В Бердичеві попрощались з 36-річним штурмовиком Миколою Ярощуком

01.07.2026, 16:59 rio-berdychiv.info

Ярощук Микола Володимирович народився в Бердичеві 3 травня 1990 року. Рано втратив батька, тож зростав разом з сестрами лише під материнською опікою. Родина жила в селі Бистрик, де Микола і розпочав навчання в місцевій школі.Сьогодні провести його в останню путь прийшли вчителі школи і навіть його класний керівник. Він згадував свого учня найкращими словами, хоча й любив маленький Миколка часом трохи почудити. А став старшим, то серйозно зайнявся фізкультурою та спортом, турнік в нього у дворі ніколи не покривався іржею.Після дев’ятого класу продовжив навчання в будівельному училищі на Червоній Горі, де здобув спеціальність, яка завжди ставала в нагоді, адже роботящі руки спеціаліста завжди затребувані на будь-якому будівництві.На строковій службі Микола Ярощук здобув ще й військовий фах, який невдовзі довелось застосовувати в зоні АТО. Після демобілізації створив сім’ю, але родинна ідилія була недовгою, тож врешті-решт з дружиною він розлучився. Знову будівництва в Бердичеві, в Києві, в Боярці.Після початку повномасштабного вторгнення продовжив ці роботи, але потім, в травні 2025 року знову змінив робочу спецівку на військовий однострій, підписавши контракт з легендарною третьою штурмовою бригадою «Азов».Телефонуючи сестрам і мамі з передової Микола не дуже багато розказував про свою «роботу» штурмовика-кулеметника, але завжди казав, що людей катастрофічно не вистачає. Тому і доводилось на позиціях проводити по кілька місяців замість кількох днів.В одному з боїв отримав поранення і на кілька тижнів попав до госпіталю в Ізюмі. Але тільки трохи підлікувався – знову до побратимів, знову на позицію. 5 листопада 2025 року останній раз говорив із сестрою і казав, що знову на вирушає на 2 місяці на позицію. Та вже через чотири дні в родину надіслали офіційне сповіщення про те, що Микола Ярощук пропав безвісти. А ще за кілька днів командир підтвердив загибель свого кращого бійця. Він повідомив, що тіло вдалось забрати, але потрібно буде його офіційно опізнати.І хоча мама впізнала тіло сина, але за нормативами все одно призначили експертизу ДНК, яка тривала більш, ніж пів року. І лише днями рідним дозволили забрати тіло та похоронити його.Після заупокійної молитви в Храмі Святого Рівноапостольного князя Володимира і Священномученика Йосафата УГКЦ, в Гарнізонному будинку офіцерів пройшла траурна церемонія, на якій виступили міський голова Сергій Орлюк, голова спілки сімей загиблих бердичів’ян Володимир Катюшко та багаторічна староста Бистрика Світлана Барановська. Вона добре знала і родину, і самого загиблого воїна, якому довелось за своє коротке життя пережити чимало важких моментів.Після ходи вулицею артилеристів під звуки немісцевого військового оркестру, траурна процесія рушила вулицями міста до кладовища, але трохи не доїжджаючи до нього, повернула на вулицю Лесі Українки. Тут жили останнім часом мама і сестри військового, тут його очікували побачити після перемоги, тож до рідного двору хоча б на кілька хвилин попросила мама занести труну, накриту прапорами України та полку «Азов». Після короткої молитви військового капелана Івана Цихуляка, продовжився шлях Героя до місця останнього спочинку.Знову, як і минулої неділі, воїна хоронили поблизу військового сектору, адже лише тут рідні можуть залишити собі місце поблизу, як цього захотіла мама Миколи Ярощука. Знову звучали військовий салют і Гімн України, і труна з тілом загиблого лягла до рідної землі…Підпишіться на нашу розсилкуОтримуйте останні новини прямо у свою поштову скриньку.Підписавшись, ви погоджуєтеся з нашими Умовами використання та визнаєте практику обробки даних у нашій Політиці конфіденційності. Ви можете скасувати підписку в будь-який час.