Геополітична метушня білоруського «бацьки» між двома вогнями, або Не стріляйте в Лукашенка — він грає, як вміє

01.07.2026, 10:32 enovosty.com

Амплуа, в якому останнім часом виступає білоруський керівник Олександр Лукашенко, у соцмережах нещодавно жартівливо, але влучно охарактеризували такою фразою: «Метушливий пенсіонер-дачник, який потрапив у заміс із розбірками двох великих бандитів, який бігає приймальнями, розмахуючи квитанціями, з криками: «Сама побілка чого варта! А купорос!»

Зрозуміти главу Білорусі можна. Щонайбільше, літнього політика навіть десь шкода, бо він дійсно «потрапив у заміс», хоч і сам у цьому винен.

Тому стріляти в нього і навіть просто «кидати капцем» не варто, а краще придивитися уважніше до того, що відбувається.

Останніми днями білоруський сюжет отримав новий розвиток. Тому продовжимо цю тему, розпочату нещодавніми публікаціями Інтернет-видання «Економічні Новини» під заголовками «Бенефис «kartofelnogo diktatora» Belarusi na fone izmenchivoj geopolitiki», «Na granice s Belarusyu tuchi hodyat hmuro vozmozhen li konflikt i k chemu on mozhet privesti» та «Vojna Ukrainy s Belarusyu nuzhna tolko putinskoj klike v Moskve».

Спочатку Кремль намагається схилити Лукашенка до активнішої або навіть прямої участі в агресії проти України. Потім з України, яка набралася сили, звучать застереження про те, що якщо Лукашенко не припинить грати на боці Москви, Київ вживе заходів силового характеру, а вигляд палаючих і вибухаючих російських підприємств військово-промислового комплексу та нафтогазової галузі наочно демонструє, що це аж ніяк не порожні слова.

З обох боків звучать відверті погрози, причому грізний вигляд Зеленського, який відчув силу, не залишає сумнівів у тому, що свої погрози він виконає.

Публічно попередивши московського посланця про те, що втягувати республіку ще сильніше у війну з Україною не можна, а також голосно прокричавши Києву, що з республікою зв’язуватися не варто, щоб потім не пошкодувати, Лукашенко їде на уклін до Путіна, де змушений принизливо витратити два дні на «переговори про важливі питання двосторонніх відносин». Той факт, що Лукашенко після цього вийшов із резиденції Путіна на Валдаї живим, здоровим, взагалі своїм ходом, та ще й зміг звідти полетіти до Китаю, говорить о тому, що йому сильно пощастило, тому що «високий професійний рівень» московських спецслужб добре відомий.

До речі, той факт, що китайський лідер Сі, потрапити на аудієнцію до якого дуже непросто, явно чекав у Пекіні на приїзд Лукашенка, говорить про те, що в діях останнього мав місце точний розрахунок. Якби Лукашенко з якоїсь причини не доїхав до заздалегідь обумовленої зустрічі в Піднебесній, Путіну довелося б пояснюватися особисто з товаришем Сі, від якого зараз Москва дуже сильно залежить. Втім, це припущення автора цих рядків.

У Пекіні Лукашенка «прийняли, як рідного». Китай підтримав незалежність, суверенітет і територіальну цілісність республіки, в якій Лукашенко працює президентом із далекого 1994 року минулого тисячоліття, коли Путін служив помічником у мерії Петербурга при покійному політику Собчаку.

Цікаво, що переміщення Лукашенка просторами Євразії супроводжувалися грізними та застережливими заявами на адресу тільки України, хоча суверенітету та незалежності Білорусі завжди загрожувала Москва, і тільки Москва, і це очевидно кожному, хто здатний скласти «два по два». Україна ніколи не зазіхала навіть на п’ядь білоруської землі, а лише попередила, що якщо Лукашенко та його республіка й надалі надаватимуть активне сприяння московській агресії проти України, а сам Лукашенко при цьому робитиме вигляд, що нічого не розуміє, розповідаючі, що «він за мир», Україні доведеться ударно-вибуховим методом ліквідувати ті об’єкти на території Білорусі, які використовуються для агресивних дій Москви.

Більше того, можна майже напевно стверджувати, що головною метою стрімкого вояжу Лукашенка до товариша Сі було якраз отримання в Китаї певних гарантій, можна сказати, захисту не від України, а саме від путінської Росії, яка прагне якомога сильніше втягнути Білорусь у свою військову авантюру, аж до відкриття проти України ще одного, білоруського фронту.

За деякими даними, Китаю вкрай невигідно, щоб Білорусь перетворилася якщо не на поле битви, то на мішень для українських далекобійних засобів, оскільки від цього можуть постраждати економічні інтереси Піднебесної.

Фіналом стало поки що засідання Ради безпеки ООН, на якому представник Китаю «настійно» порадив Україні та Росії припинити конфлікт і почати мирні переговори. При цьому незрозуміло, навіщо адресувати заклик Україні, якщо Зеленський уже неодноразово закликав зупинити бойові дії за діючою лінією фронту і сісти за стіл переговорів. У відповідь Путін заявляє, що конфлікт припиняти не готовий, хоча може поговорити, але «на умовах Стамбула і в модальностях Анкориджа», що означає одне – припиняти військові дії Москва не має наміру.

Після того, як Лукашенко перед телекамерами застеріг московських посланців від втягування Білорусі у війну з Україною, а також визнав, що незадовго до цього зустрічався з київськими емісарами, було оголошено про його тривалу закордонну поїздку.

Першу зупинку Лукашенко зробив у Путіна і пробув там цілих два дні – суботу та неділю, що саме по собі звернуло на себе увагу.

Звернуло увагу і місце проведення зустрічі. За даними російських опозиційних медіа, у резиденції на Валдаї Путін живе зі своєю теперішньою родиною, і тут майже ніколи не проводяться офіційні зустрічі, хоча Лукашенко тут раніше бував.

Зустріч Лукашенка з Путіним пройшла в обстановці секретності. Коментарі за підсумками цієї зустрічі були досить скупими і переважно йшли від російської сторони.

Кремлівський прессекретар Пєсков заявив, що переговори Лукашенка і Путіна стосувалися насамперед двосторонніх торговельно-економічних відносин, але обговорювали вони також «стратегічні питання, включаючи регіональну безпеку та спроби провокування щодо Білорусії».

При цьому спікер Кремля не став відповідати, чи є Лукашенко одним із каналів зв’язку Москви з Києвом, заявивши, що «для того, щоб наявні канали зв’язку Москви та Києва працювали, вони мають залишатися в тіні».

Пізніше сам Путин заявив, що вони з Лукашенком на зустрічі обговорили нещодавні погрози Зеленського атакувати Білорусь.

«Ми з ним так у деталях не зупинялися на цій темі, але, звичайно, це викликає занепокоєння, коли грубі якісь вигуки з боку лунають. Ну, це не викликає якоїсь паніки з боку президента Лукашенка. Він підходить до цього дуже спокійно, урівноважено, зважено», – сказав Путін.

Таким чином, «грубі вигуки» Зеленського – це «поганий тон», зате агресія проти суверенної держави, вторгнення на її територію, зокрема з території Білорусі, масштабні руйнування – це «нормально». Втім, від Путіна та його оточення іншого чекати не варто.

Уже після зустрічі Лукашенка з Путіним близький до адміністрації Лукашенка телеграм-канал «Пул первого» опублікував добірку публікацій у зарубіжних ЗМІ щодо звинувачень та погроз Зеленського на адресу Лукашенка з досить чітко зробленими акцентами, які можуть вказувати на позицію білоруської влади.

Акценти такі:

Білорусь «відповість із застосуванням усього свого потенціалу, якщо Україна перетне її кордони», заявили в МЗС Білорусі.

Як бачимо, в наявності суцільні перекручування. У війну Білорусь втягує не Україна, а Москва, що Лукашенко сам визнав у розмові з послом Росії Гризловим.

Ніхто в Україні «вторгатися» в Білорусь не збирається, але якщо вона продовжить сприяння московській агресії, то однозначно будуть дистанційні удари, зокрема, по ретрансляторах, про які у Лукашенка довго мовчали і тільки після зустрічі з Путіним раптом згадали і заявили про їхню відсутність.

«Агресивний тон» Києва – це реакція у відповідь порівняно з реальною агресією Москви проти України, що триває вже п’ятий рік, у тому числі за співучасті Білорусі.

Білорусь була і залишається сателітом Москви, геополітичної суб’єктності вона майже не має, тому щодо Білорусі безглуздо говорити про якесь її «місце в архітектурі безпеки після війни».

Після закінчення затяжної дводенної зустрічі Лукашенка і Путіна провладний лукашенківський тг-канал «Пул первого» оголосив, що Лукашенко «прямує з великим комплексним візитом до регіону Східної та Південно-Східної Азії та відвідає три країни.

Раніше ця поїздка не анонсувалася, як і не були названі країни, які мав намір відвідати Лукашенко.

Але відразу ж стало зрозуміло, однією з цих країн, швидше за все, буде Китай.

Так і сталося…

Незабаром надійшли повідомлення про те, що колишній керівник Олександр Лукашенко прибув до Пекіна і був прийнятий чинним генеральним секретарем ЦК компартії Китаю Сі Цзіньпіном.

Глава КНР Сі Цзиньпін заявив, що Китай і Білорусь вступили «в найкращий період у своїй історії», і запевнив, що Пекіні підтримує Мінськ «у питаннях захисту його суверенітету, незалежності та територіальної цілісності».

Про це йдеться у прессрелізі Міністерства закордонних справ Китаю за підсумками візиту Олександра Лукашенка до Пекіна, опублікованому на сайті в понеділок.

«Вранці 29 червня глава КНР Сі Цзиньпін зустрівся з президентом Білорусі Олександром Лукашенком у державному пансіонаті «Дяоюйтай» у Пекіні», – йдеться у повідомленні міністерства.

Як повідомляє МЗС Китаю, Сі Цзиньпін зазначив, що «китайсько-білоруські відносини витримали випробування міжнародними обставинами, що змінюються. За останні роки вони стрімко розвивалися та вступили у найкращий період у своїй історії. Політична взаємна довіра між двома країнами залишається незмінною, а високоякісна співпраця в рамках ініціативи «Один пояс, один шлях» дала плідні результати».

Голова Сі Цзиньпін також наголосив, що Китай і Білорусь «повинні підтримувати стратегічний зв’язок і продовжувати розвивати двосторонні відносини на високому рівні, щоб принести більше користі народам двох країн».

«Китай підтримує Білорусь у захисті її національного суверенітету, незалежності та територіальної цілісності, а також у просуванні шляху розвитку, що відповідає її національним умовам. Китай і надалі надаватиме підтримку розвитку Білорусі в міру своїх можливостей», – йдеться у повідомленні МЗС.

Зазначається, що Лукашенко повністю підтримав оцінку двосторонніх відносин. Л