​Єдиним голосом з НАТО. Чого навчили тренери Альянсу комунікаційників Сил оборони

04.06.2026, 10:56 lb.ua

Це перший курс у проєкті, розрахованому на кілька років. Програму тренінгів фінансують у рамках СтратКом проєкту Комплексного пакету допомоги НАТО Україні. Слухачів делегували підрозділи Сухопутних військ, Корпусу морської піхоти, Сил безпілотних систем, Нацгвардії тощо. Згодом українські військові навчальні заклади зможуть самі організовувати такі курси для курсантів.

Навчають звичайних речей, з якими мають справу пресофіцери щодня: писати пресреліз, готувати речника до інтерв'ю, інтерв’ювати, готуватися до пресконференцій, комунікувати у кризових ситуаціях, робити відео й текстовий контент. Але це курс НАТО. А значна частина пресофіцерів Сил оборони — колишні цивільні з різним бекграундом, не всі мають досвід цивільної роботи в комунікаціях. Тому й виходить, що різні бригади, різні компоненти Сил оборони мають різний підхід до комунікацій, пояснюють у Міноборони. Одні тяжіють до реклами і великих форм, інші роблять багато оперативного репортажного відео. Це залежить від того, ким до війська був комунікаційник: маркетологом, піарником, журналістом, дизайнером.

Спільні з НАТО навчання потрібні, щоб додати стандартних ефективних інформаційних інструментів до тиску на Росію на суші, морі та в небі, пояснюють співавтори проєкту з Міноборони.

«Якщо інформація — це зброя, то ми повинні застосовувати її проти ворога професійно, щоб досягти конкретних цілей, — пояснили нам у МО. — До цього був лише один ознайомчий курс зі зв'язків з громадськістю. Ми започаткували серію курсів, які охоплюють основні напрями: стратегування, планування комунікацій, виробництво і дистрибуція контенту, аналіз інформаційного простору».

Кілька запитань до співорганізатора навчань у Києві Пітера Кларка, декана з академічних питань Академії стратегічних комунікацій.

— Пане Пітере, навіщо це потрібно НАТО?

— Союзники усвідомлюють, наскільки важливою є Україна для оборони Європи. І боротьба відбувається не лише на полі бою. Інформаційні операції є невід’ємною частиною стратегії боротьби не лише проти України, а й проти Заходу за підтримку України. Її наратив, що Україна програє, а Росія перемагає, є дуже далеким від правди. Україна вже добре вміє діяти в інформаційному середовищі на тактичному рівні. Можливо, навіть краще за НАТО. Вона навчилася цього важким шляхом. Що ж до структури, процесів і координації, які можуть зробити цю роботу ефективнішою, саме тут, вважає НАТО, що може принести користь.

Це взаємовигідна співпраця: з одного боку — наша структура та координація, а з іншого — досвід, який Україна здобуває на полі бою. Бо якщо чесно, НАТО ніколи не вело такої тактичної боротьби, як це робить Україна в умовах високоінтенсивного протистояння. Ми знаємо всі процеси, але Україна має реальний досвід того, як це — бути в окопі фізично та в інформаційному середовищі.

Тактичні навички в України є, але управління наративом, якщо можна так сказати, менш розвинене, ніж у НАТО. Саме тут НАТО має досвід, особливо після операцій за межами території Альянсу, в Афганістані й Іраку. Тому можливість допомогти на вищому рівні в координації публічних комунікацій і водночас навчатись тактичних аспектів від України важлива для нас.

— А що Україна робить у комунікаціях не так?

— Є певні відмінності в наших підходах. Розуміння постійного тиску й навантаження на сферу публічних комунікацій у війні високої інтенсивності — це те, про що ми багато думали й чого навчаємося в України. У НАТО немає досвіду ведення комунікацій під час війни такої інтенсивності. У Британії операція в Афганістані тривала 13 років, а загальні втрати британських сил склали 457 загиблих.

Британське суспільство вважало, що це дуже великі втрати. Я навіть не знаю, як це порівнювати із ситуацією в Україні.

Комунікації — це про ефект, а не про самі дії. Хоча масштаб руйнувань набагато більший і управління деталями значно складніше, все одно головне — це вплив на аудиторію. І неважливо, чи це російська публіка, російські військові, українські цивільні, європейська аудиторія чи весь світ. Це і є ваша аудиторія.

Наведу приклад, де все пішло не так (хоча є багато прикладів, де Україна все зробила правильно навіть без координації). Солдати на передовій знайшли тіло російського бійця і його телефон, подзвонили його дівчині й почали насміхатися з неї. А потім опублікували це відео в інтернеті. У російському інформаційному просторі такі публікації підсилюють те, що Кремль говорить про українців. Якби вони подзвонили цій дівчині й сказали: «Нам дуже шкода, але ми мусимо вам повідомити, щоб ви не залишалися в невідомості», спосіб подачі міг би змусити її подумати: «Можливо, українці не такі, як про них говорять по телевізору». А не навпаки — підтвердити російську пропаганду. Це один із прикладів того, чому важливе стратегічне розуміння комунікації. Якщо ваш наратив полягає в тому, щоб підірвати кремлівське уявлення про українців у Росії, не поводьтеся так, як російська пропаганда каже, що поводяться українці. Це складно, коли солдат пережив втрати, коли він поранений емоційно чи фізично, і така поведінка стає емоційною реакцією.

З точки зору організованої комунікації можна було б діяти інакше: «Він був російським солдатом, його відправили на війну. Нам шкода вашої втрати. Ми просто хотіли вам повідомити». Психологічний ефект був би таким самим, але звучало б це значно м’якше. Але це потребує координації. Потребує самоконтролю в бойових умовах. І найважливіше: якщо ви не можете зробити це правильно, тоді краще не робити нічого.

А якщо врахувати, що 50% російських можливостей в інформаційній війні спрямовані саме на російське населення, стає зрозуміло, наскільки важлива для них ця аудиторія. І будь-яка можливість підірвати їхній меседж є ключовою — може, не прямо для України, а для підриву авторитету Путіна і довіри до «слова царя».

Водночас я можу навести безліч прикладів, коли мене вражало, як після виступу Зеленського на міжнародній арені солдати на передовій майже без координації починали поширювати меседжі, що підсилювали наратив президента. Вони підсилюють меседж: «Ми не програємо. Ось наші успіхи». І руйнують російський наратив.

— Наскільки успішна в інформаційній війні Росія?

— Про випадок із дівчиною росіянина бійці самі повідомили в інтернеті. І цим зробили ще гірше. Це не лише потрапило в російський інформаційний простір, а й підкріпило те, що Росія говорить на міжнародній арені. Адже це можна побачити на YouTube, Facebook, Telegram чи деінде. Проблема соцмереж у тому, що вони дозволяють охопити багато людей, але коли ви помиляєтеся, ви також помиляєтеся перед великою аудиторією.

Тому інформаційна дисципліна є надзвичайно важливою. Якщо солдати й офіцери розуміють російські цілі в комунікації, це допомагає їм контролювати те, що вони публікують, щоб не підсилювати російські меседжі. Бо інакше вони фактично роблять роботу за Росію. І подібна поведінка, навіть якщо це поодинокий випадок, стає проблемою, бо поодинокі інциденти перетворюються на загальну картину.

Якщо подивитися західні медіа, складається враження, що Київ палає. Тому що Росія використовує цю картинку, щоб показати: Україна програє. Хоча йдеться лише про станцію метро чи будівлю. Саме тому в неділю, коли я приїхав, я виклав фотографії людей, які п’ють каву. Це була найбільша російська атака від початку війни, а люди все одно вийшли в обід випити кави. Важливо, щоб Захід розумів: ви під атакою, росіяни б’ють по цивільному населенню. Але водночас не перемагають. Наратив Путіна — що Україна програє. А коли люди так думають, то запитують: «Навіщо ми продовжуємо її підтримувати?» Тому важливо, щоб люди розуміли: ви не програєте.

У мене тут є троє інструкторів, які ніколи раніше не були в Україні. Ми їхали потягом і їхні телефони буквально світилися від новин. Я сказав їм: «Побачите, коли приїдемо». Ми вийшли з вокзалу, і вони були шоковані. Очікували побачити місто у вогні. «Я не бачу зруйнованих будівель», — казали вони. Здається, ми побачили лише дві пошкоджені будівлі біля вокзалу.

— Чи складно було знайти охочих попрацювати в Україні?

— Усі мої інструктори або більшість із них — колишні військові або члени цивільної команди НАТО з бойової відеозйомки в Афганістані. І всі були раді можливості допомогти. Один із них сказав: «Це наш шанс щось зробити, а не просто говорити». Не просто «я підтримую Україну», а «я їду до Києва навчати, тобто реально підтримувати Україну». Для всіх моїх інструкторів це було важливо, жоден не сказав, що не поїде. Навіть коли дружини хвилювалися: «Але ж там усе горить, ми бачимо це по телевізору». І перше, що вони зробили після приїзду, — показали дружинам, що місто не зруйноване.

На Заході є величезна підтримка України. Так, є втома. Є втома і в Україні. Але, думаю, це саме втома, а не зневіра. Одна з моїх улюблених історій — слова начальника Штабу оборони Великої Британії. Одразу після відставки він сказав, що якби равлик вирушив із Ростова-на-Дону 24 лютого 2022 року, то вже перетнув би Україну і був би на півдорозі через Польщу. Цим він іронічно підкреслив надзвичайно повільне просування російських військ.

Дмитро «Юкі», керівник відділу комунікацій 1 Окремого центру БпС Сил безпілотних систем, учасник навчань:

— Дуже цікавий тренінг. Мені імпонують саме принципи НАТО. Це системні, структуровані навчання. Готова база, завдяки якій ти потім не робиш помилок. З іншого боку, ми зараз вчимося швидше, бо війна динамічно змінюється.

Є певні відмінності в підходах. НАТО — це Альянс, який виступає в єдиному бренді єдиною силою. А в нас багато бригад, які конкурують (умовно кажучи) в медійному полі. За бренд, за якісні кадри. Тому в певному сенсі стандарти НАТО — це теорія, а в нас практика. Девіз НАТО, на мою думку, — «не нашкодь». А ми часом практикуємо трошки нахабні речі, щоб привернути до себе більше уваги. Те, чого вчать інструктори, для нас фундамент. Але ми додаємо до того креативу, ментальної родзинки. Ми більше відкриті, робимо набагато більше комунікацій, в яких більше емоційної складової. Можна багато говорити, як правильно працювати, але чи є в країнах НАТО мобілізація, наприклад? Як би вони її под