На честь кого назвали Тритузне і Карнаухівку: ким були люди, чиї імена пережили століття
За усними переказами, села Кам'янське, Романкове, Тритузне й Карнаухівка отримали свої назви від прізвиськ напівлегендарних запорозьких козаків, які поставили тут свої зимівники. Проблема в тому, що жодних матеріальних чи письмових пам'яток, які би прямо підтверджували ці перекази, історики поки не знайшли. Це не означає, що легенди вигадані — швидше, що варто ставитися до них саме як до легенд, а не як до задокументованого факту. У випадку Тритузного і Карнаухівки історики пропонують навіть по кілька версій одразу.
Село Тритузне, засноване приблизно 1740 року, стояло на правому березі притоки Дніпра — річки Коноплянки, між Кам'янським і Карнаухівкою. За переказами, назву воно отримало від запорозького старшини Кодацької паланки Данила Семененка, якого прозвали Тритузом (Трейтузом). Найпопулярніша легенда пояснює прізвисько просто: у козака було троє синів, якими він так пишався, що казав про них «сини в мене як три тузи» — маючи на увазі гральні карти.
Але є й інше пояснення, запропоноване краєзнавцем і вчителем історії Володимиром Дзюбою в дослідженні, що спиралося на тритомну «Історію запорозьких козаків» Дмитра Яворницького. Слово «туз» у ті часи означало не лише гральну карту, а й невеликий плоскодонний човен — тип судна, яким користувалися на переправах і озерах ще з часів Київської Русі, а також як шлюпку, що йшла на буксирі за вітрильним кораблем для висадки на мілководді чи як рятувальний засіб.
За цією версією, троє синів Данила Семененка могли бути не просто предметом батьківської гордості, а перевізниками на трьох човнах-тузах — своєрідною «водною вартою» на місцевій переправі. Тоді прізвисько «Тритуз» — це не про карти, а про трьох синів-човнярів, чия робота на переправі була по-справжньому важливою для округи.
На користь цієї версії — цікавий непрямий доказ: у Солонянському районі Дніпропетровщини є ще одне село з такою самою назвою — Тритузне, розташоване на річці Тритузній, притоці Камишуватої Сури. Там ходить легенда, що поміщик виграв село в карти за три туза — але ця історія не пояснює, чому таку саму назву має ще й річка. А ось версія про плоскодонні човни пояснює і назву села, і назву річки одночасно.
Сусіднє селище Карнаухівка виникло приблизно у 1737–1738 роках. Найпопулярніша легенда розповідає про козака на прізвисько Карнаух — тобто безвухий: одні кажуть, що вуха він втратив у бою, інші — що обморозив. Сьогодні саме цей образ — козак Карнаух, що вариться каша в чорному казані, — зображений на гербі селища, а його ім'ям названо одну з центральних вулиць.
Утім Володимир Дзюба пропонує і тут альтернативне пояснення. Він звертає увагу на слова «карна» і «карнавка»: у «Слові о полку Ігоревім» «карна» — це персоніфікація скорботи й печалі, а «карнавкою» на Русі здавна називали велику дерев'яну чи металеву кружку для збору грошей — на похорон, на будівництво церкви, а на переправах — як плату за перевіз, яка, за свідченням Яворницького, була одним з головних джерел прибутку запорозького війська.
За цією гіпотезою, «Карнаух» могло бути скороченням від «карнавушник» — людини, відповідальної за збереження вмісту таких скарбничок. Оскільки гроші з переправ треба було доправляти у військову скарбницю Січі, цілком імовірно, що козак Семен Карнаух очолював саме такий загін — щось на кшталт сучасної інкасаторської служби, тільки на конях і човнах. Історик додає й трагічний контекст: моровиця 1771–1772 років, що спустошила запорозькі села, могла підсилити саме таке, «скорботне» звучання назви — хоча тут є і хронологічна нестиковка, адже Карнаухівка виникла на кілька десятиліть раніше цієї епідемії.
Жодна з альтернативних гіпотез не претендує на статус доведеного факту — і сам їхній автор наголошує на цьому: він не заперечує усталені легенди, а лише показує, що можливі й інші пояснення, які потребують ретельної перевірки істориками, краєзнавцями та мовознавцями. У цьому, власне, і полягає нормальна робота з топонімікою: усні перекази зберігають зерно істини, але з роками обростають деталями, які важко відрізнити від пізніших прикрас.
Читайте також: Цікавинки Кам'янського
Тритузне почало забудовуватися на схід від однієї з найстаріших вулиць Кам'янського — Колеусівської, названої, за переказами, на честь ще одного козака-першопоселенця, Колеуса. 1938 року Тритузне остаточно увійшло до складу Кам'янського. А 1946-го село відселили — на його землях почалося будівництво Придніпровського хімічного заводу, і саме тоді зникла річка Коноплянка, яка колись давала життя навколишнім селам.
Карнаухівка ж і досі формально залишається селищем міського типу — зі своєю селищною радою, хоча територіально давно є частиною Південного району Кам'янського. Найдавніша його частина називається «Село» — саме там 1867 року звели Свято-Варваринську церкву, яку радянська влада закрила 1929-го в межах антирелігійної кампанії; сьогодні на її місці працює чайна. А місцева зливана каша 2023 року увійшла до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України — ще один доказ того, що козацьке коріння цих місць не просто історія в книжках, а й досі частина живої громади.
- Останні
- Популярні
Новини по днях
25 вересня 2026
