Єпископ Никодим: Архієрей не повинен забувати, що він ходить на двох ногах по землі

21.09.2023, 17:17 most.ks.ua

Друга частина інтервʼю із єпископом Херсонським і Таврійським Никодимом, керуючим Херсонської єпархії ПЦУ , який майже 17 місяців провів в окупації і тільки нещодавно зміг виїхати на підконтрольну територію, стосувалася розповіді про його перехід в ПЦУ та життя в окупованих Олешках.

Першу частину можна прочитати за посиланням

Як ви зрозуміли, що треба виїжджати?

Розмова з ФСБшником. Почав він мені казати, все ж таки тут буде Росія.

Тих дурнуваних референдумів ще не було їхніх так званих. Я кажу, давайте коня поперед воза не ставити. Кажу, ні з вами планами не діляться, ні зі мною, післязавтра все може опинитись якось отак – ні ви, ні я не будемо навіть сподіватися, що отак воно було заплановано. Каже, ну а раптом що? Кажу, ну я взагалі-то планую ПЦУ залишатися. Я розказав, як я рукополагався.

Я не знаю цю історію. Знаю, що ви були священником в Московському патріархаті?

Я був священиком, так. Потім я прийшов сюди…

А чому ви вирішили прийти?

Тому що Томос прийняли вже. Я зрозумів, що вони там (керівництво УПЦ МП, – ред.) так і не збираються цього робити. За півроку до прийняття Томосу я теж статтю випустив. Вони почали збирати всякі розписки від парафіян, що ми проти Томоса, ми не хочемо того Томаса, на Вселенського [патріарха] посилали. Листами закидати вирішили. Ми з деякими священниками порадились по Україні, знайомими і вирішили, що щось треба робити з цим всім, що це не є позиція насправді всіх священників і народу. Я в тому числі написав статтю «Будьмо єдині Христа заради».

У тій статті я так і написав “Сьогодні ви їх розкольниками називаєте – чекайте завтра ви будете в тій ситуації”. Воно так і опинилось. Не треба бути дуже великим аналітиком, щоб спрогнозувати певні речі. Взагалі ідея статті яка була. Нас не розділяє віровчення з людьми. Вчення абсолютно те саме, Євангеліє те ж саме. Цікаво, чому, скажімо, Москва і Київ підлеглість можуть розділяти, а Христос не може об’єднати? Тобто любов до Москви значить більше, чим до Христа? Тобто ви хочете сказати, що ця половина населення не спасеться, бо ви хочете бути вірними в Москві? А Христос правда так думає? Десь в такому стилі. Тому, скажімо, моя позиція була завжди зрозуміла. Єдине, можливо, були питання зі статусом Київського патріархату, патріарха Філарета. І то, дивлячись на це все, якось в душі було… Але вже, думаю, от буде Томос, і я собі приходжу туди спокійно. Тобто в канонічну церкву.

Як вас прийняли священники ПЦУ?

Ну, напевно, більш-менш нормально. Мене ж ніколи не помічали, щоб я бігав, скажімо, проти них десь кричав чи дискредитував їх. Коли там про перехрещування йшлось і інше. Знов таки, для мене це якась дикість була, нонсенс. Тобто, що значить когось перехрещувати? Чи перехоронювати? Знаєте, от я був в канцелярії, ясно що я публічно не виступав. Приходили питали “а от до якого року похрестили, а нам сказали, що якщо до того року, після треба перехрещувати”… Якось доводилось людям так акуратно [говорити], що заспокойтеся – всі хрещені. Хрестили в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. І з тими ж перезахоронюваннями, знаєте, акуратно якось так, щоб не пішли до начальства і не почали там жалітися, що він там агітацію проводив. От коли людям просто треба було, щоб вони правильно дивились на якісь речі. Моя позиція не була якоюсь там незрозумілою чи ще щось. Тому коли я перейшов, я не думаю, що там всі прям здивувались і сказали “не могло такого бути”.

Це ж не Веніамін, так?

Я просто відкрито виступав і казав, що, слава Богу, найрадісніший момент у житті церкви. Будучи їхнім (УПЦ МП, – ред) кліриком. Я не знаю, що про мене там в Києві казали, можливо, якісь проблеми в них зі мною. Сильно не зачіпали, тому що я нічим не хвалюся, не бахвалююся. Парафіяни мене поважали в Святодухівському [соборі]. Можна раніше було перейти. Але є люди, які чекають, що я прийду на службу, на сповідь, на проповідь, служити буду. Вони теж чекають служіння. Сказати, що вони геть не церква? Не можу ж теж такого сказати. Якось служив, служив.

Перейшли з вами разом чи ні?

Парафіяни? Деякі парафіяни перейшли, звичайно. Тому що ті, кого я бачив, там собор є їх, і тут бачив після того. Більше того, знаєте, у мене, є така думка, що вони собі напевно і раніше спокійно ходили і не заморочувалися неясно чим. Коротше, знаєте, ті перегородки, вони до Бога, все ж таки не доходять туди.

Я виріс в цьому районі, а моя сусідка ходила в цю церкву (Стрітенська церква, – ред). І всі на вулиці казали, що ця церква неправильна. І от для мене з дитинства – а тут чотири вулиці до мене – і з дитинства я все думав, чим вона неправильна? Проїжджав там на тролейбусі в школу. Така ж сама, що там неправильного…

Ну вони (УПЦ МП, – ред) маргіналізували двічі її. По-перше, скажемо, коли там експерименти почалися з органом, з тим всім. Ну сказати, що воно геть десь церква забороняє це робити – ні. Відкритий євхаристійний канон, знаєте, це благо для церкви. Тому що взагалі-то, в давні часи він ніколи не був закритий. Священник не читав тайно ці молитви. І слава Богу, ми їх відкрито читаємо зараз тут. Ну а потім Філарета почали там… ну скажем, МПшники вміють верещати про анафеми.

Я в університеті навчався, до нас приходив священник, здається Тарабан було його прізвище.

Георгій, так.

І він приносив книжки, у мене досі в бібліотеці зберігається книжка “Чому Київський Патріархат не канонічний”, вона так і називалася

Це вплив владики Іонафана, який сьогодні сидить вже. Він якраз закінчував своє буття тут тоді. Він розсилав своїх з тими лекціями.

Я не знаю, чого він на істфаці [ХДУ] крутився, чогось йому це дозволяли. Мішуков, мабуть…

Можливо так, він був другом Іонафана, Мішуков.

Я думаю, що це пов’язано, що вони до студентів намагалися зайти. Ми вже були дорослі студенти і просто піднімали його на сміх

Я більше того навіть скажу. Є таке свято – Торжество Православ’я, перша неділя Великого Посту. Я скажу, що в московських храмах саме таке дійство, таке враження, що викликає найбільший емоційний підйом. Це анафеми. Це анафематствування, коли вони кричать “анафема”. І навіть ноти спеціальні складали, щоб, знаєте, погрізніше так було. Коли слова “анафема”, знаєте, вихрещувалось не то, що отак, а від цієї косточки мало не до копчика. І від лопатки і до лопатки. І тому багато людей, вони падкі [на це], коли кричать, що ті анафеми, що вони неправильні. Якщо вони неправильні, значить я правильний. Замість того, щоб робити якісь добрі справи, просто жити побожно, можна просто сказати, ви знаєте, він такий паскудний, а якщо він такий паскудний, значить я вже нормальний.

А як вас обрали?

Владика Климент, він заміняв, був кримський тимчасовий. Стало питання: знов-таки архієрей потрібний на єпархію. Ну і вирішили якось, чому б не запропонувати мене. Сказати, що мене дуже якоюсь радістю охопило від цієї пропозиції, можливо, – ні.

Тому що при архіреях я був дуже довго, і якийсь досвід в московському патріархаті був… Я б не сказав, що мені дуже хотілося б, скажімо, якийсь такий спосіб життя вести.

“Якийсь такий” – це який?

Ну, знаєте, як вам сказати, гламурний, чи як би сказати.

Світський, мабуть

Я трошки інша людина. Він не світський. Знаєте, коли всі подобастрастні якісь. Коли він наче, знаєте, як Будда, що з неба упав. Немає якоїсь християнської простоти, можливо. Я скажу, що знов таки порівнюючи з ПЦУ, я скажу, що тут атмосфера набагато більш здорова в цьому плані. Чому? Тому що, скажімо, коли звертаєшся до архієрея, ти не відчуваєш, що ти звертаєшся до людини, яка на тебе прямо зверху вниз дивиться.

Мені розповідали люди, які багато років ходили на оці обіди до Іоанна, на свята.

Ну, до нього ще ладно, там ще було і покруче в ті роки, до Ілшаріона.

Ні, ні, до Іоана. Мені розповідали про політиків. Розповідали, як людина припиняла бути, наприклад, депутатом, і її перестали запрошувати.

Звичайно.

Або посади позбулася – і її не запрошують.

Ну, якись феодалізм, знаєте.

Таке масонство якесь

Не те, що масонство, знаєте, в цьому мало християнського все ж таки. Або будь християнином, або ні. Та церковна політика, якесь таке загравання з власть імущими… Я розумію, треба їх поважати, треба вибудовувати стосунки, є якась дипломатія, так, звичайно є. Але всьому межа має бути якась. Тобто, розумієте, людина, архієрей не повинна забувати, що вона ходить на двох ногах по землі. Що вона такий же член церкви, як і та людина, яка прибирає в храмі. Тобто всі взагалі перед очима Божими мають однакову повагу – просто різні служіння. Тому кажу, що в цьому плані мені якось не дуже якось імпонувало перебудувати свій стиль життя от так. Тому що я звик простіше жити якось. Мені так легше і зручніше просто. Ну а з іншого боку, от коли я знову таки вже в ПЦУ вирішив, скажем, перейти, я радів тому. Я молився – дай, Господи, мені якось послужити цій церкві, якесь благо принести. Ну як благо? Я по канцелярії, скажімо, нормально все життя, знаю як канцелярію організувати і вести. Проповідь, служба, все на світі, якісь такі речі… Тому я знав, що навіть так я можу принести якусь користь в тому всьому.

Це було дивно. От чесно: ваше призначення на цю посаду чи обрання було дивним

Для мене це теж було несподіваним.

Тут були свої, які багато років були “зірками”. Той же Іоанн Замараєв

Він одружений. Так що тут трошки інше. Я не одружений. Тому йому треба було тоді приймати монашество, матушку постригати в монахині. Ну і взагалі все-таки напевно він собі, як служив, так і хотів далі служити, як він служив.

Я про це забув

В принципі, всі священники, як служили, то вони і збиралися служити собі так далі. Але архієрей потрібен був. Наприклад, якщо приїде хтось інший, вони розуміли, скажімо, в них якісь є традиції… Той же відкритий євхаристійний канон і багато чого такого. З іншого боку, вони чудово розуміли, що я все це сприймаю добре. З мого боку в цьому плані таких проблем ніяких не виникне. Тому зібрали зібрання і проголосували, що давайте висунемо тоді отця Віктора ще.

Ну, я думаю, зібрали, ладно. Я ж не буду ходити і казати, ану вас, перестаньте. Бо якось, думаю, хто його знає, люди довіру висловили. А з іншого боку, думаю, не може такого бути, я тако