Тарас Стецьків: «Якщо поляки не почнуть трактувати українців як рівних, ми не домовимось»

05.07.2026, 11:22 lb.ua

«Це питання не тільки національної гідності, а й національної суб'єктності»

Пане Тарасе, останній конфлікт між Польщею та Україною призвів до серйозної кризи. Президент Польщі Кароль Навроцький у відповідь на присвоєння одному з підрозділів Сил оборони імені ГероївУПА позбавив президента України ордена Білого орла. На вашу думку, Володимир Зеленський відстоявукраїнську гідність чи зробив дипломатичну помилку?

Зеленський вчинив правильно і діяв як президент суверенної незалежної України. Це право України — присвоювати українським військовим частинам ті імена і назви героїв України, які ми вважаємо запотрібне.

Я також вважаю, що гідно вчинили три колишні президенти України — Леонід Кучма, Віктор Ющенко і Петро Порошенко, які солідаризувалися з Володимиром Зеленським і повернули Польщі вручені їм колись ордени Білого орла.

У цьому випадку не треба плутати причину і наслідок. Насправді це конфлікт польсько-український. Ініціатором була польська сторона. Впродовж років повномасштабного вторгнення Україна називалабагато військових частин іменами тих героїв, яких поляки вважають злочинцями. І жодного разу це не викликало у поляків публічної реакції.

У попереднього президента Польщі Анджея Дуди вистачало тверезості, розуму і дипломатичної витримки не загострювати це питання, бо він розумів, де головна небезпека. Але теперішнійправо-популістичний президент, який представляє інтереси лише половини Польщі, вирішив це використати у внутрішньополітичних польських розбірках.

За рік у Польщі вибори. Теперішній президент є праворадикальним політиком. Він не знайшов кращого способу підвищити рейтинг своєї політичної сили, ніж зачепитися за один із указів президентаУкраїни. Таких указів, я наголошую, за роки повномасштабної війни було багато.

Подейкують, що за часів президентства Дуди існували кулуарні домовленості не героїзувати історичних діячів, суперечливих для обох сторін… Чи можна було запобігти цьому конфлікту, який ще йстався напередодні конференції URC у Ґданську?

У 2022 році між президентом Зеленським і президентом Дудою була домовленість, легітимізована на рівні міністерств — відкласти питання історичної пам'яті. Там не було жодних зобов'язань з бокуУкраїни — називати чи не називати героями, присвоювати військовим частинам ті чи інші імена, — бо це було б абсурдом. Тоді президенти усвідомлювали, яка відповідальність за безпеку народів лежить наних. І правильно вирішили повернутись до цього питання після війни. Україна дотримувалась цієї домовленості.

Зараз ми не нагнітаємо цей конфлікт. Так, Президент України не поїхав на конференцію з відновлення, але поїхала делегація на чолі з прем'єр-міністеркою. Зрештою, конференція з відновлення —міжурядова. Україна її не ігнорує й не саботує, вона зацікавлена в тому, щоб поляки допомагали нам у відновленні. У Польщі є здорові і тверезі голоси, просто в них щороку починається емоційнезагострення навколо пам’яті про волинські події.

Вони приурочили це до 11 липня, оскільки 11 липня 1943 року відбулась скоординована атака на близько 60 польських сіл на Волині. Поляки зробили це датою мучеництва, геноциду польського народу.Кожного року з дедалі більшою емоційною істерикою вони відзначали цю дату.

Цього року відбувся зсув: Навроцький, очевидно, не маючи для свого народу інших аргументів на доведення своєї позитивної ролі, вирішив зачепитися за цей привід для конфлікту.

Мене в польській реакції здивував зверхній ультимативний тон щодо України. Якби це були внутрішні конфлікти Навроцького проти Туска — на здоров'я. Хочете битися між собою — бийтеся. Але пролуналавимога: «Скасуйте указ, вибачтеся і ще раз визнайте геноцид». Так рівноправні партнери не вчиняють. І я вважаю, що українці відреагували правильно. Можна тільки уявити, який негатив ми б мали, якбиЗеленський зробив крок назад і скасував або змінив указ.

Завтра ми мали би ще голосніший крик із боку угорців. Післязавтра нам би щось сказали румуни щодо Буковини, а потім би озвався Ізраїль і почав би нам розказувати, яких героїв перепоховувати вУкраїні, а яких ні (Ізраїль засудив перепоховання лідера ОУН Андрія Мельника в Україні. -Ред.). Це питання не тільки національної гідності, це питання національної суб'єктності.

Я вважаю, що в основі теперішнього конфлікту лежать як історичні причини, так і політичні, як внутрішньопольська боротьба. Але є ще одна причина, на яку чомусь ніхто не звертає увагу. Те, щосталося — реакція поляків на дедалі більшу суб'єктність України.

Те, що Україна твердо стає на ноги, відбиває російську агресію і може перемогти Росію; те, що вона стає суб'єктною, лякає багатьох у Польщі. Тому що суб'єктна Україна, яка виграла війну — це немолодший брат. Це рівноправний партнер, який не дозволить до нього говорити зверху вниз, тим паче в ультимативному тоні.

Це стосується і поляків, і політиків інших держав, які думають, що з українцями зараз можна розмовляти так, як це робили 50 чи 100 років тому. Посилення суб’єктності ніколи не відбуваєтьсябезконфліктно. За суб'єктність треба платити.

Ми забули, як поляки висипали наше зерно в 2022 році? Як інспіровані Конфедерацією польські фермери блокували кордон? Це відбувалось тоді, коли Україна переживала найтяжчий період російськоїагресії. Не в історичній площині лежить наша проблема з поляками, а в задавненому польському імперському комплексі. Якщо поляки не позбудуться цього комплексу і не почнуть трактувати українців якрівних, ми не домовимось.

Результати президентських виборів у Польщі показали, що в Польщі не так багато праворадикальних виборців. Але зараз соціологічні опитування показують, що понад 50 % поляків підтримали рішенняпозбавити Зеленського ордена Білого орла, 24 % не визначились, ще близько 20 % проти. Ці настрої — це наслідок перебування праворадикальних сил при владі, чи впливає також велика кількістьукраїнських біженців у Польщі чи інші чинники?

В Польщі багато років триває масивний крен у правий бік. Причини цього треба аналізувати глибоко. З одного боку, Польща впродовж останніх 20 років так економічно піднеслась, що увійшла в двадцяткунайрозвинутіших країн світу. Це породило в поляків комплекс винятковості.

З іншого боку, поляки завжди подавали себе як адвокатів України в Європі, наче вони мають за руку українців завести до ЄС і без них ми не зайдемо. Мовляв, українці надто комунізовані, радянськілюди, які собі не можуть дати раду. А поляки — старший брат, який завжди ними опікувався, і зараз чогось їх навчать. Це була політика погляду зверху вниз, політика вивищення.

Польське суспільство всередині розколоте приблизно навпіл. Поляки ще в нульових казали, що їхнє суспільство розколюється на тих, хто схиляється в бік консерватизму, «старої доброї етнічноїПольщі», і на лібералів, які розуміють згубність такого підходу і закликають дивитися вперед. Цей розкол досяг масштабів, яких ми навіть не уявляємо.

Одну сторону репрезентує Ярослав Качинський і «ПіС» (Prawo i Sprawiedliwość). Його естафету хоче перейняти Кароль Навроцькийта Конфедерація, якою, на мою думку, керують із Москви. З іншої сторони — більш ліберальний прем'єр Дональд Туск, який, втім, не може ігнорувати настрої польського суспільства.

На кожних виборах, коли починає бракувати економічних та соціальних аргументів, політики витягають із кишені засмальцовані історичні карти і змагаються між собою: хто кращий польський націоналіст,хто більше за польську історію, хто є головним патріотом.

Те, що зараз відбувається в Польщі, — це істерика. Я вчора дивився засідання Сейму Польщі і хапався за голову. Після історії з орденами праворадикальні польські політики пропонують дослівнопровести аудит польського уряду на предмет наявності там українців. Ліберальна сторона, ближча до України, яка каже: «Ну, давайте пошукаємо українців. А потім пошукаємо євреїв, німців. Або геїв. Кудими рухаємося?» Це почалось, коли заступник міністра освіти Анджей Шептицький став на бік України в конфлікті,який ініціював Навроцький.

Всі суспільні дискусії звелися до історичної пам'яті й кількості українців у Польщі. Це маразм. Коли дорослі політики з обох таборів говорять лише на одну тему, та ще й таку ксенофобну, Польщасама себе ховає. Поляки поводяться як підлітки; Україна зайняла значно дорослішу позицію.

Чи можна сказати, що своїми імперіалістичними поглядами поляки уподібнюються росіянам?

Наближаються. Ще не дорівнялись, оскільки росіяни на нас напали і відмовляють українцям у праві називатися окремим народом і мати окрему державу. Праворадикальна антиукраїнська частина Польщі, якатеж так думає, становить десь 20 % населення. Тому не можна сказати, що вся Польща така. Піна зійде, й мусять з'явитися адекватні політики, громадські й релігійні діячі, які почнуть повертатипольське суспільство до стану рівноваги. Міжнаціональні відносини — це емоційна штука, яка відключає розум і раціо. Тебе починають захоплювати емоції і ти вже не контролюєш себе в суперечці. Коли мипочинаємо рахувати історичні кривди, хто кому більше дав чи хто кого більше вбив, це дорога в нікуди. Ми повинні твердо, попри спалах антиукраїнської істерії в Польщі, триматись позиції примирення.Не сходити з неї ані на сантиметр.

Хіба з нинішнім польським президентом це можливо?

Неможливо. Але ми переживемо цю історію. Буде в Польщі новий президент. Вибори 2027 року дадуть іншу картину. Українці мають усвідомити одне: ми стаємо суб'єктною нацією. Це буде викликатиконфлікти, яких ми не повинні боятися.

Поляки добре розуміють, що Україна зараз у боротьбі проти Росії захищає і їхню свободу. Ми ж бачили соціологічні опитування: скільки поляків готові померти за Польщу, захищати її зі зброєю вруках, а скільки — виїхати з Польщі. Якби Україна не встояла, більше половини поляків втекли б у Західну Європу й Америку. Це до питання, хто кому більше користі приносить.

Ми з величезною вдячністю згадуємо і будемо згадувати, як поляки прихистили майже мільйон українських біженців і дають нам зброю. Але ми так само мусимо сказати, що з того мільйона приблизно 80 %у перший рік знайшли собі в Польщу роботу. Дохід, який українці принесли в польський бюджет, є більшим за