Лагідна українізація: «завідувач» чи «завідуючий» — як говорити правильно
В українській мові є слова й вислови, які ми часто використовуємо за звичкою, навіть не замислюючись, чи відповідають вони літературній нормі. Наприклад, як правильно — «завідувач відділу» чи «завідуючий відділом»? А чи знаєте ви, що таке мжичка та чим приказка відрізняється від прислів’я?
У рубриці «Лагідна українізація» «Кременчуцький Телеграф» пояснює ці мовні нюанси та пропонує поповнити словниковий запас.
У сучасній українській літературній мові нормативною назвою посади є завідувач, а для жінки — завідувачка.
Натомість слово «завідуючий» поширилося під впливом російської мови. Його й досі можна зустріти в старих документах, назвах посад або на табличках установ, проте в сучасному офіційно-діловому мовленні варто використовувати форму «завідувач».
Наприклад:
Подібна ситуація виникає і з деякими іншими словами, утвореними за зразком російських активних дієприкметників.
Замість «керуючий відділом» краще сказати «керівник відділу», замість «співаюча дівчина» — «дівчина, яка співає», а замість «освіжаючий напій» — «освіжальний напій».
Водночас не всі українські слова із суфіксами -уч-, -юч- є помилковими. Наприклад, слова «квітучий», «пекучий» та «живучий» цілком природні для української мови. Важливо зважати на значення слова та контекст.
Ще одна поширена помилка стосується відмінка після назви посади.
Дієслово «завідувати» вимагає орудного відмінка. Тому правильно говорити:
Проте іменник «завідувач» має іншу модель керування — після нього використовують родовий відмінок.
Тому правильно: завідувач відділу, завідувач бібліотеки, завідувач лабораторії, завідувач кафедри.
Запам’ятати це просто: людина завідує чимось, але працює завідувачем чого-небудь.
Осінню погоду часто описують словами «дощ», «мряка» або «туман». Але в українській мові є ще одне влучне слово — мжичка.
Мжичка — це дуже дрібний, густий дощ, краплі якого майже непомітні.
Наприклад: Надворі цілий день сіє мжичка.
Від цього слова утворилося й дієслово «мжичити».
Наприклад: За вікном мжичить.
Слово «мжичка» має виразне народнорозмовне забарвлення, а також трапляється в художній літературі.
Тож якщо за вікном не злива, а дрібний осінній дощик, можна сказати не лише «іде дощ», а й «мжичить».
Прислів’я та приказки — короткі народні вислови, які передають досвід, спостереження та мудрість поколінь. Їх часто плутають, хоча між ними є різниця.
Прислів’я — це завершений за змістом народний вислів, який містить узагальнення або повчання.
Наприклад: Без труда нема плода.
У цьому прислів’ї є чітка думка: щоб отримати результат, потрібно докласти зусиль.
Приказка — короткий образний вислів, який влучно характеризує певну ситуацію або людину, але зазвичай не містить завершеного повчання.
Наприклад: Сім п’ятниць на тиждень.
Так говорять про людину, яка часто змінює свої рішення чи наміри.
Отже, прислів’я зазвичай передає завершену думку або життєвий висновок, а приказка допомагає образно описати ситуацію.
Обидва різновиди належать до народної словесності й роблять українське мовлення багатшим та виразнішим.
Нагадаємо, раніше «Кременчуцький Телеграф» пояснював різницю між словами «повід» і «привід». Хоча слова подібні за звучанням, вони мають різні значення: повід використовують, щоб вести тварину, а привід може означати причину чи нагоду для певної дії.
Також у рубриці розповідали, звідки походить вислів «сім п’ятниць на тиждень». Сьогодні так характеризують людей, які часто змінюють свої рішення або не дотримуються обіцянок.
А в іншому матеріалі пояснювали різницю між словами «кілька» та «декілька» та наводили приклади українських прислів’їв і приказок.
Збагачуймо своє мовлення, відкриваймо нові українські слова й не забуваймо про мовні традиції.
- Останні
- Популярні
Новини по днях
14 жовтня 2026
