Результати соцопитування на тeму «Мовна політика в школах, чатах будинків та на вулиці»

14.10.2026, 10:55 slovoidilo.ua

«Слово і діло» публікує результати сьомої хвилі власного соціологічного опитування. Цього разу українців запитали про їхні підробітки та кредити, частоту звернення до лікарів, доступність медицини, про зростання вартості пального, контролю за перевищенням швидкості на дорогах, атаки на поїзди «Укрзалізниці», мовну політику в школах, про особисту оцінку дій президента та обізнаність щодо ситуації в окупованих Олешках. Традиційно респонденти відповіли на питання про переговорний трек, довіру до міжнародних політиків, а також про готовність служити та підтримувати благодійні фонди. Третя частина – про мовну політику у школах, чатах будинків та ініціативу щодо української мови – представлена нижче. Дослідження ініційоване аналітичним порталом «Слово і діло».

Метод: онлайн-опитування шляхом самозаповнення структурованої анкети, посилання на яку відправлялося учасникам панелі на спеціалізованій платформі для проведення опитувань «Lemur» (CAWI – Computer Assisted Web Interviewing).

Обсяг реалізованої вибіркової сукупності: 1200 респондентів.

Географія: Україна (крім населених пунктів на тимчасово окупованих територіях частини Донецької, Запорізької, Луганської та Херсонської областей, окупованої АР Крим) (національний проєкт).

Терміни проведення польового етапу: 25 вересня-1 жовтня 2026 року.

Вибірка репрезентує доросле населення України (інтернет-користувачів віком 18 років та старше). Статистична похибка вибірки з імовірністю 0,95 не перевищує 2,89% для показників, близьких до 50%. При відхиленні показників від 50% у будь-який бік (як у бік збільшення, так і зменшення) гранична похибка зменшується. Розрахунок статистичної похибки проведено без урахування дизайн-ефекту.

Склад регіонів:

За спостереженнями респондентів щодо неформального шкільного спілкування дітей на перервах у школах, у середовищі виражено превалюють українська мова та змішані мовні практики при мінімальній частці суто російськомовного спілкування. Понад 42% опитаних фіксують переважно або виключно українськомовне середовище (20% зазначають про виключно українську мову, 22,5% – про переважно українську), а 24% – спостерігають паритетне використання української, російської та суржику. Переважно або виключно російськомовне спілкування дітей на перервах помічають сумарно 8,5% респондентів (з яких лише 1% вказують на виключно російську мову). Не мали можливості спостерігати за мовною поведінкою школярів або вагалися з відповіддю 25% опитаних.

У взаємодії батьків школярів на території закладів освіти та у шкільних чатах за спостереженнями респондентів також зафіксовано виражене переважання українськомовного спілкування та змішаних мовних практик при низькій частці використання російської мови.

Загалом 42% респондентів вказують на переважно або виключно українськомовне середовище серед батьків (16% спостерігають спілкування виключно українською мовою, 26% – переважно українською). Змішані мовні практики або використання обох мов і суржику приблизно в однаковій мірі фіксують 25,5% опитаних. Використання переважно або виключно російської мови зазначають сумарно 8,5% респондентів (з яких лише 1,5% вказують на виключно російськомовну комунікацію), тоді як 24% опитаних утрималися від оцінки через відсутність можливості спостерігати за мовною поведінкою батьків або не визначилися з відповіддю.

Результати підтримки ініціативи щодо обов’язкового використання української мови у школах (включно з перервами та комунікацією батьків) демонструють домінування прихильників: 54,5% респондентів повністю підтримують цю ініціативу. Натомість 33,5% опитаних висловлюються проти такої ініціативи, аргументуючи свою позицію ризиками виникнення зайвих конфліктів у шкільних колективах. Частка тих, хто не зміг чітко сформулювати власне ставлення до цієї норми, становить 12%.

Щодо визначення вирішальної ролі у формуванні мовної поведінки дітей поза уроками спостерігається виражений консенсус довкола інституту сім’ї при визнанні взаємодоповнюваності цього процесу з боку освітнього середовища. Найбільша частка респондентів (38,5%) вважає, що ключова роль належить родині, однак школа має активно сприяти створенню українськомовного середовища. Позицію про виключну автономію сім’ї та належність мовного вибору до приватної сфери поділяють 29% опитаних, тоді як 23% респондентів переконані у паритетній відповідальності школи та родини. Покладання основної відповідальності переважно на навчальний заклад підтримують лише 2,5% респондентів, а 7% опитаних утрималися від оцінки.

У локальних цифрових спільнотах (сусідських чатах під’їздів, будинків та вулиць) виражено переважає українська мова при мінімальній частці суто російськомовного спілкування. Загалом 39% усіх респондентів вказують на українськомовне середовище у чатах під’їздів, будинків та вулиць (21% зазначають про виключно українську мову, 18% – про переважно українську), тоді як змішані мовні практики або використання обох мов і суржику в однаковій мірі фіксують 16% опитаних. Переважно або виключно російськомовне спілкування у сусідських чатах помічають лише 4% респондентів (із них виключно російськомовне – 1%). Водночас найбільша частка опитаних (41%) зазначила, що не має подібних чатів або не перебуває у них.

Результати опитування свідчать про виражений суспільний запит на українізацію сусідських чатах під’їздів, будинків та вулиць: найбільша частка респондентів (42%) повністю підтримує виключно українськомовний режим для всіх оголошень та обговорень. Прагматичну позицію поділяють 21% опитаних, виступаючи за обов’язкову українську мову лише для офіційних оголошень (ОСББ чи адміністрації) при збереженні вільного мовного вибору в комунікації між сусідами. Неприйняття ініціативи висловлюють 21% респондентів, які розглядають такі чати як приватну сферу без регулювання чи обмежень, тоді як 16% опитаних вагалися з відповіддю.

Аналіз спостережень респондентів свідчить про виражене превалювання української мови та змішаних мовних практик у неформальному шкільному спілкуванні між школярами (на перервах, поза навчальним процесом) при мінімальній частці суто російськомовного спілкування: 20% респондентів вказали, що діти на перервах спілкуються виключно українською мовою, ще 22,5% – що спілкування відбувається переважно українською мовою. 24% опитаних зазначили, що учні на перервах спілкуються приблизно порівну українською, російською або суржиком. Використання переважно російської мови зафіксували 7,5% опитаних, тоді як виключно російськомовне спілкування дітей на перервах помічають лише 1% учасників опитування. 25% опитаних вагалися з відповіддю або вказали, що не мають можливості спостерігати за мовною поведінкою дітей у школах.

Якщо розглядати лише групу респондентів, які мають можливість спостерігати за дітьми на шкільних перервах (N = 906/75,5% від загальної вибірки), то 56,5% із них вказують на вживання виключно або переважно української мови (27% – виключно українська, 29,5% – переважно українська), 32% – спостерігають використання обох мов або суржику приблизно в однаковій мірі, 10% – зазначили про переважно російськомовне спілкування, і лише 1,5% – помічають спілкування виключно російською мовою.

Аналіз засвідчує чітку територіальну та поселенську диференціацію: українськомовне середовище у неформальному шкільному спілкуванні між школярами є найбільш вираженим на Заході та у сільській місцевості, тоді як у великих містах, а також у східних, південних областях і Києві домінують змішані мовні практики або помітний рівень використання російської мови.

Регіональна специфіка: на Заході спостерігається абсолютне домінування української мови на перервах – сумарно про виключно або переважно українськомовне середовище вказують 73% опитаних (зокрема 46% виключно) за мінімального змішаного спілкування (8%) та повної відсутності виключно російської мови. У Центрі та на Півночі переважає українськомовна практика (46% та 41% відповідно) у поєднанні з високою часткою суржику або двомовності (28% та 34%). У Києві, на Сході та Півдні фіксуються тотожні тенденції: превалюють змішані мовні практики (28–35%), рівень виключно української мови є найнижчим (4–5%), а частка переважно або виключно російськомовного спілкування досягає максимуму (18–19%). На Півдні також зафіксовано найвищу частку тих, хто не мав змоги спостерігати за школярами (39% проти 25% загалом).

Відмінності за типом населеного пункту: у сільській місцевості зафіксовано найвищий рівень вживання виключно української мови (33% проти 13% у Києві та обласних центрах) та найвищу сумарну частку українськомовного середовища (60%) за нульового показника суто російської мови. У містах-необласних центрах та селищах домінують змішане (29%) та переважно українськомовне спілкування (28%) при низькому рівні російськомовного середовища (5%). У Києві та обласних центрах концентрується використання обох мов або суржику (28%), а сумарна частка переважно чи виключно російськомовного спілкування є найвищою серед усіх типів поселень (13% проти 4–5% у менших населених пунктах).

Дані щодо результатів спостережень респондентів за комунікацією батьків на території закладів освіти та у шкільних чатах також демонструють виражене переважання українськомовного спілкування та змішаних мовних практик при низькій частці використання суто російської мови: 16% респондентів спостерігають спілкування виключно українською мовою, а 26% – переважно українською, 25,5% опитаних зафіксували використання обох мов або суржику приблизно в однаковій мірі. Переважно російськомовне спілкування батьків помічають 7% опитаних, а виключно російськомовне – 1,5% учасників опитування. Майже чверть опитаних (24%) вагалися з відповіддю або зазначили, що не мають можливості спостерігати за мовною поведінкою батьків школярів.

Якщо розглядати лише групу респондентів, які мають можливість спостерігати за спілкуванням батьків школярів на території школи або у шкільних чатах (N = 913 / 76% від загальної вибірки), то 55,6% із них вказують на вживання виключно або переважно української мови (20,9% – виключно, 34,7% – переважно), 33,7% – спостеріга

Читати повністю…