“Вихідний тільки на великі свята”: як живе село на Волині

04.05.2026, 15:42 volyninfa.com.ua

Село Сушибаба, що у Турійській громаді на Волині, розташоване за 65 кілометрів від Луцька. У селі проживає орієнтовно 60 людей.

Про це Суспільному розповіла староста села Тетяни Грушовець.

Місцева жителька Поліна Дишлюк приїхала жити у село у 1956 році. Тут вийшла заміж. Зараз живе сама, а на зиму її забирає до себе донька. На початку березня, каже жінка, приїздить до своєї хати.

Вона розповіла історію виникнення назви села, яку почула від іншої старшої жительки. З її слів, село тільки заснували, коли на нього напали татари.

“Як стали чистити у садкові яблуню, що обсохла, а там в дуплі лежить баба вже померла. І так назвали Сушибаба — засохла баба в дуплі”, — ділиться історією Поліна Дишлюк.

Пенсіонерка тримає собаку і двох котів. Посадила кілька соток картоплі. Городину садитиме пізніше, бо на вулиці поки холодно.

“Газети то читаю, бо треба чимось розвлікатися, я любітєль. Тепер багато порожніх хат. Тоді було багато, населення. Тепер вийдеш на дорогу, стоїш і немає кому “добрий день” сказати”, — каже вона.

Родина Кравчуків у своєму господарстві тримає 27 корів. Доять їх тричі на день. На випас ще не випускали, бо холодно. Молоко не переробляють, а здають. Загалом, каже Лілія, тримають до 40 голів великої рогатої худоби. Працюють усією родиною. Мають техніку, обробляють поля.

“Важко, а де легко. Піди на роботу — і в кожного своє, і проблеми. Їдь на Польщу і там теж нелегко. Та й вирішили, що можна і вдома працювати та мати”, — пояснює Лілія Кравчук.

Галині незабаром 70. Жінка розповіла, що тримають, крім корів та биків, цесарок, свиней, індиків, нутрії та кролів.

“Коли чужі люди, то мені стидно руки показати. А від чого воно? Від роботи. І що я маю? Дві тисячі пенсії. А які вихідні? Пізніше встати — ось вихідний”, — каже Галина Кравчук.

Раніше, розповідає вона, вставала о четвертій ранку — працювала при ліхтарику чи світлові.

“А зараз діти мусять вставати. Але хоч їсти зготую, і вже їм легше. Кролі наскубу. Тяжко молодим і ще дуже тяжко, бо ми вже втягнуті”, — додає вона.

На своєму подвір’ї зустрічає 84-річна Раїса Шворак. Жінка живе з чоловіком. Тримають корову, коня, курей, собаку та котів.

“Що я роблю, то щось дідові поможу. Дід їсти варить. Він, як був в армії, то на повара вивчився. Города тримаємо. Паро сотих картоплі і якусь городину. Полоти — то на колінах”, — каже Раїса Шворак.

На зиму посадила цибулю та часник. Раїса переконана: у селі легше, ніж у місті.

“Якщо людина робить, то вона живе. Там треба, щоб було багато грошей. Підеш на город, то здається, що ти живеш”, — пояснює вона.

49-річна Ірина Дишлюк щодня встає о шостій ранку. Влітку й раніше, бо ходить до лісу по ягоди та гриби. Цьогоріч сім’єю посадили понад 60 сотих картоплі. Сільська праця, каже, важка.

“Що виростиш, а здаєш за копійки. І так живемо. Що можемо, то встигаємо, а що ні — то так проходить”, — каже Ірина Дишлюк.

З її слів, у селі є одне озеро, однак поблизу водойм багато. Раз на літо з чоловіком там буває.

“Як молодші були, то частіше були, а тепер раз на рік туди попадаємо. Якщо діти захочуть, то ходять, а так немає коли і як наробишся, то вже немає сил туди ходити”, — пояснює вона.

Жінка вирощує полуницю. У господарстві є троє коней, кури, бичок, телиця, коти та пси. Її чоловік Руслан нещодавно біля дому садив картоплю кіньми. Також має два трактори та комбайн.

“В селі немає вихідного. Тільки на великі свята. Як сохне сіно, то немає гріха, треба збирати, інакше зогниє і задощиться. Корма заготовити, як збираєш — гаряче, душно, але мусово зібрати”, — каже Руслан Дишлюк.

У трьох селах Озерянського старостинського округу, серед яких і Сушибаба, проживає більше пів тисячі людей, розповідає староста. У війні загинув один мешканець Сушибаби, ще двоє полягли із села Озеряни.

Місцева школа закрита вже понад п’ять років, близько 40 учнів їздять автобусом у сусіднє село Купичів на навчання. У всіх трьох селах немає ні фельдшера, ні медика. У селі Озеряни функціонує один дитсадок, куди ходять понад 10 дітей.

Зауважує: є свої плюси, подаровані природою — озера та ліси, де жителі збирають ягоди та гриби. Хто має більшу родину, той тримає господарство.