Наш веб-сайт використовує файли cookie, щоб забезпечити ваш досвід перегляду та відповідну інформацію. Перш ніж продовжувати користуватися нашим веб-сайтом, ви погоджуєтеся та приймаєте нашу політику використання файлів cookie та конфіденційність. cookie та конфіденційність

Що таке «старосховище»: який музей відкрили у Житомирі ще в 1893 році

zhitomir-online.com

Що таке «старосховище»: який музей відкрили у Житомирі ще в 1893 році

Уявіть музей, де замість звичних вітрин із підписами збирають рукописні Євангелія XV–XVII століть, стародруки, давні документи та ікони, які звозять із церков і монастирів усієї Волині. Саме таку установу відкрили у Житомирі 15 травня 1893 року. Називалася вона незвично для сучасного вуха — Волинське єпархіальне старосховище.

У наукових працях його частіше називають Волинським єпархіальним давньосховищем. Дослідження історії його книжкових фондів вказує: установу створили у 1892 році за ініціативи архієпископа Волинського Модеста, а урочисто відкрили та освятили 15 травня 1893-го.

Розмістили зібрання при Архієрейському домі у Житомирі. Саме Архієрейське подвір’я було великим комплексом на Великій Бердичівській, який виконував одразу адміністративні, житлові та церковні функції.

За сучасними мірками це був не просто склад старих речей. Давньосховище фактично поєднувало функції музею, книгосховища та дослідницького центру.

Його завданням було зібрати в одному місці історичні пам’ятки Волині, які зберігалися у парафіяльних церквах, монастирях, архівах та приватних колекціях і могли бути втрачені.

Окрему увагу приділяли старим книгам. Парафіям і монастирям пропонували передавати сюди рукописи й друковані видання, які вже не використовували під час богослужінь, але становили історичну цінність.

Зібрання росло дуже швидко. За даними дослідників, станом на 5 січня 1895 року в давньосховищі обліковували 537 рукописів та 183 стародруки.

Серед рукописних книг були пам’ятки XV–XVII століть із бібліотеки Дерманського монастиря: Євангелія, богослужбові книги, збірники повчань і житій. Надходили також грамоти, листи, копії привілеїв та інші документи з історії волинських монастирів.

Серед стародруків дослідники описували, зокрема, Почаївський Псалтир 1789 року. Пізніше у зібранні фіксували й примірники знаменитої Острозької Біблії 1580–1581 років. Крім книжок і документів, музей мав колекцію ікон та інших старожитностей.

Велику роль у створенні колекції відіграв історик і краєзнавець Орест Фотинський. Саме йому доручили завідувати музеєм-давньосховищем.

Фотинський не просто складав речі до фондів. Він описував рукописи й стародруки: фіксував назву книги, тип письма, кількість сторінок, оправу, оздоблення, водяні знаки, записи на сторінках та походження пам’ятки.

Завдяки цьому старосховище стало місцем не лише збереження, а й наукового вивчення історії Волині. Сюди приїздили дослідники, які працювали з давніми текстами, мовою рукописів та історією місцевих монастирів.

У популярних хронографах подію 1893 року іноді легко сприйняти як початок музейної історії міста. Насправді вона почалася раніше.

Витоки нинішнього Житомирського обласного краєзнавчого музею ведуть до 1865 року. Тоді волинський губернатор Михайло Чертков передав для публічного показу колекцію з 48 зразків місцевих гірських порід і мінералів. Саме цю дату офіційні історичні довідки називають початком музейного зібрання, з якого виріс сучасний краєзнавчий музей.

Тож Волинське єпархіальне старосховище коректніше називати одним із найстаріших спеціалізованих музейних осередків Житомира. Його особливістю була концентрація саме історичних, книжкових та церковно-археологічних пам’яток Волині.

Старосховище працювало на території Архієрейського подвір’я. Історія цього комплексу почалася ще 1840 року, коли для резиденції волинського архієрея придбали садибу лікаря Франца Вчельки.

Житомир Онлайн раніше детально розповідав про стару Велику Бердичівську та Архієрейське подвір’я. На початку XX століття комплекс ще можна було побачити на поштових листівках майже у тому міському середовищі, в якому працювали дослідники давньосховища.

Поява такого музею добре вписувалася у перетворення міста того часу. За кілька років до його відкриття у Житомирі вже запрацював телефонний зв’язок. Невдовзі місто отримало залізницю, водогін, електричний трамвай та вуличне освітлення.

Одночасно з технічною модернізацією зростала цікавість до минулого Волині. Саме тому кінець XIX — початок XX століття дав Житомиру не лише нові комунікації та міську інфраструктуру, а й товариства, бібліотеки й музейні колекції.

Стежте за історією Житомира, архівними знахідками та маловідомими фактами про місто у Telegram, Facebook та Viber.

  • Останні
Більше новин

Новини по днях

Сьогодні,
2 жовтня 2026

Новини на тему

Більше новин