Вертоліт Упав на хату

02.09.2026, 12:47 33kanal.com

У селі Вишнівка, що у Погребищенській громаді, досі пам’ятають до деталей цю трагедію. Тут вже встановлено пам’ятник пілотам. Але розголошувати цю трагедію забороняли — чому?Шість асів у одному Мі-2. Що насправді сталося тієї ночі у Вишнівці — і чому через чотири роки запитань більше, ніж відповідей?8 серпня 2022 року. Пізній вечір. Вінниччина. Маленьке село Вишнівка, приблизно за 25 кілометрів від Погребища. Над селом — гул гвинтів. Люди ще не знають, що за кілька хвилин на одному із сільських подвір’їв обірвуться одразу шість життів. На землі залишиться вигоріла господарська споруда. У небі — останній маршрут військового Мі-2. А в історії української авіації — одна з найбільш загадкових трагедій перших місяців повномасштабної війни.Минуло чотири роки. Щороку у Вишнівці збираються рідні, побратими та представники громади. На чорному граніті меморіалу — шість прізвищ: полковник Юрій Погорілий, полковник Іван Шоломій, підполковник Олексій Миргородський, майор Антон Листопад, майор Вадим Кравець, старший лейтенант Денис Луков.Шість військових льотчиків. Шість різних життів. І служба в різних підрозділах. І один останній політ. Але головні запитання залишаються: що саме сталося із Мі-2 після вимушеної посадки біля Вишнівки і чому на його борту опинилися одразу шестеро настільки досвідчених авіаторів? Відповіді на це у відкритих джерелах досі немає.Останній маршрутВідомо, що того вечора вертоліт із цими льотчиками-пасажирами уже перебував у польоті. Куди чи звідки вони летіли? Але через повітряну тривогу його посадили в полі — приблизно за 500 метрів від Вишнівки. На той момент ще не стемніло остаточно, але після завершення тривоги стало темно. Пілот, який здійснив вимушену посадку вертольота, не мав допуску до виконання польотів уночі. Тому до місця посадки автомобілем прибув інший пілот — який мав чомусь терміново, незважаючи на те, що ніч, доставити цих пілотів літаків, а не гелікоптерів у певне місце. Очевидно, що за наказом когось дуже значимого…На борту перебували шестеро пілотів. Але вже після повторного зльоту із досвідченим асом машина пролетіла приблизно 500 метрів. Потім несподівано нахилилася і почала стрімко втрачати висоту.Вертоліт Мі-2 впав на господарську споруду на подвір’ї одного з будинків. Усі шестеро людей на борту загинули. Саме ці обставини описані у матеріалах, які вдалося знайти у відкритому доступі. А далі починається територія запитань.Чому шість льотчиків опинилися в одному гелікоптері?Мі-2 — це не машина, яка потребує шести пілотів для звичайного польоту. І вони — пілоти літаків. Тим більше — шести офіцерів такого рівня. Серед загиблих були командири, досвідчені інструктори, бойові льотчики, люди, які виконували десятки й сотні польотів. І саме тому склад пасажирів того борту — одна з ключових загадок.У відкритих джерелах не оприлюднено службового завдання на цей переліт, маршруту, остаточного пункту призначення і документів, які пояснювали б, чому саме ці люди летіли разом. Є й інша версія, яку обговорювали серед льотчиків: нібито кількох найкращих авіаторів могли збирати для відзначення. Документального підтвердження того, що метою саме цього польоту було нагородження всіх шістьох, наразі немає.Водночас відомо, що напередодні трагедії Юрій Погорілий перебував у Києві на церемонії нагородження, після чого повертався на Вінниччину. Про це пізніше розповіла його дружина Наталія журналістам. А Антон Листопад отримав державну нагороду буквально напередодні загибелі.Юрій Погорілий був одним із найдосвідченішим серед шістьохВін освоїв МіГ-29, Су-24 та Су-25. Бойові завдання виконував ще з 2014 року. Був командиром бригади тактичної авіації, а з 2018 року працював у Командуванні Повітряних сил у Вінниці, відповідаючи за підготовку авіаційних частин. На початку повномасштабної війни він фактично міг залишатися на штабній роботі. Але не залишався. Погорілий продовжував виконувати бойові завдання.Побратими згадують його як сильного стратега, здатного приймати рішення, яких противник не очікував. У російському інформаційному просторі його навіть називали «льотчиком-карателем».За місяць до загибелі Юрій отримав орден Богдана Хмельницького II ступеня.За даними Українського інституту національної пам’яті, він був буквально за крок до генеральського звання. Але, можливо, найважливіше про нього розповідає не послужний список. А його дружина Наталія. Вони прожили разом 24 роки, виховали двох доньок. Удома діяло правило: про роботу — якомога менше. Юрій знав набагато більше, ніж міг розповісти. Він переживав загибель молодих льотчиків, яких сприймав майже як власних дітей. І саме тому, за словами дружини, попри керівну посаду він наполягав на виконанні бойових завдань.А тепер — деталь, яка може мати значення для реконструкції останнього маршруту. Напередодні трагедії Юрій був у Києві на церемонії нагородження. Після цього повертався до Вінниці. Через повітряну тривогу вони сіли в полі. Юрій навіть повідомив дружині, що все добре. Це була остання звістка…Наступного дня Наталія дізналася про смерть чоловіка. Їй зателефонувала кума з одним запитанням: «З Юрою все добре?» І тоді вона зрозуміла, що сталося найгірше.Іван Шоломій. Людина, яка навчала інших літатиПолковник Іван Шоломій був льотчиком першого класу. І, мабуть, одним із тих, хто найкраще знав саме ту машину, яка стала останньою для нього та його побратимів. До війни він керував льотно-методичними зборами. Готував екіпажі для Мі-2 та Мі-8. Особливий напрям — польоти у складних метеорологічних умовах.Він був льотчиком-штурманом, командиром вертольота, а згодом став наставником молодих пілотів. Побратими згадують його не тільки як професіонала.Він був романтиком. Коли пролітав над Вахнівкою, де жив із родиною, одного разу скинув із вертольота букет польових квітів для дружини Ірини. Він заздалегідь розрахував траєкторію — і букет справді впав на їхнє подвір’я.Льотчик, який умів точно розрахувати падіння букета з неба, через роки сам загинув на землі.Олексій Миргородський. Майже 200 польотів і повернення в небо після хворобиОлексій Миргородський після школи одразу пішов до військкомату та вступив до Харківського національного університету Повітряних сил. Став льотчиком-штурманом вертолітної ланки. А потім сталося те, що могло поставити хрест на його кар’єрі. Через стан здоров’я після двох років служби його перевели на землю. Але Миргородський не змирився. Відновив льотну підготовку, склав необхідні заліки, отримав допуски до польотів удень і вночі, у простих та складних метеоумовах, а також до ведення бойових дій.Став льотчиком-інструктором. Під час АТО та ООС виконав майже 90 спеціально-бойових вильотів — евакуював поранених, здійснював пошуково-рятувальне забезпечення, перевозив війська й техніку. Після 24 лютого 2022 року його екіпаж одним із перших почав бити по російських військах. Харківщина. Луганщина. Донеччина… Десятки одиниць знищеної техніки та живої сили противника.Посмертно йому присвоїли звання підполковника та нагородили орденом «За мужність» II ступеня. У нього залишилися батьки, дружина, діти та брат. У Вінниці його ім’ям назвали вулицю.Антон Листопад. Найкращий льотчик Повітряних силМайор, військовий льотчик-винищувач, льотчик-штурман 204-ї бригади тактичної авіації. Йому було лише 30 років. У 2019 році його визнали найкращим льотчиком Повітряних сил України. У 2021 році саме він був ведучим авіаційної групи, яка пролітала над Хрещатиком під час параду до 30-річчя Незалежності України.24 лютого 2022 року його аеродром опинився під ударом. Антон вивів МіГ-29 з-під обстрілу та врятував літак. Він виконував бойові завдання у надзвичайно складних умовах — під протидією російської ППО та винищувальної авіації.7 серпня 2022 року президент Володимир Зеленський вручив йому орден «За мужність» III ступеня. А наступного дня Антон загинув. Тобто між врученням державної нагороди і смертю — фактично один день. Його дружина була вагітною. Антон так і не побачив свого первістка. Поховали його на Івано-Франківщині.Вадим Кравець. 17 років пенсії — і повернення у кабінуМайор Вадим Кравець — людина, історія якої сама по собі схожа на сценарій. Коли росія почала повномасштабну війну, він уже 17 років був на пенсії. Але Кравець не залишився осторонь. Почав телефонувати колишнім побратимам. Питав, чи можуть його взяти назад. Після підготовки отримав допуск до польотів на Мі-2. І повернувся на ту саму посаду командира вертолітної ланки, яку свого часу залишив.Йому було 54 роки. Він став найстаршим серед шістьох загиблих асів. Похований на Алеї слави Сабарівського кладовища у Вінниці.Денис Луков. 22 роки. Три місяці шлюбуНаймолодший. Старший лейтенант Денис Луков. 22 роки. Він народився у Вінниці 13 жовтня 1999 року. І спочатку зовсім не планував ставати льотчиком. Його батько Сергій — відомий лікар-хірург. У родині хотіли, щоб син продовжив медичний шлях. Але батько одного разу організував Денису політ на гелікоптері. Цього вистачило. Денис закохався у небо.Вступив до Харківського національного університету Повітряних сил. Там зустрів Карину. Вони познайомилися на вечірці. Потім були побачення, навчання, переїзд до Вінниці. І у травні 2022 року — весілля. Через три місяці Карина стала вдовою. Він був льотчиком-штурманом Мі-8. З перших днів Великої війни літав на бойові завдання. Екіпаж працював по техніці та живій силі противника. У липні 2022 року Денис отримав орден «За мужність» III ступеня. А 8 серпня загинув. Посмертно був нагороджений медаллю «За військову службу Україні».Його батько Сергій розповідав:— Денис телефонував після перших самостійних польотів і радів кожному професійному кроку. «Тату, перший виліт, посадку зробив, самостійний…»Після бойових вильотів говорив про Донецьк. Розповідав, що вони «вжарили» по ворогу. Жартував, що, мабуть, отримає медаль. Отримав орден. А потім — загинув…А що відбувалося на землі?Мі-2 упав не в полі. Він упав на господарську споруду приватного подвір’я. У будинку неподалік була жінка. Вона вижила. Після падіння, за її спогадами, пережила страшний шок, але все одно намагалася загасити пожежу. Носила воду з крин