт озброєння, а не власне виробництво», — пише він.
Мірошніченко також порівнює частку українського виробництва в закупівлях АОЗ. «У 2024-му частка власного виробництва в закупівлях АОЗ становила 44%, а зараз — 87%. Тобто українська держава майже повністю перейшла на прямі закупівлі власного озброєння без компаній прокладок», — зазначає він.
На його думку, це дозволяє легше контролювати ціни та виконання контрактів. Водночас «звичка купувати лише за параметром ціни без урахування історії постачань, поки що залишається і з нею треба боротись».
Ще однією зміною Мірошніченко називає запуск масових тендерних закупівель для внутрішнього виробника.
«Тобто постачальників зброї з часом обиратимуть не вручну за бажанням окремого генерала, а під час конкурентних торгів, для яких військові оператори прописуватимуть критерії під свої потреби», — пише він.
Водночас процес, за його словами, відбувається поступово.
«Впровадження тендерів відбувається поступово, не для всієї зброї, з помилками, зі скандалами та шаленою протидією з боку прибічників старої системи закупівель. Але процес іде», — зазначає Мірошніченко.
Він також звертає увагу на згадку в матеріалі NYT про звільнення Михайла Федорова. «Примітно, що журналісти NYT пишуть, як міністра Федорова звільнили за його антикорупційні реформи. Можливо, це і правда, але автори не уточнюють, що паралельно було оновлено керівництво Генерального штабу, і зараз воно сприяє задуманим реформам, що реалізують соратники того ж Федорова, які залишились працювати у міністерстві», — пише автор.
Окремо Мірошніченко згадує про зміни після скандалу з неякісними мінами Павлоградського хімічного заводу.
«У Міноборони також зберігається курс на реформування військової "прийомки", через яку були поставлені неякісні міни з Павлоградського заводу — зараз ми чекаємо на її концепт, щоб надати оцінку», — пише він.
Водночас Мінстратегпром, який, за словами автора, «неефективно управляв Павлоградським заводом та відповідав за його провали», було розформовано як інституцію. «Добре це чи погано — покаже час», — зазначає Мірошніченко.
Він також нагадує про справи щодо конкретних фігурантів.
«Керівник Павлоградського заводу Леонід Шиман зараз перебуває під судом. Так само як Олександр Лієв, що ймовірно причетний до розкрадання грошей на боєприпасах через компанію-посередника "Львівський арсенал". Така ж історія з Ігорем Гринкевичем, що постачав армії неякісний одяг за завищеною вартістю», — пише він.
Водночас Мірошніченко зауважує, що арештами очищення системи не обмежується.
«Звісно, що під арештом зараз перебувають не всі персонажі, які цього заслуговують. Але якщо дивитись реалістично, то зробити це буде майже неможливо», — зазначає він.
За його словами, є й інші способи очищення системи від недобросовісних менеджерів та чиновників: «Наприклад, звільнення з посади, виїзд з країни або досягнення превентивного ефекту, коли сама наявність контролю з боку громадськості та правоохоронних органів, незалежність яких український народ відстояв на вулицях, заважає красти гроші на армії».
Окремо автор згадує Тимура Міндіча. «Таким чином фактично вичавлено з країни Тимура Міндіча, який теж асоціюється з корупцією в оборонній промисловості через скандал із закупівлею бронежилетів та фрагментам з плівок, де він нібито хотів зробити "кешаут" після продажу ОАЕ компанії Fire Point», — пише Мірошніченко.
Він також згадує роботу Бюро економічної безпеки.
«Працівники БЕБ провели чудову роботу з встановлення фактів завищення цін на компоненти на "бомберах
- Останні
- Популярні
Новини по днях
17 вересня 2026
