Як пацієнту оскаржити відмову у видачі лікарняного
Відмова лікаря у формуванні медичного висновку про тимчасову непрацездатність може мати істотні правові наслідки для пацієнта, зокрема ускладнити підтвердження поважності відсутності на роботі та отримання страхових виплат.
Проте не кожна відмова є неправомірною. Про це Район.Медицина розповів адвокат Валерій Шаповал.
За словами адвоката, для визначення належного способу захисту необхідно з’ясувати, чи відповідає рішення лікаря фактичному стану здоров’я пацієнта, чи дотримано встановленого порядку проведення медичної експертизи та чи не ґрунтується відмова на обставинах, які не передбачені законодавством.
Реалізація цих гарантій передбачає належне проведення медичної експертизи, документальне підтвердження тимчасової непрацездатності за наявності відповідних медичних підстав та можливість оскарження рішень, дій або бездіяльності медичних працівників у встановленому законом порядку.
Порядок підтвердження тимчасової непрацездатності визначається Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» № 1105-XIV, наказом Міністерства охорони здоров’я України від 1 червня 2021 року № 1066, яким затверджено порядок формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність, та наказом МОЗ України від 17 червня 2021 року № 1234, яким затверджено Порядок видачі (формування) листків непрацездатності в Електронному реєстрі листків непрацездатності.
Відповідно до статті 69 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», медична експертиза з тимчасової непрацездатності осіб проводиться лікарем у закладах охорони здоров’я незалежно від форми власності, а також лікарями, що провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи – підприємці.
Частина перша статті 23 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» визначає, що підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності є сформований на основі медичного висновку листок непрацездатності. Якщо сформувати його в електронному реєстрі неможливо, підставою для призначення допомоги у передбачених законом випадках є паперовий листок.
Отже, за словами Валерія Шаповала, необхідно розмежовувати МВТН, який підтверджує встановлений лікарем факт тимчасової непрацездатності, та листок непрацездатності, на підставі якого призначається страхова виплата.
Окремої уваги потребують зміни, внесені Законом України від 5 листопада 2025 року № 4683-IX, який набрав чинності 1 квітня 2026 року. Цим Законом, зокрема, оновлено статтю 23 та доповнено Закон № 1105-XIV положеннями про перевірку обґрунтованості видачі й продовження листків непрацездатності та відповідальність за формування необґрунтованих медичних висновків.
Передбачений Законом механізм компенсації страхових виплат і можливість оскарження відповідної вимоги стосуються передусім правовідносин між уповноваженим органом управління та медичним закладом або лікарем. Ці положення не запроваджують окремої універсальної процедури адміністративного оскарження пацієнтом відмови у формуванні МВТН.
Рішення про формування МВТН належить до компетенції лікаря та має ґрунтуватися на результатах медичного огляду, відомостях про стан здоров’я пацієнта, характері захворювання, ступені функціональних порушень та інших клінічно значущих обставинах.
Звернення до медичного закладу або наявність скарг на самопочуття не створюють безумовного права на отримання лікарняного. Якщо після належного огляду лікар не встановив ознак тимчасової втрати працездатності, відмова може бути правомірною.
У такому разі пацієнт має право отримати інформацію про результати огляду, ознайомитися з відповідною медичною документацією та, за наявності обґрунтованих сумнівів щодо правильності оцінки стану здоров’я, звернутися до іншого лікаря.
Інша правова оцінка можлива, якщо відмова не ґрунтується на медичних показаннях або під час надання медичної допомоги допущено порушення встановленої процедури. Підставами для оскарження можуть бути безпідставне ухилення від проведення огляду, неналежне документування його результатів, неврахування наданих пацієнтом медичних документів без належного обґрунтування, а також відмова з організаційних причин, які не передбачені законодавством.
Зокрема, відсутність паперових бланків не може бути достатньою підставою для відмови, якщо за встановлених обставин документ належить сформувати в електронному реєстрі та для цього наявні необхідні умови.
Під час оскарження важливо розмежовувати незгоду з медичним рішенням і порушення порядку надання медичної допомоги. Орган управління охороною здоров’я або суд можуть перевіряти дотримання встановлених вимог, належність документування та законність дій медичного працівника, проте не повинні підміняти медичне оцінювання, для якого потрібні спеціальні знання.
Насамперед пацієнту необхідно зафіксувати факт звернення до лікаря та обставини відмови. Якщо відмову повідомлено усно, доцільно подати письмову заяву керівнику закладу охорони здоров’я. У ній слід зазначити дату звернення, обставини захворювання, проведені обстеження, надані медичні документи та причини, з яких пацієнт вважає відмову неправомірною.
У заяві варто просити перевірити обставини проведення медичної експертизи, надати письмове роз’яснення причин відмови, забезпечити доступ до відповідної медичної документації та вжити заходів для усунення виявлених порушень у межах компетенції закладу. Заяву необхідно подати способом, який дає змогу підтвердити її отримання: особисто з відміткою на копії або поштовим відправленням із підтвердженням вручення.
Відповідно до статті 39 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», пацієнт має право на достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров’я, зокрема на ознайомлення з відповідними медичними документами. Тому доцільно отримати копії медичних записів, результатів обстежень та висновків, які стосуються конкретного звернення. Ці матеріали можуть мати істотне значення для подальшого оскарження.
За відсутності належної реакції керівництва закладу пацієнт може звернутися до засновника медичного закладу, відповідного органу управління охороною здоров’я або Міністерства охорони здоров’я України. Якщо медичний заклад надає послуги за договором у межах програми медичних гарантій, можливе також звернення до Національної служби здоров’я України з питань дотримання умов договору та прав пацієнта.
Питання щодо залучення лікарсько-консультативної комісії необхідно оцінювати з урахуванням конкретних обставин. Наказом МОЗ України від 1 червня 2021 року № 1066 затверджено окремий Порядок організації експертизи тимчасової втрати працездатності, який визначає випадки проведення експертизи, коли МВТН не формується за загальним порядком, а також повноваження лікарсько-консультативної комісії. Тому звернення до ЛКК не є універсальним способом перегляду кожної відмови лікаря у формуванні електронного МВТН.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про звернення громадян», звернення розглядаються не більше одного місяця від дня надходження, а ті, що не потребують додаткового вивчення, — невідкладно, але не пізніше п’ятнадцяти днів. У передбачених законом випадках строк може бути продовжено, проте загальний строк розгляду не повинен перевищувати сорока п’яти днів. Слід враховувати, що ці строки стосуються розгляду звернення та не гарантують оформлення лікарняного за період, який уже минув.
Якщо досудові заходи не дали результату, пацієнт має право звернутися до суду. Спосіб захисту залежить від характеру порушення та правовідносин, у межах яких воно виникло. За наявності відповідних підстав позовні вимоги можуть стосуватися визнання протиправними певних дій або бездіяльності, зобов’язання належним чином розглянути звернення чи відшкодування доведених збитків.
Визначення належної судової юрисдикції потребує окремого аналізу. Відповідно до статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративні суди розглядають публічно-правові спори, зокрема спори з суб’єктами владних повноважень щодо здійснення ними владних управлінських функцій. Проте державна або комунальна форма власності медичного закладу не означає автоматичного віднесення будь-якого спору з ним до адміністративної юрисдикції.
За загальним правилом статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, строк звернення до адміністративного суду становить шість місяців від дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо законом не передбачено іншого.
У цивільних спорах загальна позовна давність відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України становить три роки, якщо не застосовуються спеціальні строки. Для трудових спорів, зокрема щодо звільнення або стягнення належних працівникові сум, необхідно окремо перевіряти спеціальні строки звернення до суду.
Якщо внаслідок протиправних дій або бездіяльності медичного закладу особі завдано майнової чи моральної шкоди, можливість її відшкодування визначається з урахуванням статей 1166 та 1167 Цивільного кодексу України. Для задоволення таких вимог необхідно довести передбачені законом умови відповідальності, зокрема наявність шкоди, протиправність поведінки та причинний зв’язок між порушенням і негативними наслідками. Факт відмови у формуванні МВТН не означає автоматичного виникнення права на компенсацію.
Доказову базу можуть становити письмова заява до медичного закладу, підтвердження її отримання, відповідь керівництва, медична документація, результати обстежень, висновки інших лікарів та документи, що підтверджують негативні наслідки відмови. За необхідності сторона може клопотати про витребування медичної документації або призначення експертизи, якщо для вирішення спору потрібні спеціальні медичні знання.
Вимоги про зобов’язання оформити лікарняний необхідно формулювати обережно, з урахуванням повноважень відповідача, фактичних обставин та наявних медичних доказів. Судовий контроль має забезпечувати захист порушеного права, а не підміняти професійне медичне оцінювання.
Відсутність сфор
- Останні
- Популярні
Новини по днях
20 жовтня 2026
