Як і хто в Чернігові навчає на псаломників і регентів та чи є зв’язок із москвою
У 1989 році в Чернігові відновили діяльність духовного училища, яке закрили більшовики після перевороту 1917 року. Заклад отримав назву Чернігівське духовне училище псаломщиків-регентів. Охочих здобувати релігійну освіту тоді було багато, потім поменшало. Це духовне училище працює і нині. Щоправда, вже не на території Троїцького комплексу, а орендує приміщення у храму Всіх святих чернігівських (біля ринку «Нива»). Переселення відбулося через те, що громаду УПЦ, яку пов’язують із московським патріархатом, виселили з Троїцької святині.
Як нині працює училище, чи є охочі навчатися та чи є бодай якийсь зв’язок із москвою – в розмові з Протоієреєм Сергієм Малишком, проректором із навчальної роботи училища.
Чи відбувався цьогоріч набір до духовного училища? Якщо так, то скільки людей набрали?
Так, відбувався, набрали 9 осіб.
Це хлопці, дівчата чи дорослі люди?
Це чоловіки, і вони всі здобувають у нас другу освіту. Тобто це дорослі люди, які вже мають свою світську освіту, та вирішили здобувати ще й духовну.
Школярів немає?
Цього року в нас школярів немає. Бо безпекова ситуація непроста, і через це не кожен із батьків відпустить дитину кудись.
Якого віку студенти, яких ви набрали?
Різного – від 30 і до 55 років. Якщо людина зацікавлена здобувати знання ширші, глибші, зі Священного Писання, чи церковного статуту, чи церковного співу, то невже ми їм будемо заважати?
У нас навчалася людина, якій було 70 років. Вступила ця людина з другого чи з третього разу. І показувала доволі гарні результати. А були такі, яких ми відраховували після першого курсу.
Чому?
Тому що людина не зацікавлена, не виконує програму. Бо програма хоч і не така складна, але всі предмети пов’язані між собою – з першого по третій курс. Якщо людина випустила, наприклад, сольфеджіо чи теорію музики на першому курсі, то на другому курсі читати ноти вона вже не зможе.
Якщо немає слуху, голосу, але людина має мотивацію?
У нас уже два відділення – регентське і пасторське. Тобто людина, яка не має слуху, не обов’язково має співати в хорі, натомість може виконувати різні інші послуги, які є при храмах. Адже є псаломники, прислужники, які у вівтарі допомагають. Тому якщо людина не має природних даних, це не означає, що вона не може навчатися. Інша справа, коли людина, до прикладу, має інвалідність і об’єктивно не може виконувати свою місію в храмі. Ту, якої навчаємо ми. До прикладу, якщо людина німа або глуха.
Якщо людина, наприклад, пересувається в кріслі колісному?
У нас таких випадків від 1989 року, як училище відновило свою діяльність, не було. Ми з таким не стикалися. Але я не думаю, що це є перепоною, якщо людина має можливість доступу до храму. Під час богослужінь така людина може допомагати.
Що потрібно, окрім прагнення, аби вступити до духовного училища?
Насамперед це мотивація людини до освіти та самоосвіти. Також людина пише іспит вступний, проходить співбесіду на знання релігійного віровчення, православного віровчення, на знання Священного Писання…
Тобто треба прийти підготовленим?
Звісно! Окрім того, потрібно подати документи, що людина має громадянство, освіту, на підставі якої вона далі почне навчатися. Медичну довідку, що не має різних протипоказань. Тобто звичайний пакет документів, який подають усі вступники. Перелік є, але в нас зараз сайт у розробці, бо попередній уже не актуальний. Людина, яка його адмініструвала, виїхала за кордон, а ключі доступу загубилися. І той сайт, який є, нам нині взагалі не належить. Вся інформація, яка там є, – застаріла й неофіційна. Якщо відверто, то я навіть не знаю, хто має до нього доступ. Зараз працюємо над тим, аби цей сайт повністю видалити. Ми вже розробили новий сайт, закінчується його вивантаження на хостинг. На днях він має бути вже в доступі. Тому ми працюємо так. Дотримуємося положень закону про фахову передвищу освіту. У тому контексті, хто може здобувати, які там документи, загальні правила для вступу беремо собі за основу.
Давайте трішки глибше: які знання у вас можна здобути і як потім використовувати цей багаж?
Наш заклад освіти – це щось середнє між світським коледжем і ліцеєм, якщо так порівняти. Ми даємо теоретичні та практичні знання. Студенти вивчають Священне Писання, богослов’я, історію церкви, починаючи від першого століття і до сьогодення. Тобто церкви всієї, не тільки православної, а й історію католицької церкви, протестантської, різних релігійних організацій. Однак основний акцент у нас – на церковному читанні, церковному співі, церковному уставі, тобто конкретно практична робота. Ми готуємо тих людей, які безпосередньо забезпечують супровід богослужіння. Якщо хтось має бажання навчатися далі, то зі здобутими знаннями йде далі, в семінарії. Наші випускники зазвичай до семінарії вступають на другий чи на третій курс, залежно від того, яка семінарія, який їхній рівень підготовки.
До речі, дев’ятеро людей, яких ви набрали, – це мало, багато чи нормальна кількість?
Я у сфері освіти працюю далеко не перший рік. До того ж як історик за фахом вивчав історію училища. Знаюся на психологічних і соціальних питаннях, то скажу, що нині кількість у 9 людей – цілком нормальна. Кількість тісно пов’язана з демографією. До прикладу, на початку 90-х років був високий показник народжуваності. Багато було дітей, а освіти релігійної не було де здобути. І наше училище було мало не першим, яке відкрилося наприкінці існування Радянського Союзу. І тоді на курсі було дуже багато людей – по 60 чи 100. Потім спостерігався певний спад. І це загальна картина, яка стосується не тільки духовних закладів. Я, до речі, крім духовного училища, ще працюю в одному коледжі. То в цьому навчальному закладі цього року 50 вступників. За загальної кількості місць 100.
Натомість, коли я навчався, на історичному факультеті була тисяча студентів. Зараз точно не знаю, але кажуть, що приблизно сотня. Тобто в загальному зрізі, в загальній динаміці все так і є. Звісно, хотілося б, щоб більше людей навчалося, але, з іншого боку, ми розуміємо, що у нас є певна специфіка, і не кожен здатен чи спроможний навчатися, чи має бажання.
Я правильно розумію, що ваш заклад освіти офіційний, має ліцензію…
Ліцензії в нас немає, із цим у нас питання. Я кілька разів звертався до департаменту ліцензування. Суть полягає в тому, що за КВЕДами ми зареєстровані офіційно як релігійна організація, але основний вид діяльності в нас – саме освітня. Це нам дає можливості до ліцензування, але для ліцензування потрібно ще, щоб було виписано в фаховому законі, що ліцензування передбачено. А в нашому фаховому Законі «Про релігійні організації» немає нічого про обов’язкове ліцензування закладів релігійної освіти. Тому я це питання ще зараз пропрацьовую, адже все-таки хочеться, щоб училище мало і визнаний державою статус.
Хто викладає в духовному училищі?
Серед них і священники, і викладачі з педагогічною освітою. Вони працюють вчителями в школі й у нас несуть свій послух. А також викладачі музичних дисциплін, які працюють у музичному коледжі, то й до нас приходять.
Загалом багато викладачів?
Два десятки.
Скільки тоді студентів загалом?
Перший курс – 9 студентів, а ще є другий і третій. Загалом – 30. Це разом із заочниками.
І всі люди, які навчаються, дорослі? Школярів немає?
Ні, в нас є кілька людей, які прийшли після школи.
На вашу думку, яких людей цікавіше навчати: тих, які прийшли зі шкільної лавки, чи тих, яким уже, умовно, 50 років?
Мені легше спілкуватися з людьми, яким років 30-40. З тієї причини, що школярам доводиться дуже багато чого пояснювати, причому примітивно.
Тобто легше зі зрілими сформованими людьми?
Вмотивованими. Цікаво, коли люди ставить такі запитання, що мені доводиться сідати вдома, розгортати книжки й шукати відповіді. Люблю з такими людьми працювати. Це краще, ніж з тими, хто сліпо вірить усьому, що я скажу. Із тими, які старше 50 років, важче, бо я все ж таки молодший за них. Тому іноді виникають питання прийняття моїх слів як авторитетних. Теж таке буває.
Давайте про побутові моменти: де навчання відбувається, адже потрібна матеріальна база, аудиторії, засоби для навчання…
Раніше ми були на території Троїцького монастиря, а нині орендуємо приміщення при храмі Всіх Святих. Ми – юридична неприбуткова організація Вони – також. Тому одна організація в іншої може брати в оренду приміщення безкоштовно. Бо, знову-таки, питання фінансування болюче. І не думаю, що тільки для нас. Тож студенти там навчаються, а проживають удома, тому що всі студенти в нас – місцеві.
Із сіл немає?
Було, що раніше навчалися з сіл. То вони жили на орендованих квартирах.
Чи потрібно платити гроші за навчання?
Завдяки благодійникам училище функціонує. Тому нині студенти за навчання не платять.
Було краще, коли училище розташовувалося на території Троїцького монастиря, чи нині?
Розумієте, мене поставили проректором саме тоді, коли опечатали Троїцький собор. І тоді училище останні місяці існувало на території Троїцького комплексу. Тож мені важко судити. Я був тоді простим викладачем: прийшов на заняття, відчитав, пішов. То я можу сказати, що мені зараз простіше так працювати.
Тобто маєте цілком комфортні умови?
Так. У нас же тільки навчальні класи. Прийшли, тут тепло, більш-менш затишно…
І не страждаєте через те, що переїхали?
Я не сказав би, що взагалі страждаю. Умови до освітнього процесу взагалі задовільні, навіть більш ніж.
Вистачає всього необхідного? Книжок, інших навчальних засобів?
Нині інше навчання. То раніше були потрібні підручники, зараз усе в електронному вигляді.
У нас зараз змішаний формат навчання. День чи два студенти ходять на навчання, а потім працюють дистанційно. Бо всі ми розуміємо безпекову ситуацію, коли тривоги постійно. Не хочеться наражати людей на небезпеку.
Я думаю, що вам уже доводилося відповідати на таке запитання, але все ж: УПЦ пов’язують із московською церквою. Що можете сказати з цього приводу? Чи є ці зв’язки насправді? Якщо немає, то як це довести?
Питання доведення, що їх (зв’язків. – Авт.) немає, не нас стосується. Якщо нас не починають чіпати.
За великим рахунком, ми належимо до єпархіального управління. А єпархіальне управлі
- Останні
- Популярні
Новини по днях
23 жовтня 2026
