Демографія Закарпаття у цифрах: як велика війна змінила розселення людей, ринок житла та економіку регіону

12.10.2026, 08:08 varosh.com.ua

Ці зміни особливо помітні на рівні окремих громад. Одні стають центрами тяжіння для людей, бізнесу та інвестицій, тоді як інші — продовжують втрачати молодь і трудовий потенціал. У результаті на Закарпатті дедалі виразніше формується неоднорідна демографічна картина: поки міські центри концентрують нові можливості, частина сільських і гірських територій стикається з відтоком населення.

Про те, як війна змінила демографічну ситуацію на Закарпатті, як ці процеси відрізняються залежно від території та що вони означають для майбутнього — говоримо з директором Закарпатського регіонального центру соціально-економічних і гуманітарних досліджень Національної академії наук України, доктором економічних наук, професором, членом-кореспондентом НАН України Михайлом Пітюличем.

Для аналізу бралися останні дані досліджень станом на липень 2026 року.

Щоб зрозуміти нинішні демографічні зміни, варто спершу поглянути на ситуацію в області до повномасштабної війни. Закарпаття традиційно вирізнялося високою часткою сільського населення та порівняно низьким рівнем урбанізації.

Урбанізація — це процес зростання ролі міст у житті й розвитку суспільства, що супроводжується концентрацією населення та економічної діяльності в міських поселеннях.

У 2021 році в області проживало близько 1,257 млн осіб, із яких 37,2% — у містах, а 62,8% — у сільській місцевості.

Більше того, упродовж 1991–2016 років Закарпаття залишалося єдиним регіоном України, де спостерігався процес деурбанізації.

— На Закарпатті процес урбанізації мав свою специфіку: значна частина населення та господарської діяльності була зосереджена в сільській місцевості. У цьому плані наша область справді була унікальною. Це зумовлювалося не лише природним рухом населення, а й структурою зайнятості, трудовою міграцією та економічними змінами. Важливим чинником була також невелика кількість міст порівняно зі значною кількістю сільських поселень. Сьогодні ситуація змінилася: сільські території, особливо гірські, дедалі гостріше відчувають демографічні проблеми. У кожній гірській громаді Закарпаття є село, яке вимирає або переживає депопуляційні процеси, — пояснює Михайло Пітюлич.

Ще до початку повномасштабної війни населення області поступово скорочувалося (з 1,259 млн осіб у 2016 році до 1,2445 млн у 2022 році). Утім співвідношення міського та сільського населення залишалося практично незмінним — 37,2% проти 62,8%.

Така модель сформувала певну демографічну асиметрію: міста концентрували робочі місця, послуги, освіту та економічну активність, тоді як частина сільських і гірських територій поступово втрачала молодь і працездатне населення. Саме ця особливість значною мірою визначила те, як Закарпаття реагує на нові демографічні виклики після 2022 року.

З початком повномасштабної війни демографічну ситуацію в області суттєво змінило внутрішнє переміщення населення. Закарпаття стало одним із головних регіонів, які приймали людей, що вимушено залишили свої домівки через війну.

Станом на серпень 2026 року в області офіційно було зареєстровано 124 929 внутрішньо переміщених осіб. Лише за 7 місяців 2026 року їхня кількість зросла ще на 6 953 особи. Для порівняння: у 2022 році чисельність населення області становила 1,2445 млн осіб. Якщо додати до цієї цифри кількість зареєстрованих ВПО, отримаємо близько 1,37 млн. осіб. За таким умовним розрахунком частка переселенців становить приблизно 9,1%.

Однак середня обласна цифра не відображає повною мірою всього масштабу змін. В окремих громадах присутність вимушених переселенців є більш відчутною.

Найпоказовіший приклад — Ужгород. Станом на червень 2026 року в громаді було зареєстровано близько 29,5 тис. ВПО. Якщо додати їх до чисельності населення громади, яка раніше становила 115 449 осіб, отримаємо майже 145 тисяч осіб. Частка ВПО в такому разі становить близько 20,3%. Тобто фактично кожен п’ятий мешканець за таким підрахунком — внутрішньо переміщена особа.

— Слід зважати на те, що міграція населення триває впродовж усіх років війни. Закарпаття залишається місцем, де можуть зустрітися члени однієї родини, які через війну опинилися в різних частинах країни чи за кордоном: хтось перебуває за межами України, хтось — у Києві, Харкові, Запоріжжі або проходить службу. Вони приїжджають сюди у відпустку чи на короткі зустрічі, щоб хоча б кілька днів провести разом. Водночас українці, які вже оселилися на Закарпатті, придбали житло та облаштувалися, поступово перевозять сюди й інших членів своїх родин із небезпечних регіонів. Особливо цей процес активізувався на тлі посилення обстрілів столиці з кінця літа 2026 року. Це ще один важливий аспект міграційних процесів, який не варто залишати поза увагою, — підкреслює Михайло Пітюлич.

Мукачево також залишається одним із головних центрів концентрації внутрішньо переміщеного населення. Станом на червень 2024 року в Мукачівській міській територіальній громаді офіційно перебувати на обліку понад 16 тисяч людей з числа ВПО. За чисельності населення громади близько 92,5 тис. осіб, це означає, що частка вимушених переселенців на сукупну чисельність населення становила близько 14,8%. Таким чином, Мукачево стало одним із найбільших осередків розселення ВПО, а також важливим центром їхньої економічної та соціальної інтеграції.

Помітна присутність ВПО і в інших міських центрах. Так, у Хустській громаді у серпні 2024 року було зареєстровано 5 032 внутрішньо переміщених осіб. За довоєнної чисельності населення близько 80,9 тис. осіб їхня частка становила орієнтовно 5,9%.

Цікавою є ситуація в Береговому та Берегівській громаді, де ВПО мають дещо іншу модель розселення. Значна частина вимушених переселенців тут оселилася у приватному секторі, а не в місцях компактного проживання. Ще на початку повномасштабної війни Берегівщина вирізнялася найвищою часткою ВПО, які проживали у приватному секторі, — 50%. У такій моделі присутність ВПО менш помітна у міському просторі, однак вона впливає на місцеві ринки житла, послуг та праці.

Особливою є ситуація в Перечинській громаді, яку можна назвати своєрідним демографічним феноменом Закарпаття. Невелика за чисельністю громада прийняла 1 874 ВПО. До їхнього прибуття у громаді проживало близько 12,4 тис. осіб. Після додавання переселенців їхня частка в загальній чисельності населення громади становить приблизно 13,1%. У самому Перечині, де зосереджена значна частина ВПО, їхня частка ще вища — понад 20% від розрахункової чисельності населення міста.

Для Закарпаття міграція давно є одним із визначальних чинників демографічного розвитку. Прикордонне розташування області, сусідство з країнами ЄС, а також родинні та професійні зв’язки за кордоном створили умови, за яких трудова мобільність стала звичною частиною життя багатьох закарпатців. Повномасштабна війна лише посилила цю тенденцію.

За експертними оцінками та за даними голови Закарпатської ОВА Мирослава Білецького, у перші роки повномасштабної війни область залишили близько 300 тис. мешканців регіону. Переважно виїжджають за кордон жінки — понад 80%, та люди молодого і працездатного віку — близько 60%. Значна частина мігрантів має вищу освіту та професійну кваліфікацію — майже 70%. Понад 80% опитаних були одруженими. Серед них — педагоги, медики, фахівці технічних спеціальностей, працівники сфери послуг та підприємці.

Для регіону це означає не просто зменшення кількості населення. Йдеться про втрату частини трудового, інтелектуального та демографічного потенціалу, насамперед серед молодих і працездатних людей.

Водночас міграція не обов’язково означає остаточний розрив із регіоном. Мігранти зберігають родинні та професійні зв’язки, підтримують близьких, інвестують у житло, переказують кошти, здобувають новий професійний досвід та налагоджують контакти з європейським бізнесом. У перспективі це може стати ресурсом для розвитку області — завдяки поверненню частини мігрантів, циркулярній міграції, інвестиціям, дистанційній зайнятості та активізації зв’язків із закордонною українською спільнотою.

Разом із тим, міграція посилює відмінності між територіями. Громади з активнішою економікою та кращим доступом до транспортної і соціальної інфраструктури мають більше можливостей утримувати населення. Натомість сільські та гірські території залишаються вразливішими до відтоку молоді, старіння населення та скорочення трудового потенціалу.

— З іншого боку, якщо оцінювати кількість населення, яке виїхало з області, то вона приблизно дорівнює кількості тих, хто сюди приїхав. Міграція відбувається постійно, але загалом в області зберігається демографічний баланс. Замість 300–350 тисяч закарпатців, які виїхали, натомість маємо майже стільки ж внутрішньо переміщених українців. Це навіть наочно видно на вулицях Ужгорода у вихідні. Звичний закарпатський діалект розчинився в мовленні, характерному для інших регіонів України — говірці центральних регіонів та російській мові, — зауважує Михайло Пітюлич.

Внутрішньо переміщені особи стали важливою частиною людського потенціалу Закарпаття. Тому їх варто розглядати не лише як тих, що потребує соціальної підтримки, але й як людей, котрі можуть долучатися до розвитку громад і регіону. Серед переміщених осіб є фахівці з різним рівнем освіти та кваліфікації, підприємці, самозайняті та наймані працівники.

Водночас їхня присутність створює додаткове навантаження на громади. Зростає попит на житло, робочі місця, освіту, медичні та соціальні послуги, транспорт і комунальну інфраструктуру. Тому інтеграція ВПО — це вже не лише питання соціальної допомоги, а й питання розвитку місцевої економіки.

Важливим чинником економічних та соціальних змін в області стала й релокація бізнесу. Переміщення підприємств на Закарпаття означає нові робочі місця, попит на кадри, приміщення, транспорт, житло та інфраструктуру.

За експертними оцінками науковців ЗРЦ СЕІГД НАН України, у 2026 році близько 34,4% підприємств від загальної кількості релокованих в Україні перемістилися саме до Закарпатської області. Найбільше серед них представлено ІТ-сектор, переробну промисловість та сферу послуг (відповідно 49%, 23,9% та 23,8%).

Релокований бізне

Читати повністю…