Жахи окупації в Олешках: чоловіка зустріли на пункті пропуску «Доманове»
Жахливі реалії життя в окупованих Олешках на Херсонщині: про це розповів пан Андрій (ім’я змінене), якого рідні зустрічали на пункті пропуску «Доманове» на білоруському кордоні.
Чоловік провів у місті більше ніж півроку, що залишається фактично відрізаним від світу. Через безперервні бойові дії, заміновані дороги, постійні атаки безпілотників та відсутність безпечних маршрутів люди не можуть безпечно покинути територію, повідомляє благодійна організація «Карітас Волинь».
За наявною інформацією, у Олешках допомоги потребують від 2 до 6 тисяч людей. Серед них – близько 200 дітей, люди старшого віку, особи з інвалідністю, маломобільні, поранені та тяжкохворі. Для них самостійний виїзд є особливо складним або фактично неможливим.
З травня 2026 року місцеві жителі залишилися без належного забезпечення продуктами, питною водою, ліками та іншими предметами першої необхідності. Продуктові магазини припинили роботу ще у січні, а приватні поставки їжі стали рідкісними.
Дружина пана Андрія виїхала у 2022 році. Чоловік розповідає про життя в окупації:
За цей час у його будинок прилетіло шість дронів. Перший, два роки тому, пошкодив дах, який Андрій сам відремонтував. Пізніше удари зруйнували дві автівки у дворі, а вікон взагалі не лишилося, показує чоловік на фото. Також пошкоджені й ворота.
Двічі життя Андрію рятував пес, який усі ці роки був поруч.
– пояснює чоловік. Пес починав гавкати ще до «прильотів», даючи змогу Андрію вчасно сховатися. Тепер вони повертаються разом.
Останній удар міг стати для чоловіка смертельним. Андрій приготував обід, поставив його на стіл і на мить вийшов з кімнати. Саме в цей момент прилетіло – удар припав туди, де за кілька секунд до цього він мав сидіти.
Не менш небезпечно пересуватися й вулицями. Дрони постійно супроводжують людей від дому і назад, нависаючи над головою. Ходити потрібно повільно, бігти категорично заборонено. Андрій розповідає, як, помітивши російський дрон, не раз демонстрував усе, що ніс у руках, показуючи відсутність небезпечних предметів.
– згадує чоловік. За його словами, дрони нависають над містом цілою «сіткою», фактично контролюючи його. На землі ж повсюди лежать міни-«пелюстки», часто заховані навіть у консервних банках. Тому необхідно постійно дивитися під ноги, водночас не забуваючи про небо.
Будинки також обстрілюють, якщо в сусідніх порожніх оселях поселяються російські військові. Раніше, за словами Андрія, місцеві жителі самі палили свої помешкання, аби не допустити заселення військових або врятувати майно від мародерів.
Після 16-17 години люди вже не виходять на вулиці. У цей час мародери заходять у будинки та забирають усе, що можуть – не лише цінні речі, а навіть консервацію. Пан Андрій розповідає, як одного ранку знайшли вбитого сусіда, жорстокі деталі знущань і пограбований погріб.
Поранених доводиться перевозити на садових тачках. Загиблих рідні ховають просто на городах. Деякі тіла ще з весни залишаються в морзі, оскільки немає можливості отримати документи для офіційного поховання. Тому рідні змушені самостійно копати могили у власних дворах.
Окрема проблема – продукти. Завезти їх у місто майже неможливо. Зараз люди намагаються садити хоча б щось, аби вижити.
– згадує пан Андрій.
Перед зустріччю з рідними чоловік показав фото 2020 та 2022 років. На них – його життя до окупації: баня, зроблена власноруч, зустрічі з друзями. Декого з тих, хто був на цих фотографіях, уже немає. Зрештою, Андрій залишив усе й виїхав до рідних лише з одним рюкзаком.Фото: «Карітас Волинь»
- Останні
- Популярні
Новини по днях
16 вересня 2026
