«Мистецтво, що нас тримає»: у Хмельницькій філармонії відкрили 88-й концертний сезон
Після жахливої ночі обстрілів далеко не кожен хоче і має сили йти навіть на дуже особливу подію. Проте саме мистецтво лікує і наснажує жити далі. Тож 88-й концертний сезон у Хмельницькій обласній філармонії просто не міг відкритися без участі нас – шанувальників локального мистецтва довершеного гатунку.Цього вечора мистецтво чекало на своїх глядачів одразу у двох вимірах – живописному та музичному. Ще до того, як у великій залі пролунали перші акорди, у фойє філармонії відкрили персональну виставку хмельницької художниці Інни Дзюбак «Натхнення поруч». Виставка стала черговою частиною спільного проєкту Хмельницького обласного художнього музею та обласної філармонії, який триває вже рік.Вже п’ята експозиція у межах цього партнерства знову запропонувала хмельничанам особливий формат мистецької зустрічі – спочатку зануритися у світ образів і кольору, а потім продовжити цю подорож мовою музики.Цього разу гості на виставку збиралися поволі – так, як починає замальовувати полотно митець: мазок за мазком, щоб зрештою зібрати окремі барви у цілісну композицію.Квіти, обійми, фото і знову обійми – художниця зустрічає гостей…У виставковому просторі – близько тридцяти робіт, більшість із яких – пейзажі та квіткові натюрморти, виконані в техніці олійного й акрилового живопису. Є тут і одна акварель. Роботи створені упродовж 2016–2026 років, а доповнює експозицію дипломна робота художниці 2011 року.Інна Дзюбак – викладачка художньої школи «Озерна», волонтерка Хмельницького обласного художнього музею та самобутня мисткиня, у творчості якої колір стає чи не головним способом розповісти про світ.Її джерело натхнення – поруч. У природі, світлі, кольорі, у простих моментах життя, які іноді здаються буденними, але насправді залишають у пам’яті найглибший слід.«У своїх творах я досліджую красу повсякденного та емоційний зв’язок людини з природою. Квіти, водойми, небо, світанки й заходи сонця є не лише об’єктами зображення, а й засобами передачі настрою, внутрішнього стану та особистого переживання краси. Важливим для мене є колір – його здатність створювати атмосферу, викликати емоцію та змінювати сприйняття знайомих мотивів. Через світло, колористичні співвідношення та живописну фактуру прагну зафіксувати особливі миті, у яких буденне набуває нового звучання», – розповідає Інна Дзюбак.Її роботи сповнені всіх відтінків настрою життя. Квіти й пейзажі ніби промовляють до глядача: живи цим тут і тепер.І особливо – у час, коли звичайне «тут і тепер» стало для кожного українця такою дорогою цінністю.Є у творчості Інни Дзюбак і особливий мотив, який спочатку може здатися просто милим елементом її пейзажів. Це будиночки. Їх багато. І майже в кожному світиться вікно.«Ті, хто прийшов, кому цікаво подивитися на мою творчість… Насправді для мене дійсно важливе повітря, важливі мрії, важливо просто знаходити в собі оту внутрішню силу, яка в кольорі. От в мене вона – в кольорах. Дуже важливий післясмак. Кожна картина – це післясмак якоїсь події, якоїсь людини в моєму житті, на моєму шляху. І це так важливо – я про кожну картину можу розповісти, що вона означає, і чому саме так, і чому саме цей колір, і чому саме ці квіти, і чому пейзажі дійсно вигадані, і чому на них багато будиночків? Тому що ця тема втрати будинків, втрати житла для нас дуже сильно актуальна. І в моїх картинах вже протягом багатьох років з’явилися оці будиночки, в яких світиться світло», – говорить художниця.І в цьому світлі – чи не найважливіша історія цієї виставки. Бо будинок під час війни – це вже далеко не просто архітектурний мотив. Це місце, де тебе чекають. Простір пам’яті. Відчуття безпеки. Те, що для мільйонів українців стало болісним спогадом або мрією про повернення. А поруч – квіти. Беззахисні, яскраві, живі. Вони просто цвітуть. І саме тому несуть у собі так багато світла й надії.В.о. директора філармонії Юлія Алексєєва відзначила, що саме така виставка особливо доречно відкриває новий концертний сезон.«Якщо її порівнювати цю екпозицію з попередньою, то вона зовсім інша. І дуже приємно, що у ці похмурі дні концертний сезон ми відкриваємо саме такою яскравою, щирою, доброю, обнадійливою виставкою, яка дає віру в те, що завтра настануть кращі дні», – сказала Юлія Алексєєва.А директорка Хмельницького обласного художнього музею Ольга Долінська наголосила на особливому значенні самої ідеї поєднання двох мистецтв – музики та живопису.«Незважаючи на сьогоднішню страшну ніч, страшний ранок, бо сьогодні тут, де поєднуються два види мистецтва: музика і живопис. Кожен із них говорить особливо і по-своєму, але про найголовніше: про світло, про красу, про надію, про те, чого нам так усім не вистачає сьогодні. Мистецтво допомагає нам усім залишатися людиною. Так, воно не зупиняє кулі, воно не зупиняє шахедів, воно не зупиняє ракет, але допомагає нам триматися…»У цій зустрічі музики й живопису, попри різність художніх мов, виразно звучала одна спільна нота: потреба у світлі, красі та надії, які допомагають нам триматися.Бо вже рік гармонійна «симфонія» двох артінституцій дарує хмельничанам подвійну насолоду – музикою та образотворчим мистецтвом. І робить це так філігранно й легко, що ці два види мистецтва вже сприймаються майже як природне продовження одне одного.Кураторка виставки, науковиця ХОХМ Марина Заславська нагадала: проєкту музею та філармонії виповнився рівно рік, а «Натхнення поруч» стала вже п’ятою експозицією у його межах:«Проєкту музею та Хмельницької обласної філармонії вже рівно рік, і сьогодні ми відкриваємо тут п’яту виставку. За цей час у цьому просторі звучали різні мистецькі голоси – ми представляли творчість Андрія Кутани зі Слов’янська, бельгійського художника Патріка Кастерманса, а потім – наших хмельницьких митців Марини Шавиріної-Школяр та Олександра Антонюка. І кожна з цих експозицій по-своєму вступала у діалог із музикою.Сьогодні ми представляємо камерну виставку Інни Дзюбак — ліричні пейзажі та натюрморти, створені впродовж десяти років. Тут багато нових робіт, але загалом ця експозиція дуже особиста й тепла. Думаю, більше робіт сюди й не потрібно — вони дуже органічно існують у цьому просторі й дають можливість глядачеві зупинитися, придивитися, відчути», – розповіла кураторка виставки, науковиця ХОХМ Марина Заславська.Не зчулися ми у цій подорожі красою природи в живописі, як третій дзвоник запросив до зали. І музика продовжила процес наповнення красою.Цього вечора у Хмельницькій філармонії вперше прозвучала Симфонія №4 Антона Брукнера – «Романтична». Твір, який свого часу став одним із найбільших успіхів композитора і приніс йому заслужене визнання.Антон Брукнер – постать у музичній історії непроста й донині оповита певною загадковістю. За життя його нерідко сприймали як дивакуватого відлюдника –замкнутого, педантичного, суворого до себе й надзвичайно вимогливого до деталей. Та, можливо, саме ця внутрішня зосередженість і майже аскетична відданість музиці дозволили йому створити світ, у якому звук набуває масштабів простору, часу й вічності. Його симфонії стали однією з вершин європейського симфонізму – величними полотнами, де тиша, світло, напруга і тріумф зливаються у музику надзвичайної сили.До «Романтичної» симфонії Брукнер повертався неодноразово, шукаючи найточніше звучання і найвиразнішу драматургію. В ній і подих легенд і природи, світла й простору. Від тихих роздумів до величного фіналу вона дарує відчуття близькості й тепла, причетності до чогось вічного. До речі, феєрична прем’єра її остаточної редакції у Відні закріпила за «Романтичною» особливе місце в історії музики.Для Хмельницької філармонії це вже третя симфонія Брукнера, яка прозвучала у її залі за останні роки. І кожне повернення до його музики стає особливою подією – можливістю доторкнутися до чогось високого.А за диригентським пультом цього вечора творив музично-хореографічну казку «танцюючий» маестро Сергій Леонов. Його рухи заслуговують окремої балади про танцювальний перформанс, який створюється руками, а шалена енергія якого миттєво передається оркестру.Музика Брукнера – помпезна, насичена яскравими переливами й буйством настроїв – ніби кликала у цей мистецький потік. Кожен інструмент дарував найвищий пік звучання і зачаровував слухати черговий музичний поворот з одним питанням: а що далі? Куди заведе це магічне звучання?І воно вело далі. Від тихих, майже інтимних інтонацій – до потужних оркестрових хвиль. Від внутрішнього слухання – до величного фіналу. Кожна нота пронизує душу, а майстерність музикантів захоплює подих – аж до часу нескінченних овацій та вигуків «Браво!».Бо як інакше, коли зі сцени у залу ллється справжній скарб часу, що оздоблює душу дорогоцінним камінням насолоди й гордості. Гордості за те, що це створено у нашому рідному Хмельницькому. Створено під час активної війни, тривог, обстрілів і постійної боротьби за право просто жити.Щоб ми мали чим живитися, могли відновлювати себе і не втрачали здатності відчувати красу. Щоб мали сили боротися саме за це далі – за будинки, у вікнах яких знову світитиметься світло, за квіти, які можна буде посадити й побачити, як вони розквітають, за музику, що звучатиме у концертних залах, за право жити, творити, обіймати тих, хто поруч, і залишатися людьми. За мистецтво, яке не зупиняє ракет, але допомагає нам вистояти. І, можливо, саме тому після такої ночі ми все-таки прийшли. Бо мистецтво – поруч. І воно тримає. І, традиційно-закликове: Громадо! Попри всю тяжкість нашого щодення, знаходьте час і сили для мистецтва. Приходьте на концерти, виставки, театральні вистави, підтримуйте наших митців своєю присутністю, увагою, відкритим серцем. Бо вони творять для нас – тут і зараз, у нашому місті, у нашій країні, попри війну, тривоги й щоденні виклики. І їм дуже потрібні ми – так само, як нам потрібні вони. Щоб їхня музика звучала, картини знаходили свого глядача, а наші серця не втомлювалися відчувати красу. Бо саме з таких зустрічей і народжується те внутрішнє світло, яке допомагає нам вистояти.Всі новини на одному каналі в Google News Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook
- Останні
- Популярні
Новини по днях
15 вересня 2026
