Незаконний перетин Дунаю: як чоловіки призовного віку тікають до Румунії через Ізмаїл
Питання мобілізації, втоми від війни та нелегального перетину державного кордону залишається однією з найгостріших, найболючіших і водночас найбільш замовчуваних тем в українському суспільстві. Поки на фронті точаться запеклі бої, на південних рубежах Бессарабії розгортається своя, прихована від зайвих очей ситуація. Журналісти німецької служби новин Tagesschau (ARD) відвідали прикордонний Ізмаїл, аби дослідити, як сьогодні живе та охороняється водний кордон України на Дунаї, чому чоловіки призовного віку готові ризикувати життям заради втечі та як цей вибір сприймають ті, хто залишився захищати країну. Про це повідомляє «Бессарабія INFORM» з посиланням на матеріал німецьких колег.
Спекотного літнього дня прикордонний Ізмаїл виглядає майже безтурботно. Сонце пече з безхмарного неба, а тихі дунайські хвилі ліниво б’ються об піщаний берег. На протилежному березі річки починаються густі зелені хащі Румунії, яка є частиною Європейського Союзу. У деяких місцях ширина річки становить всього близько 600 метрів, що створює оманливу ілюзію легкої та безпечної переправи. Проте прикордонники, які щодня патрулюють річку на швидкісних катерах, в один голос застерігають, що ця тиша небезпечна. Під абсолютно гладкою поверхнею Дунаю ховаються потужні підводні течії та вири. Як зазначає прикордонник Андрій, під рухомою поверхнею річка має сильну течію, а сам шлях виявляється набагато довшим, ніж утікачі припускають спочатку. Втікачі часто недооцінюють відстань і власні сили, що призводить до трагедій на воді.
За словами Андрія, переважно тут намагаються пройти чоловіки віком від 30 до 40 років, які прагнуть уникнути військової служби. Вони підходять до справи серйозно й екіпуються професійними гідрокостюмами, ластами, підводними скутерами, а іноді й човнами. Згадуючи реальні випадки з чергування, прикордонник розповідає: «У березні тут пливли двоє людей. Один почав тонути. Ми його витягли. А другий тим часом утік».
Масштаби цього явища вражають, хоча точну цифру назвати важко через високу латентність таких правопорушень. Згідно з аналітичними даними українських журналістських розслідувань, станом на кінець 2025 року державний кордон України нелегально перетнули близько 70 000 чоловіків призовного віку від 18 до 60 років.
Для західного глядача іноземні журналісти ілюструють цей суспільний злам через глибоку особисту історію 24-річного перукаря Володимира Коренєва. Ще три роки тому Володимир перебував у самій гущавині подій на лінії фронту на Донбасі, у безпосередній близькості до тоді ще української, а нині окупованої Авдіївки. Хлопець не брав до рук зброю, але регулярно приїжджав до бійців як волонтер, щоб безкоштовно стригти українських захисників. Тоді він розповідав німецьким журналістам: «Така стрижка — це як терапія. Це дуже важливо».
Хлопець щиро прагнув підтримати тих, хто воює. Самі солдати були йому безмежно вдячні, а боєць Сергій з усмішкою згадував: «Скажімо так — це дає тобі гарне відчуття. Справді. Бо, ну, раніше ми стригли один одного самі. Це не завжди добре закінчувалося».
Проте у 2025 році війна наздогнала Володимира особисто, коли його мобілізували до лав ЗСУ. Хлопець спробував служити, але після 30 днів перебування на військовому полігоні втік з навчального центру і згодом залишив Україну через сухопутну ділянку кордону з Румунією. Володимир, який зараз живе в столиці Польщі й працює у перукарні, відверто зізнається: «Якщо чесно, я дуже боюся потрапити в армію. Коли ти потрапляєш в армію, ти більше не належиш сам собі».
Сьогодні він переживає складну моральну дилему, зазначаючи: «З одного боку, я зрадник. З іншого боку, мене підтримало дуже багато хлопців у цьому рішенні і не засудили мене за це, тому що вони не бажають іншим тієї долі, яку самі зараз мають». Хлопець переконаний, що армії потрібні насамперед вмотивовані чоловіки, які справді хочуть воювати.
У цієї медалі є й інший бік. Прикордонник Андрій, який затримує ухилянтів на Дунаї, знає про ціну війни не з чуток, адже він сам є біженцем із окупованого Маріуполя, де прожив півтора місяця в умовах загарбання, після чого виїхав із родиною та перевівся служити на Одещину. Андрій розповідає, що деякі чоловіки намагаються говорити з ним, пояснюють свою ситуацію і просять відпустити їх. На питання журналістів, чи відчуває він жаль до втікачів, офіцер після роздумів відповідає: «Іноді мені їх шкода. Але порушення є порушення». Водночас він додає, що кожен має право сам обирати свій шлях: «Нехай вони самі вирішують, куди їм йти і що робити зі своїм життям. Я вирішив служити».
Раніше ми повідомляли: У центрі Болграда впав «шахед»: знесено флагшток, на місці чекають вибухотехніків
- Останні
- Популярні
Новини по днях
25 вересня 2026
