«Андрій перебуває в полоні за те, що вивозив людей з Маріуполя під час блокади»
32-річний Андрій Варваров потрапив у полон навесні 2022 року. На початку повномасштабного вторгнення він перебував у Маріуполі, планував оселитися там та започаткувати бізнес.
Під час блокади міста Андрій вивозив людей на вільну територію України. 18 березня він знову поїхав по тих, хто не міг вибратися сам, але цього разу додому не повернувся — Андрія та його друга затримали на російському блокпості.
Відтоді минуло понад чотири роки. Двоюрідна сестра Андрія Сніжана Сєчіна розповіла «Точці Сходу», що цей час родина отримувала від Андрія листи, а звільнені з полону розповідали, що бачили його живим. Андрій перебуває в полоні без вироку чи офіційного обвинувачення, а родина бореться за його повернення.
«Незадовго до війни Андрій вирішив оселитися в Маріуполі, відкрити там власну справу, орендував приміщення, винайняв квартиру. А ми з родиною перебували в Запоріжжі. Я постійно просила брата виїжджати, бо нам усім було страшно. У нього була машина, і він почав вивозити людей з оточеного міста, а потім знов повертався за іншими і так було кілька разів. Під час одного з таких виїздів Андрій ледь не загинув. Він їхав із людьми до Запоріжжя і побачив танк та військових. Під’їхав, вийшов із машини і сказав: “Слава Україні!”, а у відповідь почув: “Ні, ні фіга не слава”. Це були росіяни. Андрій потім мені розповідав, що російський військовий сказав йому: “У мене є дуже велике бажання вас розстріляти”. Я досі не знаю, яким дивом їх тоді відпустили».
«Він, разом із другом Вадимом, прямував до Бердянська, щоб знову вивезти людей, але так туди і не дістався. В якийсь момент з ними зник зв’язок. Через знайомих ми почали збирати будь-яку інформацію. Хтось казав, що бачив Андрієву машину в Мелітополі. Потім з’явилася інформація про село Нове Токмацького району. Згодом ми дізналися, що там був російський блокпост і 18 березня 2022 року Андрія та Вадима затримали. У квітні 2022 року ми випадково побачили його фотографію в одному з російських Telegram-каналів. У липні нам повідомили, що Росія офіційно підтвердила його як військовополоненого, хоча Андрій — цивільний. А в серпні 2022 року ми отримали від нього перший лист. Я досі його зберігаю. Андрій написав, що він “тимчасово затриманий до з’ясування обставин”».
«За ці роки з полону повернулися вже близько восьми людей, які в різний час були з Андрієм в одній камері. У лютому 2026 року я отримала від брата черговий лист. З того, що він пише, і що говорять хлопці, я розумію, що жодного мого листа від нас він не отримав. І ось це особливо боляче. Наприкінці весни 2026 року звільнили ще одного військовополоненого, який бачив Андрія в лютому. Він сказав, що Андрій тримається. Найбільше проблем у нього із ногами, через те, що доводиться багато стояти. Зараз разом з Андрієм в одній камері перебуває і Вадим — той самий друг, з яким його затримали у березні 2022 року».
«І наскільки нам відомо, жодних обвинувачень йому не висунули. У 2023 році нам вдалося встановити Андрію статус особи, позбавленої особистої свободи внаслідок збройної агресії Росії проти України. Про те, що це взагалі необхідно робити, мені розповіли громадські організації та їхні юристи. До речі, громадські організації дуже багато роблять для родин полонених, розʼяснюють, допомагають з документами, ці практичні поради дуже цінні. Для цивільної людини цей статус дуже важливий. Після повернення знадобляться реабілітація, допомога, виплати. Бо людина виходить із полону, а в неї може не залишитися нічого, як у Андрія. Він втратив роботу, машину, а у Мелітопольському районі залишилися земля та дім, усе наше попереднє життя. І коли він повернеться, йому фактично доведеться починати все спочатку».
«Під час одного з виїздів з Маріуполя в Андрія закінчився бензин. Вони зупинилися в селі, де тоді були сильні обстріли. Їх прихистили літні чоловік і жінка, поділилися бензином, який мали. Діти тієї літньої пари жили в Запоріжжі. Зв’язку майже не було, тому вони написали дітям листа, і Андрій привіз його. А згодом, коли Андрій знову поїхав у той бік, він купив продукти, каністри з бензином і завіз усе тій родині. Ось такий він. Якщо комусь треба допомогти — він допомагатиме. За інших він завжди думає раніше, ніж за себе.
«Спочатку я думала, що треба правильно зібрати всі документи, всюди написати, ходити на акції, постійно говорити і це може вплинути на повернення Андрія. Нам відповідають, що держава робить усе можливе, що робота триває щодня. Але скільки ще вона триватиме? Рік? Два? П’ять? Ніхто не може нам відповісти. Коли я дивлюся на родини зниклих безвісти, я іноді навіть думаю, що нам ще «пощастило», бо ми знаємо, що Андрій живий і в полоні. І наша родина, і держава, і громадські організації роблять свій внесок в повернення полонених, але як же це важко. Тому треба продовжувати говорити і писати, розповсюджувати інформацію і не давати забути про тих, чиє життя щодня під загрозою. І ми дуже чекаємо брата, любимо його і сподіваємося на його повернення».
Слідкуйте за новими матеріалами у рубриці Полонені на нашому сайті.
- Останні
- Популярні
Новини по днях
6 жовтня 2026
