Він майже не готував до війни, а зараз годує сотню бердичівських бійців

03.07.2026, 14:46 rio-berdychiv.info

Без їжі фактично неможливо уявити життя. Коли людина голодна, бракує сил, зникає настрій, а звичайна вечеря після важкого дня здатна повернути відчуття затишку й спокою. Домашні вареники зі сметаною, духмяний борщ чи хрусткі деруни навряд чи є сенсом людського існування, проте саме такі прості речі додають сірим будням кольору, а організму — енергії, без якої неможливо рухатися вперед.Кажуть, що без їжі прожити не може ніхто. І з цим навряд чи хтось сперечатиметься. На жаль, на передовій не завжди є час і можливість приготувати собі їжу. На плечах наших захисників лежить набагато важливіша місія — стримувати ворога, боронити українську землю та щодня ризикувати власним життям заради кожного з нас. Саме тому поруч із тими, хто тримає зброю, є люди, які тримають інший, не менш важливий фронт, — кухарі. Вони дбають про те, аби після виснажливих бойових завдань військові могли бодай на кілька хвилин відчути домашній затишок і відновити сили.Нещодавно бердичівські артилеристи 68-ї окремої артилерійської бригади поділилися історією, яка вкотре змушує замислитися над тим, із яких маленьких, але надзвичайно важливих деталей складається життя на війні.Героєм розповіді став військовий кухар Іван Десенко. До повномасштабної війни чоловік жив на Луганщині та працював на фермі, але російська окупація назавжди змінила його життя. Навіть просто уявити лячно: обшуки вдома, постійний страх за рідних, ворожі обстріли після звільнення села… Все це й спонукало Івана разом із мамою залишити дім і евакуюватися на Харківщину.У 2025 році його мобілізували до лав Збройних сил України. Доля розпорядилася так, що чоловік, який у цивільному житті майже не стояв біля плити, став кухарем у підрозділі.Опановував нову справу вже безпосередньо у дивізіоні. Досвідчені побратими передали йому свої знання, навчили тонкощів приготування страв, а сам Іван згадував мамині рецепти й поступово набирався досвіду.Зізнається, спочатку хвилювався, чи все вийде:«Думав, не вийде, але пішло потихеньку. Головне — щоб хлопцям було смачно, щоб усе було свіженьке, за це найбільше переживаю»Робота військового кухаря аж ніяк не легша за цивільну. Щодня потрібно прокинутися раніше за всіх, розпалити польову кухню та приготувати обід іноді більш ніж для сотні людей. Після Перемоги чоловік мріє повернутися до мирного життя, відбудувати власний дім, придбати будинок для мами, знову займатися господарством і створити міцну сім’ю.На фронті не буває другорядних професій. Доки одні нищать ворога на вогневих позиціях, інші щодня дбають про те, щоб славні воїни мали сили продовжувати боротьбу. І кожна тарілка гарячого обіду, приготована з душею, — це теж внесок у майбутню українську Перемогу.За інформацією зі сторінки 68-ї ОАБр ТЕМИ:68 бригадаінтерв'ю з військовимІнтерв’ю з військовим з БердичеваНовини БердичеваПідпишіться на нашу розсилкуОтримуйте останні новини прямо у свою поштову скриньку.Підписавшись, ви погоджуєтеся з нашими Умовами використання та визнаєте практику обробки даних у нашій Політиці конфіденційності. Ви можете скасувати підписку в будь-який час.