«Холодний душ, який протвережує» — навіть повна перемога демократів у Конгресі не стримає Трампа
Про те, що потенційна більшість демократів у Палаті представників і Сенаті не стане серйозним опонентом для Трампа, пише оглядач Джеффрі Тубін у колонці для видання The New York Times.
Проблема полягає не в некомпетентності очільників обох палат. Вона криється у самій структурі конституційної системи, яка як ніколи схиляється на користь виконавчої гілки влади.
Справді, згідно з Конституцією, уряд може витрачати лише ті кошти, які виділяє Конгресс (у законопроєкті, який президент має право відхилити). Так само й комітети Конгресу, очолювані партією більшості в кожній із палат, віддавна володіють широкими повноваженнями для проведення розслідувань, зокрема через вручення повісток для дачі свідчень та надання документів.
Утім, реальні важелі впливу Конгресу можуть виявитися набагато слабшими, ніж здається, особливо останнім часом. Демократи контролювали Палату представників упродовж останніх двох років першого терміну Трампа, і йому вдавалося блокувати більшість спроб ефективного нагляду. Він відмовлявся виконувати судові повістки та оскаржував їх у судах, використовуючи неминучі затримки під час апеляцій для затягування часу свого перебування на посаді.
Виразом цього можуть слугувати два показові випадки: Комітет із нагляду Палати представників подав позов щодо доступу до матеріалів перепису населення, але справа закінчилася тим, що президент Байден надав ці дані лише через понад два роки. Комітет з питань бюджету та оподаткування ініціював судовий позов задля отримання податкових декларацій Трампа, і адміністрація Байдена врегулювала цю справу майже через чотири роки від її початку.
Подібний супротив із боку Білого дому знову стане неминучим, якщо демократи візьмуть контроль над законодавчою владою. І якщо нова більшість у декількох чи в обох палатах зосередиться на приватних особах, пов’язаних із адміністрацією Трампа — наприклад, на партнерах родини Трампа в шахрайських схемах у сфері криптовалют та інших бізнесів — ці компанії й фігуранти так само матимуть змогу використовувати судові тяганини для затягування або ухилення від дотримання вимог закону.
Ще вигіднішим для Трампа є те, що правове поле тепер ще більше схиляється на користь виконавчої влади завдяки рішенню Верховного суду 2024 року у справі «Трамп проти Сполучених Штатів». Головне його положення зводилося до того, що колишні президенти, зокрема й Трамп, користуються абсолютним кримінальним імунітетом за дії, пов’язані з їхніми основними конституційними повноваженнями, та презумптивним імунітетом за інші офіційні кроки. Коротше кажучи, президента неможливо притягнути до кримінальної відповідальності за будь-які «офіційні» дії, вчинені ним під час перебування на посаді.
У висновку голови Верховного суду Джона Робертса також містяться формулювання, які передбачають, що щодо президента навіть не можна проводити розслідування за його офіційні дії.
Голова Верховного суду зазначив, що президент володіє «виключною владою та абсолютною свободою дій» у вирішенні питань щодо того, які саме злочини розслідувати та переслідувати в судовому порядку. У майбутньому протистоянні з Конгресом адвокати Трампа можуть послатися на це формулювання, стверджуючи, що законодавці не мають права розглядати жодну з його найсуперечливіших дій — таких як фіктивні судові переслідування Мін’юстом колишнього директора ФБР Джеймса Комі й генеральної прокурорки Нью-Йорка Летиції Джеймс, а також обшук Міністерством внутрішньої безпеки в будинку представниці від Міннесоти Ільхан Омар.
Той самий принцип — що виконавча влада володіє абсолютною свободою дій у питаннях розслідувань і судового переслідування — також обмежить можливості Конгресу використовувати бюджетні важелі для контролю над президентом. Законодавці можуть застосовувати свої бюджетні повноваження для скорочення обсягів судових переслідувань за окремими злочинами; наприклад, суд нижчої інстанції ухвалив, що Конгресс має право заборонити Мін’юсту витрачати державні кошти на порушення справ проти постачальників медичної марихуани. Проте президент, як чітко дав зрозуміти голова Верховного суду Робертс, зберігає за собою право вирішувати, яких саме осіб притягати до відповідальності.
Бюджетні регламенти Конгресу дозволяють законодавцям встановлювати певні обмеження на витрачання коштів, однак вони не можуть використовувати фінансові важелі для узурпації повноважень, які належать президентові, як-от право ухвалювати нормативно-правові акти. З цієї причини Конгресс може змінювати бюджет Агентства з охорони довкілля, але не може використати свої повноваження щодо розпорядження бюджетними коштами, аби змусити його керівництво скасувати нещодавні нормативні акти, що сприяють забруднювачам.
Що ж до ще важливішого питання про те, чи спроможний Конгрес заборонити подальше фінансування війни в Ірані, відповідь — так, частково. Наприкінці війни у В’єтнамі Конгресс дійсно скористався бюджетом для припинення бомбардувань Камбоджі. За адміністрації Рейгана поправка Боланда заборонила військову допомогу контрас у Нікарагуа.
Однак навіть ця влада має суттєві обмеження. Конгрес, як правило, не може блокувати використання раніше виділених коштів, а з огляду на колосальні розміри бюджету Пентагону, адміністрація здатна застосувати наявні ресурси для продовження фінансування війни. Понад те, федеральний бюджет — з усіма обмеженнями, які намагатимуться накласти демократи — підлягає президентському вето. За будь-яких імовірних результатів проміжних виборів шанси на те, що дві третини законодавців у кожній із палат проголосують за подолання вето президента Трампа, є вкрай мізерними.
Борьба за фінансування, найімовірніше, стане головним клопотом Конгресу протягом наступних двох років, навіть якщо лише Палата представників (а не Сенат) перейде під контроль демократів. Бюджетні протистояння зробили зупинку роботи уряду (шатдаун) майже звичним явищем останніми роками, і ця тенденція, певно, повториться та може посилитися після проміжних виборів. Як і в попередні роки, фінансові конфронтації, швидше за все, завершаться вимушеними компромісами, а не рішучим відхиленням політики президента Трампа.
Якщо демократи здобудуть контроль над Сенатом, у них з’явиться можливість голосувати щодо кандидатур, запропонованих президентом. Проте ця влада навряд чи матиме вагоме значення під час голосування за президентські призначення на керівні посади в міністерствах. Хто б не обійняв ці посади, навіть якщо це буде лише «виконувач обов’язків», він, безумовно, виконуватиме вказівки Трампа.
Судова система — це зовсім інша історія. У Сенаті під контролем демократів вони матимуть абсолютне право відхиляти будь-які кандидатури Трампа на пожиттєві посади у федеральних судах. Нова більшість перебуватиме й повинна перебувати під колосальним тиском з боку прихильників, які вимагатимуть безкомпромісного застосування цієї влади.
Це особливо актуально у випадку появи вакансії у Верховному суді. Коли 2016 року помер суддя Антонін Скаліа, майже за рік до завершення президентського терміну Барака Обами, сенатор Мітч Макконнелл, тогочасний лідер республіканської більшості, відмовився проводити слухання чи голосування щодо кандидатури Мерріка Ґарланда, висунутої Обамою до Верховного суду. Демократи можуть — і повинні — відповісти взаємністю, якщо Трамп спробує заповнити вакансію в суді протягом останніх двох років свого перебування на посаді.
Демкоратам варто скористатися цією владою, оскільки це правильно, а також тому, що інших реальних можливостей у них буде небагато, констатує Джеффрі Тубін.
- Останні
- Популярні
Новини по днях
19 жовтня 2026
