Путін загострює ситуацію не лише в Україні та Європі, а й усередині Росії задля утримання влади та відтягування «кризи майбутнього»
Останнім часом багато говорять про те, що, здобувши на нещодавніх виборах сценарну «всенародну підтримку «СВО»», Путін розпочне ескалацію агресії в Україні та в Європі, що вже й відбувається. Проте така картина є неповною, оскільки загострення ситуації відбувається також усередині самої путінської Росії. І хоча це не надто помітно ззовні, внутрішнє загострення має величезне значення для ескалації агресії в Україні та Європі.
Результати виборів можна скільки завгодно підтасовувати, аби продемонструвати «підтримку народом «СВО»», але це лише зовнішній фасад, за яким криються складні та гострі внутрішні процеси у путінській Росії. За цим фасадом неможливо сховати війну, що триває вже п’ятий рік, із величезними втратами, обвал економіки та зростання цін, нестачу бензину й пожежі вглибині території від ударів України, загальну втому від війни та бажання її якнайшвидшого закінчення в усе більшої кількості путінських підданих.
Щоправда, якщо вірити навіть «відносно незалежній» російській соціології на кшталт «Левада-центру», то прагнення закінчення війни у більшості населення ворожої держави виражається не в бажанні припинити бойові дії та сісти за стіл переговорів, а в завданні певного «останнього й вирішального удару» по Україні, аж до ядерного, аби примусити її до капітуляції. Це зайвий раз доводить, що Україна воює не лише і не стільки з Путіним та його режимом, скільки зі скаженим натовпом значної частини російських люмпенізованих обивателів.
Для того щоб утримувати владу й надалі, Путіну та його кліці необхідно безперервно загострювати ситуацію всередині країни, потрібен прогресуючий «ефект обложеної фортеці» та «боротьби з численними підступними ворогами, які прагнуть захопити Росію від Москви аж до самих окраїн». Крім того, необхідна безперервна боротьба з «внутрішнім ворогом», різного роду внутрішніми дисидентами, іноагентами та іншими «відщепенцями», які критикують і не підтримують путінську владу та розв’язану нею війну. Цю масову параною в російському люмпен-обивательському натовпі треба постійно підживлювати, і лише за таких умов Путін та його режим можуть почуватися впевнено.
Нарешті, існує такий фактор, як «криза майбутнього» — свого роду екзистенційний глухий кут, у який потрапила путінська Росія, якщо стосовно цього фашизоїдного «кондово-портяночного» режиму і суспільства взагалі можна ставити питання про якісь «екзистенції».
Проте Путін та його кліка не здатні запропонувати жодного більш-менш адекватного проєкту майбутнього для Росії, на відміну від, наприклад, більшовиків. Тому путінська влада скочується до закоснілого попівства з його «святими» та кістками/мощами, до «традиційних цінностей» аж до «Домострою», імперіалізму та ідей «Третього Риму», іншого мракобісся дорадянського чи навіть допетровського формату, все більше нагадуючи при цьому своїх «друзів» в ісламістському Ірані.
Зазначені вище питання детально та системно викладені у статті Андрія Колесникова для американського видання Foreign Affairs під заголовком «How Putin Escalates» («Як Путін загострює ситуацію»), переклад якої наводиться нижче.
Переконлива перемога партії «Єдина Росія» президента Володимира Путіна на парламентських виборах, що минули вихідними, була не лише очікуваною, а й спланованою. Обов’язкове голосування в організаціях, що залежать від бюджету, та в багатьох корпораціях; стандартизоване голосування в армії, правоохоронних органах і так званих нових територіях; механізоване голосування в дусі «візьміть мій голос і дайте мені спокій»; поширення електронного голосування; а також передвиборне усунення «Яблука», єдиної легально діючої антивоєнної партії — усі ці та інші чинники забезпечили правлячій партії переважну більшість. Навіть голоси, віддані за інші парламентські партії, розцінили як підтримку уряду, оскільки вони також контролюються Кремлем.
Проте для Путіна цей оновлений мандат надає нової легітимності його «спеціальній воєнній операції» в Україні, демонструючи всередині країни те, що Кремль проєктує на міжнародному рівні: Росія перебуває на сильній позиції і готова ще рішучіше домагатися своїх воєнних цілей. Головна мета Кремля — створити ілюзію абсолютної владної більшості, незалежно від реальної ситуації. Результати свідчать, що всі підтримують Путіна, а отже, мають підтримувати і воєнну політику країни, невтомне придушення інакодумства та антизахідний курс; ті ж, хто йому протистоїть — вигнанці й парії. Воістину, з 2022 року вибори в Росії переосмислили поняття громадянства як підтримку війни.
Реальність набагато складніша. З квітня опитування громадської думки в Росії постійно вказують на те, що справи в уряду йдуть не надто добре. За даними незалежного «Левада-центру», який регулярно ставить це питання, у липні відсоток респондентів, які вважали «спецоперацію» успішною, впав до 50 відсотків, що майже на 20 процентних пунктів менше, ніж торік. У тому ж опитуванні кількість людей, які вважали, що країна рухається у правильному напрямку, знизилася на 10 процентних пунктів порівняно з попереднім роком — до 54 відсотків. Ба більше, у період із липня 2025 року до липня 2026 року власний рейтинг схвалення президента впав на 12 відсотків — дуже суттєве падіння для персоналістичної автократії.
Поряд із цим загальний моральний стан населення неухильно погіршується. Зараз постійно присутня тривога з приводу затяжної війни та можливості подальшої воєнної мобілізації, а також щодо інфляції, масштабних обмежень доступу до Інтернету та нескінченної паливної кризи. Згідно з опитуваннями «Левада-центру», проведеними у серпні, дві третини респондентів заявили про проблеми з доступом до мобільного Інтернету, месенджерами та нестачею бензину. Дефіцит бензину серйозно порушив життя кожного третього респондента, а обмеження доступу до Інтернету торкнулися кожного п’ятого. Масштабні воєнні видатки та зростання цін на пальне стали основними чинниками інфляції, а з жовтня різке підвищення тарифів на комунальні послуги ще більше посилить цей тиск.
Після виборів багато росіян побоюються чергової воєнної мобілізації, хоча Кремль, боячись підірвати ілюзію щодо нормального життя в умовах війни, яка у вигляді ударів безпілотників сягнула самого серця Росії, схоже, надає перевагу вибірковій та прихованій мобілізації замість загального призову. Проте не можна виключати й інші нові чинники тиску. Поки Путін вважає, що час на його боці, а народ, мабуть, загіпнотизований тим, що Кремль називає «єдністю», продемонстрованою під час виборів, готовий нести тягар бід, він продовжуватиме війну. А продовження означає ескалацію як за кордоном, так і всередині країни.
Російський президент уже відкинув нові дипломатичні ініціативи США та активізував і посилив атаки на Україну. Тим часом прокремлівські експерти з зовнішньої політики говорять про різні способи подальшої ескалації з боку Росії, як неядерних, так і ядерних, особливо в прийдешню зиму, коли Кремль планує буквально заморозити Україну, завдавши удару по її енергосистемі. Для Путіна ескалація стала головним засобом утримання влади.
Уже кілька тижнів з’являються численні ознаки того, що Путін готується до нового етапу конфлікту Росії з Україною та Заходом. Кремль постійно розпалює відчуття надзвичайної ситуації, поширюючи погрози — те, що покійний російський політолог Гліб Павловський називав «конвеєром російських конфліктів», машиною, яку не можна зупиняти. Водночас уряд нав’язує населенню менталітет облоги, а також необхідність підтримання абсолютної єдності, — динаміка, яка посилюється інтенсифікацією українських авіаударів у глибині Росії. Таке посилення загроз пояснює масштабні репресії проти «Яблука» напередодні парламентських виборів. Партії не лише заборонили брати участь у виборах, а й заарештували її членів, а один із її лідерів, Лев Шлосберг, був засуджений до 11 років позбавлення волі. Коли країні необхідний єдиний національний світогляд, жоден антивоєнний голос не може бути почутий на законних підставах.
Тим часом Путін здійснює поїздки, проводить зустрічі та виголошує промови з надзвичайною частотою. Він звертався до військових, дітей, учених і бізнесменів, і навіть відвідав спірний острів в Охотському морі з явною метою розлютити та спровокувати Японію. (Цей острів відомий у Росії як Ітуруп, а в Японії — Еторофу.) Водночас, починаючи з літа, Кремль активізував зусилля з емоційної та духовної мобілізації мас навколо «спеціальної воєнної операції». Жоден аспект російської культури, суспільства чи історії не залишається поза увагою.
У серпні, наприклад, Російська православна церква оголосила про несподіване «виявлення» останків Дмитра Донського — легендарного князя-воїна XIV століття, який розгромив татар Монгольської Орди у Куликовській битві, — в Архангельському соборі в Москві.
(Щодо того, чи когось він узагалі розгромив — зазначимо від себе, існують обґрунтовані скептичні думки, проте вдаватися в це не будемо, а лише зауважимо, що йдеться про пропагандистську міфологію, якій реальна правда не потрібна і навіть шкідлива. Найближчою вітчизняною аналогією є, наприклад, міфологізація та героїзація Бандери з Мельником, ОУН із УПА, Петлюри зі Скоропадським тощо, причому скепсис щодо героїзму цих персонажів висловлюють цілком адекватні українські історики, а не московська пропаганда).
Путін негайно відвідав місце поховання, і цей історичний князь був «призваний на військову службу» — частину його мощей відправили на фронт для «духовного зміцнення» російських підрозділів, які воюють там. Коли війна затягується так надовго, росіяни можуть покладати свої надії не лише на «чудодійну зброю», якою хизується Путін, а й просто на диво. Навіть під час парламентських виборів тисячі православних християн шикувалися в черги, аби побачити мощі святого Спиридона Триміфійського у Москві, наче прийшли проголосувати за нього. По всій країні сотні тисяч вірян також брали участь у підтримуваних урядом релігійних ходах, спрямованих на зміцнення підтримки збройних сил. Найефектнішим із них став масштабний ультранаціоналистичний [ультранаціоналістичний] «Російський марш», що відбувся в Москві на початку ве
- Останні
- Популярні
- Жовтень, 03
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
Новини по днях
4 жовтня 2026
