Кадрові "фокуси" Зеленського з урядом та СБУ можуть призвели до обвалу західної підтримки України

17.07.2026, 09:24 enovosty.com

За гучним скандалом навколо фактичного витискання «короткочасного» міністра оборони Федорова з уряду Зеленським шляхом «перетрушування» всього Кабміну почали проглядатися дуже «цікаві» та показові подробиці. Йдеться про зміну керівництва СБУ та призначення на чолі цієї «контори» саме того, кого Зеленський, за чутками, хотів поставити ще рік тому, але тоді це у нього не вийшло. Якщо це вийде зараз, то «багатоходівка» у Зеленского вийде непогана, нехай навіть ціною скандалу.

Розбірки в трикутнику Зеленський-Федоров-Сирський, інформацію про які Федоров виніс на публіку, як і сам викривальний виступ Федорова та «картонний майдан» на підтримку Федорова – усе це втрачає актуальність, оскільки Федоров уже не міністр, хоча деяка можливість його повернення залишається, але наразі вона виглядає вельми примарною, про що далі.

Треба розуміти, що Зеленського не особливо турбують ні шум у медіа, ні «масові народні гуляння» під назвою «картонний майдан на захист хорошого хлопця Міші Федорова».

Єдине, що його по-справжньому турбує, це реакція західних партнерів на ті «зіхера», які у нього називаються кадровою політикою. Саме тут, як каже приказка, «коса може знайти на камінь».

Відомо, що «наглядачами» від західних партнерів в Україні значаться так звані антикорупційні структури, до речі, вкрай сумнівні з погляду конституційності, а також різного роду активісти-грантоотримувачі, зокрема й «борці з корупцією», моральний і часто кримінальний вигляд яких також викликає запитання, відповіді на які можна знайти у відповідних статтях Кримінального кодексу. До речі, усе це дісталося Зеленському у спадок від попередника в особі Порошенка, що б там зараз не співали прихильники останнього.

Рік тому Зеленський зробив спробу «притиснути до нігтя» всю цю публіку. Перш за все, він домогіться зміни окремих норм законів про антикорупційні органи. Повторимо, ці нормативи вбачаються вельми сумнівними з погляду Конституції, якою жодні «спеціальні антикорупційні суди-прокуратури» просто не передбачені, але, щоб зайти з цього боку, потрібні мізки та нормально функціонуючий Конституційний Суд, який в Україні фактично «помножили на нуль».

Крім того, руками підконтрольної СБУ Зеленський спробував «наїхати» на антикорупційні структури та громадських активістів, тим більше що, за чутками, там є за що «наїжджати». Для цього Зеленський хотів поставити на чолі спецслужби Олександра Поклада, який зараз працює першим заступником СБУ і який, знову-таки за чутками, готовий цю роботу виконувати.

Цими потугами обурилися громадськість із картонками та «активісти на грантах», але на них Зеленський міг би й не звертати уваги, тим більше, повторимо, що там «є за що брати». Проти виступили західні партнери, завдяки фінансовій та технічній підтримці яких існує не лише режим Зеленського, а й незалежна Україна як така.

Тут і виникає найголовніша небезпека, оскільки маневри Зеленського можуть призвести якщо не до припинення, то до суттєвого послаблення європейської підтримки, без якої Україні в нинішній надважкій ситуації вижити буде вкрай складно, відверто кажучи – неможливо.

Якщо так можна висловитися, внутрішня легітимність Зеленського досі тримається на його зовнішній легітимності та рукостискальності в колі світових лідерів. У новітній історії України ще не було жодного політика, включно з президентами, який би ось так легко і невимушено «відчиняв ногою» двері на засідання «Великої Сімки», виголошуючи там запальні промови, які слухають світові лідери. Точно так само, ніхто з українських політиків ще ніколи так регулярно не «запалював» на самітах НАТО, як це робить Зеленський. Не кажучи вже про різного роду «зустрічі охочих» на підтримку України, паради в День Бастилії на Єлисейських полях та інші заходи, на які Зеленського не просто запрошують, а він там є найголовнішим «центром мас», навколо якого все обертається.

І тут треба розуміти, завдяки чому і кому Зеленський раптом став світовою величиною, нарівні з президентами США та Франції, прем’єром Великої Британії, канцлером Німеччини та далі за списком.

З колишнього артиста розважального жанру містечкового українського калібру на зірку світової величини (без лапок) Зеленський перетворився не тільки й не стільки завдяки своїм деяким особистим якостям (хоч і це є певною мірою), скільки завдяки тому, що він представляє Україну, яка, попри всі свої вопиючі внутрішні проблеми, уже п’ятий рік стримує оскаженілу путінську тварюку, а останнім часом навіть примудряється переходити в наступ і завдавати все більш дошкульних ударів монстру, якого реально бояться всі, включно з США та НАТО.

Якби у Зеленського за спиною не було країни, яка зубами, на жилах, ціною надзвичайних втрат протистоїть путінській Москві, якої, повторимо, реально всі бояться, попри гучні заяви, ніхто б із Зеленським серйозно на Заході не розмовляв.

Точно так само, якби із Зеленським не розмовляли серйозно європейські партнери, якби Україна не отримувала серйозну, нехай навіть не завжди адекватну, західну підтримку (в усіх її формах і видах), то рівень підтримки, легітимність, сприйняття Зеленського всередині України вже давно обвалилися б на нуль, якщо навіть не на мінус.

Яким би коміком не був Зеленський, як би він не грав на роялі, але здається, що це він добре розуміє.

Саме тому його турбують не малолітні з картонками на площі біля театру ім. Івана Франка, де колись грав геніальний, на жаль, уже покійний Богдан Ступка. І не «зіхера» різного роду «шабуніних», яких можна спокійно «взяти за всі місця», бо є за що.

Зеленського має турбувати думка західних партнерів, тому що, на відміну від Путіна, який хоч і мразь, але воює на свої гроші, Україна воює, значною мірою, за чужі західні кошти.

Більше того, це має турбувати громадян України, принаймні тих, хто реально пов’язує свою долю з цією країною, тому що їхня доля зараз дуже сильно залежить від рухів Зеленського та реакції Заходу на ці рухи.

Але якими б суворими не були «європейські дядьки та тітки», вони тут бувають наїздами. Роль «наглядачів» від західних партнерів виконують ті самі антикорструктури, на яких часто теж «ніде проби ставити», але це вже інше питання.

Тому Зеленському вкрай необхідно, щоб ці структури були йому підконтрольними і «співали» західним кураторам те, що потрібно Зеленському.

Щоб узяти ці структури під контроль, Зеленському потрібна інша структура, яку він контролює повністю, яка робитиме те, що йому треба, і яка має законні повноваження чинити тиск на антикорструктури, тобто на «наглядачів» від Заходу. Такою структурою є СБУ.

І ось, в результаті пертурбацій з урядом, у Зеленського така можливість з’явилася.

У двох попередніх публікаціях Інтернет-видання «Економічні Новини» під заголовками «Зеленський «перетряхуває» уряд: сенс і причини не зрозумілі, але за Конституцією, це повноваження парламенту» та «Пристрасті за Кабміном України докотилися до західних медіа: The Economist – увага на Федорова!» висловлювалася думка про те, що основною метою зміни Кабміну виступав «випуск пари», розрядка суспільного невдоволення, яке різко загострилося на тлі війни через соціальну нерівність, так звану «бусифікацію», корупцію та інші соціальні виразки.

Щоправда, в результаті Зеленський отримав скандал і ще одне загострення, але, як кажуть, головою думати треба було.

Не відходячи від зазначеної вище точки зору, слід визнати, що зміна уряду могла мати й інші цілі. Як одну з них зараз часто називають зміщення колишнього міністра оборони Федорова, що вже викликало нерозуміння європейських партнерів, причому «нерозуміння» – це дуже м’яко сказано, і здається, що справжня реакція ще попереду, хоча вона може бути непублічною.

Наприклад, єврокомісар з питань оборони та космосу Андрюс Кубілюс, який курирує виділення Україні багатомільярдних сум на оборону, в інтерв’ю «Європейській правді» висловив «крайню ступінь неприємного здивування» тим, що Зеленський у такий відповідальний час змінив міністра оборонця, з яким особисто Кубілюс як повноважний представник Європи налагодив роботу щодо раціонального використання першого траншу цих коштів.

З тональності висловлювань Кубілюса можна з достатньою часткою ймовірності припустити, що з виділенням наступного траншу коштів можуть виникнути проблеми.

Але зміна уряду і навіть скандал, що виник при цьому, відкрили для Зеленського можливість вигідного для нього кадрового рокірування, яка з’явилася після того, як колишній голова МВС, якого спочатку нібито планували на посаду міністра оборони, відмовився від пропонованої посади, тим більше що голосів у Раді він набрати не зміг би.

Після цього Зеленський заявив, що хоче призначити міністром оборони в.о. голови СБУ Євгена Хмару. Він повідомив, що внесе його кандидатуру до парламенту.

Поки що Зеленський доручив Хмарі виконувати обов’язки міністра оборони, тобто Хмара керуватиме військовим відомством незалежно від того, чи підтримають його кандидатуру народні депутати.

Пізніше з’явилося уточнення про те, що призначити Хмару в. о. глави Міноборони особисто Зеленський не може, а зробити це може тільки новопризначений прем’єр Корецький, але думається, останній це зробить.

Крім того, міністр оборони, за законом, має бути цивільною особою, а тому Хмарі доведеться звільнитися зі служби, але це технічні дрібниці.

Уже після цього випливла інформація про те, що Зеленський раніше на засіданні фракції «слуг народу» вже заявляв про можливість призначити главою Міноборони саме Хмару.

Тоді Зеленський нібито сказав: «Якби не треба було вирішувати проблему ТЦК, я б негайно вніс Хмару на Міністерство оборони, і він би займався дальніми ударами по ворогу».

Очевидно, кричуща проблема бусифікації Зеленського більше не хвилює.

Але головне тут інше, а саме те, що після призначення Хмари в Міноборони главою СБУ стане нинішній перший заступник голови СБУ Олександр Поклад стане виконувачем обов’язків глави Служби безпеки.

Рішення Зеленського призначити Хмару в.о. міністра оборони вирішує дві проблеми.

По-перше, Хмара в СБУ відповідав за дальні удари по агресору (дипстрайки), а тому має гарний імідж у суспільстві, що, як припускають на Банковій, м