Путін хоче зламати Україну цієї зими: інтерв'ю Фесенка про поступки Трампа й "нову Ялту"

19.10.2026, 17:06 24tv.ua

Дональд Трамп продовжує шукати домовленості з Росією, пропонуючи послаблення санкцій та економічні поступки, однак Кремль не демонструє готовності припиняти війну. Водночас Україна стикається із затримками постачання ракет до Patriot, проблемами зі Starlink та питаннями щодо своєчасного отримання попереджень про російські балістичні удари.

Політолог Володимир Фесенко в ексклюзивному інтерв'ю 24 Каналу пояснив, які інтереси можуть стояти за суперечливими рішеннями американського президента та чому поступки не наближають мир. Він також оцінив ризики нових обмежень військової підтримки України, вплив протестів у США та наміри Путіна домовитися з Трампом і Сі Цзіньпіном про новий розподіл сфер впливу.

Трамп звинувачує Зеленського в небажанні завершити війну. Водночас США послаблюють санкції проти Росії, затримують військову допомогу Україні та вимагають припинити удари по НПЗ. Усе це пов'язано з наближенням американських виборів?

Якщо подивитися на всі ці рішення разом, справді виникає враження, що Трамп став на бік Росії та намагається змусити Україну припинити війну на російських умовах. Але я дотримуюся трохи іншої точки зору. У кожному з цих випадків є своя логіка, і не все можна пояснити одним мотивом.

Насамперед потрібно розуміти, що Путін зараз не збирається припиняти війну проти України. Він вважає, що може її виграти, і продовжує посилювати удари. Найближчими місяцями, на мою думку, він не буде вести реальні переговори навіть про припинення війни на власних умовах.

Одна з причин полягає в тому, що Трамп готовий із ним домовлятися без попереднього припинення російських бойових дій. Путін бачить цю готовність і сприймає її як додаткову можливість продовжувати війну.

Але не всі проблеми з американською допомогою пов'язані з бажанням тиснути на Україну. Наприклад, ситуація з ракетами для Patriot значною мірою пояснюється їхнім дефіцитом.

Американці виробляють приблизно 60 ракет-перехоплювачів на місяць, можливо, зараз трохи більше. Для України такої кількості за певних обставин може не вистачити навіть на тиждень. Це показує, наскільки великий попит на ці ракети.

Більшість виготовленого США залишають собі або спрямовують на Близький Схід. Там тривають бойові дії між хуситами та Саудівською Аравією, зберігається ризик нового загострення між Іраном, Сполученими Штатами та Ізраїлем. Тому Україні в кращому випадку дістається лише кілька ракет.

Є ще проблема з Грецією, яка має певні запаси старіших ракет для Patriot, але поки не погоджується їх продати. Тому з постачанням ракет ситуація значно складніша, ніж просто політичне рішення Трампа.

Інша історія з російським дизелем, нафтою та тіньовим танкерним флотом. Тут уже поєднуються американські економічні інтереси, передвиборна кампанія та спроби домовитися з Росією.

Трампу зараз дуже важливо знизити ціни на нафту й нафтопродукти. Принаймні до 3 листопада це безпосередньо впливає на його політичні інтереси та становище республіканців перед виборами до Конгресу.

Він сподівається, що навіть короткочасне зниження цін на дизель, хоча б на кілька днів, можна буде представити американським виборцям як успіх. Однак справа не обмежується лише виборами.

Трамп хоче впливати на глобальний нафтовий ринок. Для американської економіки важливо стабілізувати ціни на енергоносії та стримати інфляцію. І тут він мислить насамперед як бізнесмен.

Його розрахунок полягає в тому, що послаблення санкцій проти Росії дозволить збільшити постачання російської нафти на світовий ринок. Якщо пропозиція зросте, ціни можуть знизитися. Принаймні таку логіку, на мою думку, використовують у Білому домі.

До того ж це пов'язано із ситуацією навколо Ірану. Війна та нестабільність у Перській затоці створюють серйозні проблеми для нафтового ринку. Якщо США продовжуватимуть нафтову блокаду Ірану, Тегеран може відповідати обмеженнями, які позначатимуться на експорті й інших держав регіону.

Тоді виникає запитання: звідки брати нафту? Трамп вважає, що частину нестачі можна компенсувати російськими постачаннями.

Схожа логіка і з тіньовим танкерним флотом. Танкерів зараз бракує, а вартість їхнього фрахту суттєво зросла. Тому в американській адміністрації, ймовірно, розраховують, що послаблення санкцій збільшить кількість доступних суден і допоможе знизити транспортні витрати.

Але є ще одна важлива історія, пов'язана з енергетичною угодою, яку просуває Стів Віткофф і підтримує Трамп. Наскільки я знаю з повідомлень американських журналістів, саме Віткофф запропонував зробити повернення Росії на європейський енергетичний ринок частиною можливої мирної домовленості.

Тут треба враховувати ситуацію в самій Європі. Європейські країни майже припинили купувати російський трубопровідний газ, але продовжують імпортувати зріджений газ, зокрема через міжнародні компанії з російським капіталом.

Цього року такі закупівлі, за наявною в мене інформацією, навіть зросли порівняно з минулим. Європейці хотіли б повністю відмовитися від російських енергоносіїв, але виникає проблема їхньої заміни.

Залежність від американського газу збільшилася, проте його не вистачає для покриття всіх потреб. Постачання з Катару через ситуацію в Перській затоці також суттєво обмежені.

Тому економічні інтереси окремих держав інколи переважають навіть безпекові та політичні міркування. Європа продовжує допомагати Україні грошима та зброєю, але водночас купує російський газ, тому що він потрібний узимку.

Є подібний парадокс і в нас. Україна переважно отримує американський газ, але частина дизельного пального, яке ми купуємо в Європі або Туреччині, може мати російське походження.

Щодо плану Віткоффа, то його ідея полягає в поєднанні економічних та політичних інтересів. Повернення Росії на європейський енергетичний ринок і можливе повернення частини заморожених російських активів розглядаються як своєрідні бонуси для Путіна в обмін на припинення війни.

Але тут є фундаментальна проблема. Росія зараз хоче не припинити війну, а виграти її. До того ж у Кремлі бачать готовність США робити поступки. Навіщо тоді Путіну погоджуватися на якісь компроміси?

На мою думку, головна помилка Трампа і Віткоффа полягає в обраній стратегії. Односторонні поступки не наближають завершення війни, а навпаки, стимулюють Путіна продовжувати бойові дії та вимагати нових поступок від України й Європи.

Але для Трампа важливе не лише припинення війни. Він обіцяв досягти миру і хоче представити це як власне досягнення. Водночас я бачу ще один мотив: бажання отримувати економічну вигоду від домовленостей, у яких він виступає посередником.

Таку логіку можна простежити не лише щодо України, а й у підходах до Палестини, Ірану, Азербайджану та Вірменії. Трамп намагається поєднати миротворчі ініціативи з економічними проєктами.

У випадку російського газу може йтися про створення певного консорціуму за участю американців. Колись, років 20 тому, вже обговорювалася ідея газотранспортного консорціуму. Тоді її критикували, але тепер подібна модель може повернутися в іншому вигляді.

Американські компанії, за таким задумом, могли б отримати контроль над частиною газотранспортної інфраструктури в Європі та експортом російського газу. Вони виступали б операторами або посередниками й отримували б частину прибутків.

Тобто газ залишався б російським, а формально продавали б його американці. Частину отриманих коштів нібито могли б спрямовувати на відновлення України, а також Росії.

У мене є багато запитань до реалістичності такого плану. Але, наскільки я розумію, американська сторона справді намагається просувати подібні ідеї.

Головна перешкода полягає навіть не в економічних механізмах. Я абсолютно скептично оцінюю можливість укладення мирної угоди найближчим часом, тому що Росія не демонструє готовності припиняти війну, навіть на умовах, які їй зараз пропонують американці.

Зеленський заявив, що США затримують уже оплачені ракети для Patriot. Це лише дефіцит чи теж спосіб тиску на Україну?

Проблема в тому, що ракети зараз затримують не лише для України. Американці більшість того, що виробляють, залишають собі або спрямовують на Близький Схід. Усі інші отримують ракети вже за залишковим принципом, і ми також.

Я не виключаю, що тут може бути певний політичний мотив. Але зараз я не вважаю постачання Patriot головним інструментом тиску на Україну.

Звичайно, кожна ракета-перехоплювач для нас важлива. Проте кілька ракет на місяць не можуть кардинально змінити ситуацію з протиповітряною обороною.

Набагато важливіше було б домовитися з Грецією. За моїми оцінками, там потенційно може бути до 200 ракет, про передавання яких можна вести переговори. Навіть якщо нам вдалося б отримати 100, це вже була б суттєва допомога.

Поки домовитися не виходить. І це залишається окремою проблемою.

А ось більш актуальний тиск з боку американської адміністрації я бачу через Starlink, а також, імовірно, через обмеження супутникової розвідувальної інформації.

Не виключаю, що Patriot також можуть використовувати як додатковий важіль. Однак у цьому випадку, найімовірніше, основну роль відіграє бажання США накопичити ракети для власних потреб та можливого нового загострення на Близькому Сході.

Після нових ударів по Києву знову виникли запитання до американської системи раннього попередження. Повторні збої Starlink і затримки розвідданих можуть бути навмисними?

Технічні збої, безумовно, можуть траплятися. Але коли всі ці проблеми виникають практично одночасно, це вже виглядає підозріло.

Маємо обмеження швидкості та перебої в роботі Starshield, військової версії Starlink. Причому вони повторюються вже щонайменше тиждень. Паралельно виникають проблеми з передаванням інформації про російські ракетні атаки.

Тому я не виключаю, що це не випадковий збіг, а інструменти точкового тиску на Україну.

Водночас є цікава деталь. Американці не відключають повністю ані Starlink, ані передавання супутникової інформації. Обмеження, наскільки можна судити, мають вибірковий характер.

Крім того, офіційно американська сторона заперечує, що навмисно створює такі проблеми. Це важливо, тому що відкрите визнання обмежень викликало б нову хвилю критики Трампа

Читати повністю…