«Якщо ти кажеш у звичайній лікарні, що був у полоні, там немає емпатії» – Роман Баклажов
За 54 дні у російській катівні в Херсоні громадський діяч і волонтер Роман Баклажов пройшов усі кола окупаційного пекла: від катувань струмом до постійного психологічного тиску. Сьогодні він очолює благодійний фонд «11 листопада» й допомагає тим, хто виривається з російських в’язниць поза офіційними обмінами. Про «бардак» у російських спецслужбах, системні провали держави у реабілітації цивільних бранців, важку екологічну ситуацію в Херсоні та про те, які слова найважливіші для тих, хто досі залишається за ґратами, – у великому інтерв’ю з очільником Координаційної ради з питань підтримки цивільних осіб при виконкомі Херсонської міськради Романом Баклажовим.Коли росіяни зайшли в Херсон, більшість людей намагалися не привертати до себе уваги. Ви навпаки — створили безкоштовну їдальню на Склотарі, допомагали з ліками, дитячим харчуванням та засобами гігієни. Що щодня давало вам сили ризикувати?Насамперед сил надавало моє оточення, близькі люди. Я бачив, що величезна кількість людей просто не здатна сама себе забезпечити. Уже в березні в місті почалася справжня гуманітарна катастрофа: виникли величезні черги, вантажівки з продовольством у Херсон не пропускали, а полиці магазинів вигребли в перші ж тижні.Усе почалося з того, що люди стали роздавати картоплю. Мені її дав мій товариш, зараз він воює, захищає нас зі зброєю в руках. На той момент у нього залишалося 100 тонн нереалізованої картоплі. Я йому зателефонував: «Дмитре, давай роздамо її людям, бо картопля є і вона псується». Він одразу погодився. Ми почали роздачу, до нас підключилися інші волонтери, зокрема Ірина Деревтянко.Так ми об’єднали зусилля. Ми почали з нею готувати гарячі обіди й робити рознос у районі Склотари. Згодом долучилися одесити. Ми збирали на Склотарі рецепти від хворих людей, скидали одеським волонтерам, вони оголошували збори, купували потрібні препарати й передавали до Херсона. А ми вже за цими рецептами роздавали ліки, дитяче харчування, памперси та засоби гігієни.У який момент ви зрозуміли, що ця допомога вже не просто волонтерство, а фактично єдиний спосіб утримати людей від розпачу і відчаю в умовах окупації?Це було десь у середині травня. Коли я побачив ці кілометрові черги та абсолютно порожні полиці в магазинах, стало зрозуміло: треба діяти системно. Багато містян були у шоковому стані, а ми, волонтери ще з 2014 року, маємо відповідний досвід. Тому ми дуже швидко самоорганізувалися й почали закривати найгостріші потреби.6 липня 2022 року вас викрали просто з власного помешкання. Що ви пам’ятаєте про ті перші хвилини, коли усвідомили, що це вже не просто розмова, а полон?Школа, яку нам виділили під волонтерський центр, розташовувалася буквально за два-три квартали від тієї катівні. В інтернеті про неї вже писали, я читав і знав, що там відбувається. Рівно за дві доби до мого викрадення, 4 липня, я їхав у машині зі своїм товаришем (він, до речі, ще на початку 2014 року побував у полоні на Донбасі, хоча й не любить про це розповідати). І я тоді сказав йому: «Уявляєш, ми зараз тут їдемо, а зовсім поруч наших хлопців катують і знущаються з них». І через дві доби я сам потрапив у те саме місце.Це вразило мене найбільше. Коли мене везли з мішком на голові, я вже плюс-мінус розумів, куди саме. І коли вони стукали в двері мого будинку, я теж усвідомлював, чим все завершиться. Розумів, що рано чи пізно по мене прийдуть, адже у 2014 році я був у «Правому секторі».Ви розуміли ці ризики, але чому тоді не виїхали з міста раніше?Чотири роки тому з другої спроби родина Романа Баклажова вирвалася з окупованого Херсона. Це перше фото , зроблене вже на підконтрольній території. Коли в травні росіяни почали їздити з обшуками по колишніх членах «Правого сектору», до мене чомусь не прийшли. Я подумав, що оминуло, залишився в місті й просто чекав на деокупацію та звільнення.Зрештою, вирватися звідти вдалося значно пізніше й лише за дивовижного збігу обставин. Ми з другої спроби прорвалися з окупованого Херсона: були 230-ми в черзі на виїзд, шансів залишалося обмаль. Але це був день народження моєї дружини — і завдяки силі волі та бронебійному красномовству нашого друга, ми пробилися на підконтрольну територію з малим сином на руках. Це було справжнє щастя.А на перші масові акції протесту проти окупантів у Херсоні ви виходили?Ні, свідомо не виходив. Ми займалися протидією російській пропаганді ще з 2014 року, і я чудово розумів, як працюють ворожі спецслужби. Вони фільмували абсолютно всіх учасників мітингів на камери. А вже з середини чи під кінець цих протестів почали точково затримувати людей, яких змогли ідентифікувати. А враховуючи мій зріст під два метри, мене ідентифікували б у першу чергу.Через кілька днів після вашого викрадення інша група російських військових знову прийшла до вашого будинку шукати вас, навіть не знаючи, що їхні ж спецслужбовці вас уже затримали. Як ви зараз оцінюєте цей абсурд?Це не абсурд, це їхній тотальний бардак. Уже після звільнення та виїзду з окупації я дізнався, що в Херсоні тоді діяло близько семи різних російських спецслужб і відомств, які взагалі між собою не комунікували. До мене приходили й тоді, коли я вже сидів у катівні, і навіть один раз приходили вже після того, як мене випустили!Спочатку приїздили люди в чорній формі – це було одне відомство. Потім приходили, як ми зрозуміли, їхні поліцейські. Перевертали помешкання, робили обшуки й постійно чіплялися до моєї родини.Що допомагає цивільній людині психологічно виживати в катівні, коли немає жодного розуміння, скільки це триватиме і чи вийдеш ти взагалі звідти живим?Вул. Теплоенергетиків, 3 у Херсоні – місце розташування ізолятора тимчасового тримання (ІТТ), який під час окупації міста використовувався як катівня. Взаємопідтримка. У нашій камері всі підтримували один одного. Коли ти перебуваєш із людьми в замкненому просторі 24/7, одразу видно, коли людина «попливла» і в неї ментально починає «їхати дах». Тоді ми всі разом починали її підбадьорювати, розмовляти, відволікати.Так само було і зі мною. Коли мені ставало зле, хлопці одразу приводили мене до тями, допомагали вигребти.Розкажіть детальніше про умови та те, що там відбувалося.“Оця гарненька жовта чашка це моя”, – каже Романе під час нашого спілкування.Нас постійно катували струмом, чинили безперервний психологічний тиск. Наша камера розташовувалася прямо біля чергового посту. За час мого перебування там відбулися дві ротації наглядачів. Для мене першою була ротація справжніх «орків» — вони постійно кричали, поводилися дико й катували людей прямо під нашими дверима. Ми чули абсолютно все: як когось відпускають, як приймають нових бранців.Одного разу вони затримали чоловіка, у якого в телефоні знайшли дитячу порнографію. Потім провели в нього вдома обшук і виявили десь 60 гігабайтів цього контенту. Вони кинули його до катівні й зґвалтували в неприродний спосіб прямо там, на місці, через те, що він виявився педофілом.Після полону людина повертається фізично, але чи можна сказати, що вона одразу повертається психологічно?Могу сказати лише про власний досвід. Коли мене відпустили, зараз це офіційно називається «звільнився поза обміном», мені здавалося, що я в повному порядку, повний сил і «на бадьорі». Але дружина розповідала, що перші два тижні вона буквально водила мене за ручку, хоча в моїй голові все виглядало інакше.Щоб більш-менш прийти до тями й повернутися до реальності, мені знадобилося десь півтора року. Наслідки полону – це важкий посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Якщо його не лікувати, коли виникають перші симптоми на зразок тремору чи тривоги, наслідки будуть накопичуватися.На жаль, багато людей ігнорують терапію: починають глушити біль пивом чи іншим алкоголем. Так, на якийсь час це приглушує симптоми, але згодом ПТСР вилізе знову – і вже з набагато більшою силою. Здоров’я у нас одне, і йому треба приділяти належну увагу, але роблять це, на жаль, далеко не всі.Назва вашого фонду – «11 листопада», дата деокупації Херсона. Що для вас сьогодні стоїть за цією датою і скільки діб ви самі провели в катівні?Я провів у катівні 54 доби.А коли Херсон деокуповували, я перебував на психологічному ретриті в Карпатах. Ще з вечора 10 листопада та вранці 11-го стало остаточно зрозуміло: місто вільне! Це відчуття неможливо передати словами. У той момент я в Карпатах, наші хлопці-херсонці в Одесі – і всі вже пакують буси з гуманітаркою, щоб прориватися додому. Через це емоційне потрясіння я не спав дві доби поспіль: дивився фотографії з рідного міста, поки сам був на іншому кінці країни.До Херсона я зміг приїхати десь через шість днів. У місті панувало неймовірне, концентроване відчуття свободи, ти відчував його кожною клітиною шкіри. Для кожного херсонця 11 листопада – це знаменний і святий день.Ви самі пройшли шлях від цивільного бранця до людини, яка сьогодні координує допомогу іншим постраждалим. З якими головними проблемами стикаються цивільні полонені в перші дні та тижні після звільнення?На фото: Роман БаклажовЯкщо людина звільняється безпосередньо з окупованої території чи російської тюрми поза процедурою офіційного обміну, вона опиняється в тотальному вакуумі: без документів, без власної сім-карти та контактів, без соціальних зв’язків, без житла і з купою підірваного здоров’я.Тими, кого повертають за обміном, опікується держава: їх у Києві підхоплюють, везуть у клініки, видають рюкзаки з речами, телефони, надають первинну допомогу. А люди, які виходять поза обміном, яких незаконно утримували в катівнях, а потім засудили за вигаданими статтями і вони відбули свої «строки», добираються самі, як можуть. Їм у рази важче.Саме таким людям ми й допомагаємо: шукаємо дах над головою, закриваємо базові гуманітарні потреби. У нашій спільноті є люди з різним соціальним статусом і досвідом. Коли виникає потреба, я просто пишу в наш чат: «Друзі, є такий чоловік, треба допомога».У нас був випадок, коли хлопець із Чаплинки звільнився поза обміном і повертався в Україну через кордон Молдови. У черзі він розговорився з іншим чоловіком, розповів свою історію. А той йому каже: «Я знаю людину, яка займається цив
- Останні
- Популярні
Новини по днях
27 вересня 2026
