Дипломатія "95 кварталу" проти емоційності Лі Дже Мьона: чому передача полонених із КНДР спричинила кризу між Києвом і Сеулом
Міжнародні майданчики на кшталт Генеральної асамблеї ООН покликані консолідувати зусилля союзників, але іноді одне публічне формулювання здатне оголити приховані протиріччя між державами, чиї інтереси мали б збігатися.
Наприкінці вересня 2026 року відносини між Україною та Республікою Корея зазнали найсерйознішого випробування за всі роки повномасштабного вторгнення. Приводом для гострої дипломатичної сутички стала згадка президента Володимира Зеленського про передачу Сеулу двох північнокорейських військовослужбовців, захоплених Силами оборони України на полі бою.
Реакція корейської сторони виявилася несподівано різкою: президент Республіки Корея Лі Дже Мьон у власних соціальних мережах відкрито висловив невдоволення, звинувативши Київ у порушенні домовленостей щодо збереження цієї операції в таємниці.
У відповідь на Банковій заперечили існування будь-яких угод про конфіденційність, що в Сеулі розцінили як публічне звинувачення їхнього лідера у неправдивих заявах. Після цього Міністерство закордонних справ Південної Кореї вдалося до класичного демаршу — викликало тимчасового повіреного у справах України Андрія Вєшкіна з вимогою надати офіційні пояснення та вибачення.
Читайте також: Дипломатія "95 кварталу": кого з “колишніх” Зеленський відправляв послами в інші держави
Утім, за цією словесною дуеллю криється значно глибший розкол, ніж звичайна суперечка щодо протоколу. Поки Київ прагне максимально гучно викривати факт участі військ Кім Чен Ина у війні на боці Москви, намагаючись схилити Сеул до прямої військової допомоги, нинішня південнокорейська влада намагається втримати крихкий баланс у власному регіоні. Спроба використати північнокорейських полонених як універсальний важіль тиску зіткнулася з жорсткими реаліями азійської політики, де публічність часто сприймається як ворожість.
Скандал продемонстрував, наскільки небезпечним є дефіцит системної дипломатичної комунікації між столицями під час війни. Замість закритих консультацій фахівців назовні вихлюпнулися емоційні коментарі посадовців, які поставили під сумнів щойно напрацьовані у Нью-Йорку домовленості між міністром закордонних справ України Андрієм Сибігою та його корейським колегою Чо Хьюном. Для розуміння природи цієї кризи необхідно поглянути на неї крізь призму як українських дипломатичних прорахунків, так і складних процесів усередині самого південнокорейського суспільства.
Аналізуючи витоки цього протистояння, фахівці вказують на фундаментальне нерозуміння специфіки далекосхідного мислення. Як зазначає авторитетний дипломат, колишній посол України в США Валерій Чалий у своїй колонці, яку опублікувало авторитетне видання ZN.UA, успішна міжнародна політика на азійському напрямі неможлива без врахування традиційного корейського принципу «інхва».
Ця концепція покладає в основу відносин абсолютне прагнення до гармонії, внутрішнього балансу та уникнення лобових конфліктів, що у дипломатичній площині перетворюється на культуру «тихих домовленостей» за зачиненими дверима.
Головне завдання східної переговорної традиції — зберегти обличчя («чемен») усім учасникам діалогу. Якщо між сторонами виникає гостра суперечка, вона вирішується не через мікрофони пресконференцій, а у непублічних кабінетах. Оголошення делікатних деталей із головної світової трибуни ООН без завчасного отримання однозначної згоди від корейської сторони завдало прямого удару по цьому принципу. Для Сеула подібний крок виглядав як спроба поставити партнера перед фактом перед усією міжнародною спільнотою.
Ситуацію погіршило те, як українська влада вирішила коментувати перші ознаки непорозуміння. Замість паузи та переведення діалогу в робочий дипломатичний канал, радник президента України з комунікацій Дмитро Литвин публічно заявив, що Київ не порушував жодних зобов'язань, оскільки угоди про нерозголошення нібито взагалі не існувало. У традиціях Сеула такий випад з боку людини з найближчого кола українського президента був витлумачений однозначно: як спроба назвати слова лідера Республіки Корея брехнею.
Читайте також: Дипломатія "95 кварталу": радник Єрмака образив Індію та Китай в інтервʼю ведучій з каналів Медведчука
Валерій Чалий прямо вказує на кризу внутрішніх комунікацій у Києві, де важливі зовнішньополітичні акценти формують не кадровий апарат МЗС чи профільні посли, а політичні спічрайтери та медійники. За відсутності призначеного посла України в Сеулі зв'язок між відомствами виявився розірваним. Професійна дипломатія вимагає спершу протестувати чутливі тези через посольство партнерів і лише після отримання зворотного зв'язку виходити до преси, чого в цьому випадку зроблено не було.
З іншого боку, реакцію південнокорейського лідера також важко назвати бездоганною. Замість спокійної передачі офіційної дипломатичної ноти через посольство в Києві, президент Лі Дже Мьон сам виніс роздратування у власні акаунти в соцмережах. Цей емоційний жест одразу перевів відомчу нестиковку в статус публічного скандалу, відрізавши шляхи для безболісного відкату назад.
Президент Лі Чже-мйон пропонує місце президенту України Володимиру Зеленському перед початком їхньої зустрічі на вищому рівні в готелі в Анкарі, Туреччина, у липні. / Фото News1
Аби зрозуміти, чому факт появи двох північнокорейських солдатів викликав таку нервову реакцію в південнокорейській столиці, необхідно враховувати специфіку внутрішньополітичного курсу уряду Лі Дже Мьона. Протягом десятиліть будь-які перебіжчики чи полонені з Півночі вважалися для Сеула безцінним джерелом оперативної розвідінформації про закритий режим Кім Чен Ина. Проте нинішня адміністрація розглядає ці процеси крізь іншу політичну призму.
Як пояснює старший науковець Інституту політичних досліджень Асан у Сеулі Шім Санґмін у розмові з журналістами, про що повідомляє видання Deutsche Welle, чинний південнокорейський уряд намагається намацати нові шляхи для зниження напруженості та відновлення каналів зв'язку з КНДР. Публічна передача військовополонених з українського фронту в руки Південної Кореї є потужним подразником для Пхеньяна. У Сеулі серйозно побоювалися, що відкритий розголос цього епізоду остаточно поховає будь-які спроби налагодити бодай мінімальний діалог із Північчю.
Читайте також: Дипломатія "95 кварталу": не зовсім зрозуміло, яку функцію зараз виконує МЗС України
Крім того, корейське керівництво враховує фактор Москви. Попри осуд російської агресії, адміністрація Лі Дже Мьона демонструє значно більшу зацікавленість у збереженні простору для майбутнього відновлення економічних і дипломатичних контактів із Російською Федерацією, ніж попереднє консервативне керівництво країни. Пряма поява корейських офіцерів чи спецслужб у справах, пов'язаних із російсько-українською війною, загрожує незворотним погіршенням відносин із Кремлем, чого в Сеулі намагаються уникнути всіма доступними методами.
Саме цим пояснюється послідовна відмова Південної Кореї надавати Україні летальне озброєння та боєприпаси безпосередньо. У серпні 2026 року уряд укотре підтвердив, що допомога Києву обмежуватиметься виключно гуманітарними пакетами, обладнанням для розмінування та фінансовою підтримкою відновлення. Будь-які кроки, які можуть бути витлумачені Москвою як пряме втручання Сеула у збройне протистояння, блокуються південнокорейським кабінетом.
Проте така обережність уряду стикається зі стриманим сприйняттям усередині самої країни. Спроби влади замовчати передачу полонених не знайшли широкого захоплення серед південнокорейців, які щодня спостерігають за випробуваннями нових балістичних ракет КНДР та поглибленням союзу між Путіним і Кімом. Суспільство залишається глибоко скептичним щодо ідеї умиротворення агресивного північного сусіда за рахунок поступок.
Читайте також: «Сірого кардинала» при екс-президентці Південної Кореї засудили до трьох років в’язниці
Південнокорейське суспільство підійшло до осені 2026 року у стані жорсткої поляризації між ліберально-прогресивним табором, який орієнтується на нинішнього президента, та правоконсервативною опозицією. Цей розкол майже порівну ділить країну в оцінках щодо війни в Україні. Консервативні кола та частина військової еліти переконані: передача сучасного південнокорейського озброєння, зокрема дефіцитних артилерійських снарядів і бронетехніки, відповідає стратегічним інтересам Сеула, оскільки послаблює вісь Москва—Пхеньян.
Натомість прихильники урядової лінії вважають, що накачування східноєвропейського театру бойових дій корейською зброєю лише затягує війну та наражає півострів на ризик удару у відповідь. Як підкреслює Шім Санґмін, подібний пацифістський підхід виглядає сумнівним з погляду реальності. Навіть без південнокорейських складів Україна вимушено знаходить власні інноваційні шляхи боротьби, масштабуючи ударні дрони, автоматизовані системи та далекобійну ракетну зброю, що робить спроби зупинити війну шляхом ненадання боєприпасів безглуздими.
Особливу цінність у цій конфігурації становить переймання унікального бойового досвіду. Південнокорейські делегації регулярно відвідують українські регіони для вивчення сучасних методів протиповітряної та цивільної оборони, радіоелектронної боротьби та протидії безпілотникам. Збройні сили Республіки Корея, попри високу технологічність, десятиліттями не брали участі у реальних повномасштабних битвах, обмежуючись полігонними навчаннями та комп'ютерним моделюванням. Знання, які зараз здобувають українські військові, є для Сеула питанням виживання на випадок гарячої фази на 38-й паралелі.
Проте політична обережність Лі Дже Мьона стримує перехід цього партнерства на якісно новий рівень. Офіційний Сеул остерігається повномасштабної інтеграції зусиль з Україною, намагаючись не перейти невидиму червону лінію у відносинах з РФ. У результаті двосторонній військово-технічний діалог буксує, попри очевидні переваги для безпеки обох держав.
Читайте також: SBS: Південна Корея відмовила Україні у продажі зброї
Попри гостроту публічних заяв, більшість експертів по обидва боки сходяться на тому, що цей інцидент не завдасть непоправної шкоди відносинам між державами. Сеул формально зажадав вибачень як ел
- Останні
- Популярні
Новини по днях
30 вересня 2026
