На Донеччині українські військові уразили радіолокаційну станцію противника
Підрозділи Сил оборони України в ніч на 26 вересня уразили низку військових об’єктів окупантів на Донеччині та Луганщині. Серед них – радіолокаційна станція П-18 «Терек».
Оновлюється…
Стежте за новинами Донеччини в Telegram. Підписуйтеся на наш канал – там оперативно публікуємо головне протягом дня.
Протягом 25 вересня окупанти обстріляли 10 населених пунктів Донецької області. Внаслідок ворожих ударів дві людини загинули, ще вісім дістали поранень.
Про це повідомили у Головному управлінні Національної поліції Донецької області.
Протягом доби окупанти обстріляли Дружківку, Краматорськ, Слов’янськ, селища Билбасівка, Біленьке, Новодонецьке, Олександрівка, Ясногірка, а також села Іванівка та Староварварівка. Руйнувань зазнали 69 цивільних об’єктів, з них 53 – житлові будинки.
Крім того, сьогодні о 04:20 ворог вдарив чотирма КАБами по Краматорську. Наслідки атаки нині встановлюють правоохоронці.
Стежте за новинами Донеччини в Telegram. Підписуйтеся на наш канал – там оперативно публікуємо головне протягом дня.
«Настав, напевно, той час, коли про це вже не так боляче говорити, але все одно залишилася потреба рефлексувати, згадувати», – розповіла голова громадської організації «Центр підтримки громадської активності «Крила» Яна Синиця. Спогади про міста та селища Донеччини й Луганщини вирішили зібрати на одній платформі – «МеморіДім». Там також зберігають і туристичні маршрути, які були розроблені у межах іншого проєкту – «Шлях, позначений сіллю». Його до повномасштабного вторгнення реалізувала команда громадської організації «Крила». Тоді проєкт об’єднав туристичним маршрутом міста та села двох областей, пов’язаних із сольовим промислом. Що можна побачити на «МеморіДомі» та для кого створювали простір, розповіла журналістці «Антикризового медіа-центру» співавторка проєкту Яна Синиця.
Чи став проєкт «МеморіДім» продовженням «Шляху, позначеного сіллю», який реалізували до повномасштабного вторгнення?
Проєкт «Шлях, позначений сіллю» тривалий час був без руху. Зокрема я не мала розуміння, куди далі можна розвиватися, що робити. Є багато людей, які можуть щось розповісти, але кожен залишається сам на сам: адаптується і занурюється у власні спогади. І от настав, напевно, той час, коли про це вже не так боляче говорити. Водночас все одно залишилася потреба рефлексувати, згадувати. Захотілося об’єднати в одному місці всі наші спогади. Спочатку в мене була ідея показати все на зоряній мапі. Технічно втілити було дуже складно, і ми зробили «сільничку спогадів».
Проєкт «Шлях, позначений сіллю» починався до повномасштабного вторгнення. Що тоді вдалося втілити? А що з напрацювань залишилося для нового проєкту?
Нам вдалося по кожному з населених пунктів, які входять в маршрут «Шлях, позначений сіллю», напрацювати краєзнавчу та історичну базу. Усі туристичні пропозиції мали коректну, підтверджену основу, напрацьовану партнерську мережу. Можна було дивитися, що зробити, скуштувати, купити та до чого долучитися у кожному населеному пункті. У 2020-2021 роках ми над цим всім працювали. Далі почали поширювати пропозиції, щоб показати місцевим, як багато довкола нас населених пунктів, в яких є цікаве, неочікуване, незнане.
Більшість міст та сіл так чи інакше дотична до історії, пов’язаної з видобутком солі або солеварінням. У 2021 році ми влаштовували екскурсії: піші, водні, вело, автобусні. На 2022 рік мали реальні плани й замовлення на кількаденні тури. Той час ще відзначився тим, що був коронавірус і активно почали цікавитися і продавати подорожі Україною. Потім – повномасштабне вторгнення. У 2023 році ми випустили книгу «Шлях, позначений сіллю. Солона історія сходу України», в якій зафіксували всі історичні події, показали, чому саме ці населені пункти увійшли в «Шлях», що їх пов’язує з історією солі. Це було краєзнавче, документальне видання. Розуміння, що робити далі не було. Допоки торік не побачила повідомлення про черговий маршрут пам’яті, який планували зробити в іншому регіоні. Таких новин було багато за останні кілька років. Але саме вона на той час спрацювала як поштовх. І я зрозуміла, що «Шлях» має жити як маршрут памʼяті. Спочатку була ідея все ж таки запропонувати людям пройти екскурсії, які ми не встигли провести. Вони були авторськими, ексклюзивними та оригінальними.
Соляна шахта в Соледарі. Архів. Фото з сайту «МеморіДім»
Для кого передусім створений «МеморіДім»: для тих, хто родом із цих міст і сіл, для людей, які ніколи там не були, чи для обох аудиторій?
Є діти, які виїхали з регіону, і в школі, можливо, ще проходять, згадують, комусь розказують, звідки вони. Є такі дорослі, які повертаються подумки та згадують великі магніти і, можливо, жалкують, що не багато мандрували Донеччиною та Луганщиною. Я стикалася з тими, хто не бачив і не знав про такі туристичні локації, як села Олександро-Калинове, Званівка, Торське, Крива Лука. І зрозуміла, що ці люди, можливо, ніколи не матимуть вже можливості про це дізнатися. І от склався такий пазл – треба розповісти. Засоби для цього є: весь світ створює аудіоекскурсії й так можна віртуально мандрувати. Тож ми вирішили це зробити й тоді з’явилась концепція «МеморіДому».
Що сьогодні можна знайти на «МеморіДомі»? Які матеріали ви вважаєте найважливішими?
Ми запрошуємо людей у цей дім, простір, в якому мають бути кімнати, кухня, комора, де бережемо цінні речі. Вже зараз, коли працюємо, то розуміємо, що в нас має зʼявитися кабінет, куди необхідно покласти свої напрацювання, методології щодо теми пам’яті. У межах проєкту ми провели чотири вебінари: як працювати з родинними архівами, як розмовляти з дітьми про досвід переселення, про втрату дому, як підтримувати себе в умовах невизначеності.
Бахмут. Архів. Фото з сайту «МеморіДім»
Хто може залишити свою історію і як це зробити?
Спочатку було дуже складно пояснити, про що йдеться, коли ми просили людей залишати свої спогади. Зараз дуже багато проводиться інтерв’ю, опитувань і про досвід переселення, і про архіви. Ми вірили, що наша скарбничка спогадів матиме інакший вигляд. Вона має бути обов’язково доступною, аби людина бачила себе в цьому просторі й розуміла, що вона одна з багатьох і її спогад цінний. Про одне і те ж місце, наприклад, можуть розповісти 10 різних людей. І у кожного буде свій спогад, але ця локація їх об’єднуватиме. Люди щемливо розповідали про членів своєї родини. Можливо, іншого випадку розказати й зафіксувати пам’ять про них не буде, а ми даємо таку можливість.
Також розробили анкету і рухалися за певною методологією. Перелік питань, які задаємо, має бути таким, щоб не змушувати людину хвилюватися чи глибоко занурюватися в якісь негативні спогади. Спершу для інтервю звернулися до друзів, знайомих, партнерів та колег. Тому ще не встигли вийти назагал. Тільки зараз в «Сільничці» з’явилася додаткова кнопка, де можна додати свій спогад або записатися на інтерв’ю.
Аудіоекскурсії ви розробляли спеціально для проєкту «МеморіДім» чи ще перед повномасштабним вторгненням?
Ці екскурсії існували, за винятком Соледар-Лисичанськ. У житті її було пройти нереально: трохи показували її у Соледарі та окремо в Лисичанську. Віртуально вона з’явилася повністю. А всі інші: Бахмут-Соледар, Слов’янські озера, Криволуччя, Олександро-Калинове – існували та були підготовлені, але не написані докладно. Нам довелося знову підіймати архіви, згадувати, як ми рухалися, до яких зупинок прив’язувалися, шукати інформацію, фотографії з тих маршрутів.
Криволуччя. Архів. Фото з сайту «МеморіДім»
Чому цей проєкт важливий саме зараз?
Для команди це важливо тому, що наші напрацювання стали доступними, а також для деяких наших партнерів, які працюють з темою збереження архівів. І ми змогли об’єднати зусилля. Дуже часто я отримую від колег слова вдячності за те, що зустрічалися, мали можливість знову об’єднатися, розмовляти. Бо протягом підготовки до проєкту відбувалися вебінари, діалоги, зустрічі хоч і онлайн, але бачили одне одного. Насправді мені хотілося ще показати 2014–2022 роки: що в цей період було, які мали проєкти в кожній громаді, намагалися підкреслити свою ідентичність.
Яким ви хочете бачити «Шлях, позначений сіллю» через кілька років? Чи може він знову стати фізичним туристичним маршрутом чи це взагалі буде неможливо на Донеччині й Луганщині?
Не можу сказати, що це неможливо. Але я більш ніж впевнена, що за мого життя цього не станеться. Туристичним навряд чи він стане, а пам’ятним – можливо. Колись на базі цього маршруту хочемо створити гру про сіль сходу, яку давно мріяли зробити. Коли думаю про «МеморіДім», то згадую все ж таки минуле. У мене він не асоціюється з майбутнім і тим, що буде за десять років, як би це песимістичне не звучало. Хоча ми його робили не для того, щоб не бачити розвитку. Він продовжуватиме фіксувати, збирати архіви, спогади і робити їх доступними.
Лисичанськ. Архів. Фото з сайту «МеморіДім»
Можливо, щось ще важливе хочете додати про проєкт?
Поки є можливість записувати спогади близьких людей, особливо тих, кому вже багато років, – дуже раджу це робити. Також якомога більше оцифровувати світлини своєї родини, щоби не боятися їх втратити. Чула дуже багато плачу від людей, які залишилися без жодних фотографій. Бо не думали про них, коли змушені були виїжджати, а тепер нема жодної згадки про батьків та рідні місця.
Ірина Мартинова
Матеріал створений за фінансової підтримки ІТ-компанії «QuartSoft». Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю Антикризового медіа-центру і не обов’язково відображає позицію фінансових партнерів.
Стежте за новинами Донеччини в Telegram. Підписуйтеся на наш канал – там оперативно публікуємо головне протягом дня.
Для евакуації жителів Донеччини волонтерам передали броньований мікроавтобус. Транспорт до Краматорська разом із гуманітарним вантажем доставили італійські благодійники.
Про це повідомили у Донецькій обласній військовій адміністрації.
Це третій броньований мікроавтобус, який італійські благодійники передали для евакуаційної місії на Донеччині.
За інформацією волонтерів, необхідність у новому транспорті виникла після того, як під час евакуаційної місії у Дружківці російський бе
- Останні
- Популярні
Новини по днях
26 вересня 2026
