"Чолка", "виски", "пробор": як українська мова називає елементи зачіски
Розглянемо, як ці поняття називає українська і які слова мають цікаву історію з посиланням на "Горох".
Волосся можна підстригти, завити, заплести, зібрати у хвіст чи просто розпустити. А от коли починаємо описувати зачіску, раптом з'ясовується, що частину слів ми звикли говорити майже автоматично російською: "прічьоска", "чолка", "прядь", "виски".
І це не про професійну перукарську лексику, а про звичні слова. Проте українські назви нікуди не зникли – просто деякі з них ми рідше вживаємо. Так, тут можна зібрати цілий словничок, який варто собі нагадати:
не волоси → волосся (а є ще чуприна та шевелюра),
не прічьоска → зачіска,
не прядь волос → пасмо волосся,
не пробор → проділ,
не кудрі → кучері,
А щодо ділянок голови, то слід казати:
Як бачимо, у зачіски теж є своя "географія": спереду – чубчик, посередині – проділ, збоку – скроні, а волосся можна зібрати в пасма, косу чи хвіст або ж накрутити кучері.
Багато з цих слів виникли не випадково, мають давнє походження та навіть кілька значень.
Особливо цікава пара "прядь – пасмо". Слово "пасмо" в українській не просто є – воно дуже давнє, праслов'янське (pasmo, *pasmę) й означає частину волосся, ниток, волокон та навіть шматок тканини тощо. Тобто фраза "відокремити пасмо волосся" звучить природно й точно.
Цікава історія зі словом "чолка". Його вважають росіянізмом, замість нього казати – "чубчик", "чубок" або "гривка" – пасмо волосся, що спадає на чоло.
Слово "чубчик" зафіксоване в академічному Словнику української мови саме в такому значенні. Воно походить від "чуб" – давнього слова на позначення волосся на голові.
Втім, мовознавець Віктор Дяченко розповідає, що слово "чолка" зафіксоване в "Слові о полку Ігоревім", як назва навершшя на з кінського волосся на бунчуку.
Він звертає увагу, що слово має характерне для української мови звучання – "чолка", з твердим "ч", а не "чьолка". Чому ж воно було витіснене?
Цьому сприяв переклад та адаптація тексту. До прикладу, Юрій Федькович переклав "чолку" як "чівку", як у лемківських говірках.
Те що найперші українські словники не зафіксували слово "чолка", не означає, що ним не послуговувалися нарівні з іншими. У художніх текстах можемо зустріти:
у Ю. Федьковича – "чівка",
у І. Франка – "чілка",
у І. Стешенка – "чолка".
у М. Старицького – і "чолка", і "фризура".
Ну а "гривка" – бо пасмо на лобі схоже на гриву коня.
Тому, може і не варто відмовлятися від деяких слів, просто ми не до кінця знаємо їхню історію.
Чи варто казати "чолка": дивіться відео від Віктора Дяченка
Цікаву історію маємо зі словом "локон", академічні словники так називають кучеряве або завите пасмо волосся. А людину з кучерявим волоссям можна назвати – "кудлою". Хоча так скажуть і про густу неохайну зачіску людини чи шерсть тварини (собаки чи вівці).
І тут важливо: українська мова не просто має "правильні заміни" російським словам. Вона по-своєму називає те, що ми бачимо в зачісці.
- Останні
- Популярні
Новини по днях
28 вересня 2026
