Нитка, яка пов’язує з домом: Білозерський центр регіонального розвитку відзначив 20-річчя
У 2006 році вони ще не знали, що колись їхній локальний громадський осередок матиме десятки працівників, працюватиме одразу в кількох областях і допомагатиме дітям та родинам переживати наслідки війни. Тоді все було значно простіше: кілька молодих жінок за кавою, перші молодіжні проєкти і велике бажання зробити Білозерку місцем, де хочеться залишатися.“Ми хотіли зробити Європу вдома”, – згадує Елла Петренко, одна із засновниць Білозерського центру регіонального розвитку (скорочено – БЦРР).У жовтні 2006 року БЦРР розпочав роботу як районний осередок Херсонської обласної молодіжної громадської організації “Молодіжний центр регіонального розвитку”. Тоді це була невелика команда, а її засновниці не ставили за мету охопити весь південь України. Хотіли змінювати те, що бачили навколо себе.Починали з підлітківКоли Елла Петренко волонтерила в херсонських громадських організаціях, ще одна засновниця БЦРР Катерина Оксенюк навчалася в педагогічному університеті, де здобувала фах учительки початкових класів та англійської мови.Якось Елла запропонувала створити молодіжний осередок у Білозерці. Катерині ця ідея сподобалася.“Мені було цікаво. Ми почали працювати з підлітками в контексті неформальної освіти. Хотіли створити розвитковий, культурний простір”, – згадує вона.Перші проєкти сьогодні можуть здатися зовсім невеликими: настільні ігри у бібліотеці, заходи для дітей та молоді. Катерина добре пам’ятає один із таких заходів – зустріч молоді на березі Дніпро-Бузького лиману. Це був і своєрідний тімбілдинг, і тренінг із соціальної згуртованості.Молодь вдалося не лише зібрати разом, а й залучити до перших спільних справ. Команда БЦРР вчила підлітків шукати рішення для проблем, які виникали у їхньому середовищі.Так з’явилися шкільні служби порозуміння. Пілотний проєкт запустили у школах Білозерської та Дар’ївської громад, де старшокласники ставали медіаторами – допомагали одноліткам розібратися в конфліктах і домовитися між собою.Ідеї, які росли разом з людьмиУ 2007 році команда зібрала молодь Білозерщини й запитала, що вони самі хотіли б змінити. Елла пам’ятає, як моніторила проблеми, які піднімали активні мешканці селища, і писала перші запити на інформацію до Білозерської адміністрації. Пізніше, у 2009 році з’явилася районна молодіжна рада, яку вона очолила. На засідання приходило багато молодих людей. Дехто з них досі працює у БЦРР.Поступово з’являлися тренінги, кінопокази, форуми, школи соціальної активності. А згодом на базі офісу відкрили молодіжний простір “Крила”. Тут білозерці могли не лише проводити час, а й навчатися, спілкуватися, створювати власні ініціативи. Саме в такий спосіб впроваджувався головний принцип БЦРР: людина сама може бути рушієм змін – у своїй школі, селі, громаді.Паралельно БЦРР розвивав інші напрямки. З 2010-го при організації вже працював Центр правової інформації та консультацій, де люди могли безоплатно отримати юридичну допомогу.Катерина тим часом пройшла шлях від тренерки до керівниці проєктів. Працювала з молодіжними ініціативами, лідерством, проєктним менеджментом, шукала для молоді нові можливості.Громадська організація росла разом із людьми, які до неї приходили, та ідеями, які вони приносили. Здавалося, попереду ще багато можливостей – розвивати Білозерку, запускати нові проєкти, залучати людей до змін і поступово наближати ту саму “Європу вдома”, про яку так мріяли від початку.Але цю траєкторію змінила війна. Потреби стали не про розвитокПовномасштабне вторгнення змінило не лише географію роботи БЦРР. Воно змінило саму суть підтримки, з якою організація щодня приходила до людей.“Наш бенефіціар – люди. А люди вже мали інші потреби. Вони були не про розвиток, а про виживання”, – каже Елла.Команда роз’їхалася. Хтось евакуювався, хтось залишився на Херсонщині і пережив окупацію. Та навіть в окупації робота не зупинилася. Волонтери БЦРР діяли тихо: передавали ліки через ланцюжки активних мешканців громад, допомагали людям, які виїжджали з окупованих територій і опинялися у тимчасових прихистках, забезпечуючи їх гарячим харчуванням.Після звільнення стало зрозуміло: чекати на кращі часи не можна.“Громади були розграбовані. Послуг не було, обладнання не було. Донори почали виходити на громадські організації. А ми мали багато партнерів і довіру”, – розповідає Елла.БЦРР на той момент був фактично єдиною діючою локальною громадською організацією на Білозерщині. Запитів на допомогу ставало дедалі більше, а разом із ними – і відповідальності.Катерина взяла на себе організацію роботи на місці. Елла разом із нею писала проєкти, а команда реалізовувала їх у громадах.Так БЦРР на кілька років опинився в самому центрі гуманітарного реагування.Робота, яку не планувалиУ 2022–2023 роках гуманітарна діяльність стала великим окремим напрямком роботи БЦРР. Парадокс у тому, що саме для гуманітарної допомоги організація ніколи не створювалася.“Ми ніколи не розглядали свою громадську організацію як гуманітарну. До війни мали велике поле для творчості, яким можна було йти за покликом серця”, – говорить Елла.Тепер усе було інакше. Людям потрібні були ліки, продукти, будівельні матеріали, допомога з пошкодженим житлом. А ще – той, хто просто вислухає.Окремим викликом стали укриття. У громадах, які після звільнення одразу опинилися під обстрілами, безпечного простору часто не було або він не відповідав вимогам.Команда долучалася до облаштування укриттів у межах проєкту “Безпечні простори для дітей”, який реалізовувала спільно із Save the Children. Так діти отримували можливість навчатися, спілкуватися та отримувати психологічну допомогу у безпечніших умовах.Допомога не може тривати вічноПоступово команда почала відходити від суто гуманітарної роботи. Це не було одномоментним рішенням. Просто змінювалися потреби людей – а разом із ними мала змінюватися робота організації.БЦРР почав більше працювати з дітьми та родинами, психосоціальною підтримкою, соціальним супроводом, правовою допомогою, жіночими ініціативами. У співпраці із Save the Children команда розвивала дитячі простори, мобільні бригади та програми підтримки дітей і батьків.У 2025 році серед напрямків діяльності вже були соціальний супровід родин, ВПО, програми для дітей, психологічні та правові консультації, підтримка місцевих фахівців.Важливою частиною роботи стала підтримка сільських жінок. Разом із польськими партнерами БЦРР реалізує ініціативи, що поєднують психологічну підтримку, жіночі групи взаємодопомоги, навчання, розвиток лідерства та пошук можливостей для відновлення і самостійності.Втім, гуманітарний напрям не зник і сьогодні. Зокрема, команда реалізовує проєкт із надання ремонтних комплектів для пошкодженого житла у Білозерській громаді, допомагаючи людям відновлювати будинки після обстрілів.В свої 20 БЦРР рухається ще далі – до професійних соціальних послуг. Організація працює над їх стандартизацією та реєстрацією як надавача соціальних послуг.Команда, яка теж втратила дімТепер у БЦРР близько 50 людей. Більшість із них – ВПО. Команда працює з різних міст, є працівники, які залишаються на Херсонщині. Це одна з найскладніших особливостей нинішньої роботи. Бо люди, які допомагають іншим переживати втрату дому, часто самі його не мають.Пошкоджене війною і саме приміщення Центру в Білозерці. Організація була змушена релокуватися, і тепер її офіси працюють у Миколаєві, Вінниці та Первомайську. Є робочі простори в Миролюбівці та Високопіллі.Так само розсіялася і команда. Люди, які колись щодня зустрічалися в одному білозерському офісі, тепер працюють із різних міст і координують більшість процесів онлайн.А роботи стало значно більше. Стратегічні сесії, тренінги, зустрічі команди, поїздки польових працівників – усе це тепер потребує додаткової координації. Потрібно одночасно думати про безпеку, фінанси, донорські вимоги, документи, людей і десятки робочих процесів.Не пройти повзКатерина згадує, як після деокупації люди не завжди розуміли, чому гуманітарну допомогу не можна просто роздати всім. Якщо набір призначений для людини з інвалідністю, багатодітної родини чи іншої визначеної категорії, його не можна передати комусь іншому.Для самої команди це теж стало важливим уроком: допомога не повинна позбавляти людину гідності й не може перетворюватися на залежність.Тому нині в БЦРР багато говорять не лише про допомогу, а й про послуги, права, можливості, адаптацію, підтримку родин і самостійність. Команда співпрацює з місцевою владою та соціальними службами. Не тому, що вважає громадський сектор заміною владним структурам, а тому, що проблеми людей не вирішуються зусиллями однієї сторони.Нитка, що пов’язує з домомЗа двадцять років організація стала зовсім іншою. З маленького осередку, який починав із сільських молодіжних ініціатив, вона виросла у велику команду, що працює в громадах Херсонщини та Миколаївщини. Змінилися масштаби, завдання, географія. Змінилася навіть сама команда.Але Елла говорить про річ, яка може здатися парадоксальною: після всього цього масштабування їй знову хочеться локального БЦРР.“Я мрію про те, щоб жити та працювати у Білозерці! Мабуть на тому ми і тримаємося – вірі у людей і сподіванні, що в нас буде дорога додому”, – щиро говорить вона. І тихо додає: “А організація сьогодні – як нитка, яка пов’язує нас усіх із домом”.Адже попри зміну міст, проєктів і обставин Білозерщина та її люди залишаються спільною точкою, навколо якої тримається команда БЦРР. І поки є ті, хто пише чергову заявку, їде у прифронтове село, говорить із дитиною чи допомагає родині, ця нитка не рветься.___Окрему вдячність Елла і Катерина висловлюють усім, хто всі ці роки був поруч із БЦРР: членам команди, партнерам, локальним і регіональним громадським організаціям, міжнародним донорам та всім, хто підтримував їхні ідеї, відкривав нові можливості й просто вірив у цю роботу. Саме завдяки такій співпраці БЦРР зумів пройти двадцятирічний шлях і вистояти у найскладніші часи.Ірина Квітка
- Останні
- Популярні
Новини по днях
9 жовтня 2026
