Серж Лифар: легенда київського походження, що три десятиліття керував Французьким балетом

04.05.2026, 11:13 1news.com.ua

Великий киянин у світі танцю

Точна дата народження Сергія (Сержа) Лифаря невідома: березень чи квітень 1904-1905 року. Але відомо, що це сталося навесні. Він був великим киянином, видатним балетмейстером, засновником Академії танцю при “Гранд-Опера”, ректором Інституту хореографії та Університету танцю Парижа, почесним президентом Всесвітньої ради танцю ЮНЕСКО. Його називали “Бог танцю” і “добрий геній балету XX століття”.

Попри вражаючу кар’єру, життя Лифаря було сповнене інтригами та випробуваннями. Він написав кілька книжок, не лише про хореографію. В останній збірці мемуарів — “Спогади Ікара” — Лифар висловив свої докори та жаль. Зрада друзів, перипетії періоду німецької окупації, неправдиві свідчення і безглузді чутки — він розповів про все це з гіркотою.

Уродженець Києва, який очолював французький балет три десятиліття, мав мало шансів стати танцівником. Київський період його життя тривав до 18 років і не містив нічого примітного.

Щоранку молодий Лифар поспішав до гімназії на Миколаївській площі (теперішня площа Івана Франка). Паралельно він займався музикою в Київській консерваторії. Одного разу дізнався, що у студії при Київській опері навчають балетних артистів під ті самі п’єси Шопена, що й він грав. Цікавість привела його до студії Броніслави Ніжинської, де ніхто не сприймав його серйозно.

Долю Лифаря вирішив випадок. У 1922 році з Парижа прийшла звістка від Сергія Дягілєва, який просив Ніжинську відібрати п’ятьох танцівників для своєї трупи. Лифар не потрапив у число щасливчиків, але один із кандидатів поступився йому місцем. Ця можливість стала переломною в його житті.

Балетний вік короткий, і Сергій змушений був ризикнути. Ціна за блискучу кар’єру була жорстокою: він більше не бачив своїх батьків. Його ім’я з’явилося в Києві лише у 90-х, коли було названо київський Міжнародний конкурс балету.

Дві ключові обставини вплинули на його долю: виняткова гордість і випадкові збіги. Чужий успіх завжди був загрозою для артиста, навіть якщо це був успіх Лифаря. Одного разу він затьмарив Марину Семенову, улюбленку Сталіна, на гастролях у Парижі, що призвело до курйозу.

Під час німецької окупації Лифар залишився на чолі трупи, прагнучи зберегти театр. Невдовзі губернатор Парижа повідомив, що Гітлер має намір відвідати Opera. Лифар вирішив не залишати своє дітище, доручивши чергування ночами пожежнику Глюглю. Відвідини театру Гітлером залишили тінь на репутації Лифаря, але він продовжував ставити балети на німецькі кошти.

Лифар залишався особою без громадянства до самої смерті, ігноруючи пропозицію генерала де Голля про французьке підданство. Це викликало повагу, показуючи його вірність собі.

У 1949 році Грета Гарбо відвідала його виставу, і Лифар запропонував їй зіграти Федру в новому балеті. Вона погодилася, але зрештою відмовилася, залишивши його плани нереалізованими.

1958 рік міг стати кульмінаційним для Лифаря, з гастролями в СРСР. Але поліція затримала його в аеропорту, що фактично перешкодило його поверненню на батьківщину. Під час виступів у Києві його ім’я навіть не згадувалось в афішах, що стало важким ударом для нього.

Лише у 60-х він відвідав СРСР інкогніто, вклоняючись могилам батьків у Києві. До останніх днів він тримав білий букет лілій, що нагадував йому про сцену і танець.