Психологиня та модель Крістіна Литвиненко розкриває дві небезпечні пастки для українок за кордоном, про які мало говорять

04.09.2026, 13:02 1news.com.ua

— Крістіно, яким було літо для вас і що запам’ятається найбільше?

1NEWS

– Це літо було для мене дуже насиченим і певною мірою трансформаційним. Було багато роботи, зйомок, нових знайомств, міжнародних команд, підготовки публікацій і нових проєктів. Водночас особисто для мене це був період переосмислення своїх цілей, пріоритетів і того, куди я хочу рухатися далі. Однією з найяскравіших подій стала велика зйомка в Маямі, особливо зйомка на яхті. Результат перевершив навіть мої власні очікування. А ще саме цього літа ми готували проєкти, результати яких побачимо вже восени. Тому для мене це літо стало своєрідною підготовкою до нового етапу.

— А відпочити вдалося? Чи модель навіть біля океану продовжує думати про роботу?

– Повністю вимкнутися від роботи мені складно. Навіть під час подорожей я продовжую думати про майбутні зйомки, образи, публікації, переговори та нові ідеї.

Але я поступово вчуся знаходити баланс. Для мене відпочинок — це не обов’язково нічого не робити. Іноді достатньо змінити атмосферу, побути біля океану, подорожувати, провести час із близькими або просто залишити день для себе без постійного поспіху.

— Що можете розповісти про свої професійні плани на осінь?

– Вона починається для мене дуже активно. Попереду зйомки та публікації для міжнародних глянців, робота з міжнародними командами, fashion-події та кілька нових професійних проєктів. Але найцікавіше для мене зараз те, що моя діяльність поступово стає ширшою за моделінг. Я хочу розвивати власне ім’я як бренд і створювати проєкти, у яких можу проявляти себе вже не тільки як модель.

— Тобто ви плануєте поступово виходити за межі моделінгу?

– Так. Я люблю моделінг, він залишається дуже важливою частиною мого життя, і я точно не збираюся від нього відмовлятися. Але зараз відчуваю, що готова рухатися далі та пробувати себе в нових напрямках. Мені цікаво розвиватися як публічна особистість, працювати над власними проєктами, створювати щось своє та використовувати свій досвід і свою аудиторію для більш масштабних цілей. Тому цю осінь я сприймаю не просто як черговий fashion-сезон, а як початок нового професійного етапу.

— Ви багато працюєте за кордоном. Чи відчуваєте відповідальність говорити про Україну перед міжнародною аудиторією?

– Для мене міжнародна платформа ніколи не була лише інструментом кар’єри. Коли ви працюєте на цьому рівні, ваша видимість перестає бути приватною справою. Знімальний майданчик, показ, журі конкурсу, інтерв’ю — це кімнати, де вас слухають люди з різних країн і з різних індустрій. І я свідомо вирішила: я не розділяю професію і громадянську позицію. Я українка в кожній кімнаті, куди заходжу. Саме тому вважаю за обов’язок говорити про свою країну там, де про неї могли б забути.

— Чому сьогодні особливо важливо продовжувати нагадувати світові про війну?

– Тому що найнебезпечніше, що може статися з війною, — це звикання. Як психологиня я добре розумію природу цього процесу: людська психіка захищається від тривалого болю через притуплення. Міжнародна аудиторія втомлюється не тому, що байдужа, а тому, що так влаштована увага.

Моє завдання — повертати цю увагу знову й знову. Я говорю про Україну у своєму публічному просторі не лише в пам’ятні дати й не лише в риториці «допоможіть». Я вплітаю це у професійні розмови, виступи, роботу в журі. Іноді достатньо однієї фрази в потрібній кімнаті, щоб людина, яка ухвалює рішення в індустрії, згадала: за красивою картинкою стоїть країна, яка воює.

— Ви також підтримуєте українських дизайнерів і фотографів. Чому принципово не називаєте це благодійністю?

– Тому що це професійне рішення. І я наполягаю саме на цьому формулюванні. В України сильна школа, впізнаваний почерк і люди, які продовжують створювати під сиренами. Це не «допоможіть нам», це рівень, який заслуговує на місце на глобальному ринку. Я приводжу українців у міжнародні проєкти, знімаюся в їхньому одязі, називаю їхні імена в підписах і в розмовах з редакціями. Видимість конвертується в замовлення, а замовлення — це те, завдяки чому майстерня в Києві чи Львові виживає й наймає людей. Це підтримка, яку можна порахувати.

— Ви багато говорите й про українок, які через війну опинилися за кордоном. Яку проблему ви вважаєте однією з найбільш недооцінених?

— Тисячі кваліфікованих жінок одномоментно втратили не лише звичне життя — вони втратили професійну ідентичність. Доросла людина тримається на відповіді на питання «хто я». Не «де я живу», а «що я вмію і кому я потрібна». А в новій країні жінка, яка була лікаркою, юристкою чи викладачкою, може отримати одну-єдину роль — «біженка». Роль пасивну, роль отримувачки допомоги. Як психологиня я розумію, наскільки складно довго перебувати в такій позиції. Психіка може відповідати апатією, соромом або агресією.

Читайте також: Tagsзйомка літо Україна