«Я хочу, щоб ці історії були почутими»: інтерв’юерка Helping to Leave — про людей, яким допомогли з евакуацією
Пам’яті Валерія Георгійовича — першого, хто довірив мені свою історію. Дякую.
Мене звати Юлія Калабан. З 2023 року я беру інтерв’ю в людей, яким команда благодійного проєкту Helping to Leave допомогла виїхати з тимчасово окупованих територій. Я слухаю їхні історії, записую їх і розповідаю іншим.
Іноді я чую від людей, що історії про окупацію схожі. Насправді — жодна. Так, всі вони починаються з втрати дому, але на цьому схожість закінчується. Бо кожна людина по-своєму переживає втрату, страх, прощання і дорогу до свободи.
Першим, у кого я взяла інтерв’ю, був Валерій Георгійович. Нещодавно його не стало. Саме його історія була для мене відповіддю на запитання, навіщо потрібно не лише допомагати людям, а й зберігати їхні голоси.
Він розповідав про свою хворобу, про те, як важко було наважитися на виїзд, і про складну дорогу. Але найбільше мене вразило інше. Як він говорив про свій дім і сад. Про яблуні, які щороку давали врожай, і про пастилу, яку він із них робив. Про звичне життя, яке довелося залишити. Тоді я зрозуміла, що евакуація — це не лише дорога до безпечного місця. Це ще й про життя, яке люди змушені залишити позаду.
Попри десятки інтерв’ю і пʼятий рік повномасштабної війни мене досі вражає, наскільки жорстокими можуть бути окупанти. Але ще більше вражає сила наших людей.
Особливо запам’яталася історія чоловіка з інвалідністю, який після окупації опинився в росії. Спочатку його вивезли туди під виглядом евакуації, потім він жив у геріатричному центрі. Там його принижували через те, що він українець. Він давав відсіч, постійно сперечався й сварився. Саме через це його «закрили» у медичному закладі.
Ситуацію ускладнювало те, що обидві ноги в нього були ампутовані. Пересувався він лише на колісному кріслі. Здавалося, при такому розкладі вибратися звідти майже неможливо. Але він звернувся до нас, і ми допомогли йому повернутися в Україну.
Не менш вражають молоді люди, які майже все свідоме життя прожили в окупації, але зберегли критичне мислення. Вони не бояться йти наперекір страху, тому, що їм нав’язували роками, а іноді — навіть волі власної родини. І все одно обирають Україну. Або літні люди, які залишають дім, у якому прожили десятки років, і вирушають у повну невідомість. У кожній такій історії я бачу не лише втрату, а й величезну людську сміливість.
Мене часто запитують, як люди довіряють мені свої найболючіші спогади вже під час першої розмови. Думаю, справа не тільки в мені. Якщо людина погодилася на інтерв’ю, значить, вона хоче бути почутою. Моє завдання — не перебивати, ставити правильні запитання й дати їй можливість розповісти свою історію. І коли людина бачить, що її справді слухають, вона починає говорити.
Я хочу, щоб ці історії були почутими. Щоб суспільство краще розуміло людей, які пережили окупацію. І щоб ті, хто досі залишається в окупації, знали: вони не одні. Є люди, які можуть допомогти їм виїхати.
Helping to Leave — благодійний проєкт, допомагає україн:кам із прифронтових та тимчасово окупованих територій, що опинилися в небезпеці через війну.
Проєкт впроваджує комплексні програми підтримки та супроводжує переселен:ок на всьому шляху — від евакуації з небезпечних місць до системної адаптації та створення можливостей для життя в безпечних і комфортних умовах.
Команда проєкту допомагає людям:
Особливу увагу приділяємо людям старшого віку, людям з інвалідністю та важкими захворюваннями, а також родинам із дітьми та молоді.
За цей час більше ніж 77 000 людей отримали допомогу від Helping to Leave, зокрема, 21 655 людей евакуювали з тимчасово окупованих територій України та з росії і білорусі.
Якщо вам чи вашим знайомим та рідним потрібна евакуація — звертайтеся до команди Helping to Leave у Telegram та за телефоном: +38 093 177 64 58.
- Останні
- Популярні
Новини по днях
20 жовтня 2026
