“Прості поляки не прокидаються з думкою про Волинь”. Ксенофобія в Польщі була і до, і без українців. Але що далі?
Польський соціолог і політолог Рафал Панковський в інтерв’ю BBC News Україна розповідає про джерела українофобії в Польщі, як польські політики використовують історію для своїх рейтингів та чи можуть Україна й Польща здолати суперечки навколо Волинської трагедії.
Панковський вже багато років займається проявами ксенофобії, націоналізму та расизму у Польщі в асоціації “Ніколи більше” (“Nigdy Więcej”). А ще є співавтором 13 статті Конституції Польщі про заборону партій і організацій, які підтримують тоталітарні практики.
BBC: Ви досліджуєте расизм, націоналізм і ксенофобію в Польщі з початку 1990-х років. Звідки цей інтерес? Якою тоді була Польща, вона мала з цим проблему?
Р.П. Ці проблеми не нові. Натомість змінюються “теми”, які в певний період виходять на перший план. І, звичайно, останні чотири роки найважливішою темою, з якою ми щодня маємо справу у своїй роботі, є польсько-українські відносини – передусім через присутність великої кількості людей з України в Польщі в цьому драматичному контексті війни.
BBC: Якщо говорити про 1990-ті роки, хто був мішенню нападів польських радикалів?
Р.П.: Ця ситуація змінювалася. Ще в 1990-х роках Польща значною мірою була монокультурною, моноетнічною країною. Існували різні меншини, зокрема українська та багато інших, але після Другої світової війни Польща стала суспільством не цілком, але майже повністю етнічно однорідним.
Тому ці націоналістичні та расистські групи ще в 1990-х роках часто спрямовували свою агресію також проти етнічних поляків, які не вписувалися в їхній ідеологічний стереотип “справжнього поляка”. Це, наприклад, були молоді люди, пов’язані з субкультурами, альтернативною культурою, музикою регі чи хіп-хопом – про це можна довго говорити.
У Польщі також уже багато років існує явище, яке називають “антисемітизмом без євреїв”. Тобто єврейська меншина після Голокосту продовжує існувати в Польщі, але вона дуже нечисленна. Водночас антисемітизм як проблема, як явище не зник і є непропорційно високим.
Близько 10 років тому виникла інша проблема – “ісламофобія без мусульман”. І знову ж таки, мусульманська спільнота в Польщі існує: наприклад, татари, які живуть у Польщі ще з часів Середньовіччя, але це невелика група. І ворожість, яка виникла до мусульман, також непропорційна до їхньої кількості у Польщі.
BBC: “Антисемітизм без євреїв” або “ісламофобія без мусульман” – це виглядає так, ніби ці середовища просто шукали собі жертву, і ніби нарешті ця жертва знайшлася у 2022 році.
Р.П.: Я думаю, це досить влучне зауваження, воно також близьке до моїх спостережень протягом багатьох років. Сьогодні питання ксенофобії, спрямованої проти людей з України, відрізняється тим, що тут уже йдеться не лише про якогось вигаданого ворога або про ворога, який існує у сфері певної ідеології. Люди з України – це люди, які реально перебувають у Польщі, і в цьому сенсі вони є цілком реальним об’єктом ворожості.
BBC: Їхня присутність стає для поляків особистим досвідом.
Р.П.: Саме так. І тому це явище також є настільки небезпечним, бо йдеться не про якусь дурню, яку хтось там десь пише собі у Facebook, а й про те, як такого роду ксенофобія чи ворожість, чи стереотипи переносяться у реальний досвід, наприклад, нерівного ставлення або просто агресії.
1-го вересня ми опублікували новий звіт, який стосується дітей та молоді: там 50 сторінок описів різних випадків – чи то фізичних нападів, чи дискримінації, чи подібних інцидентів. Ці описи стосуються дітей із різних меншин, але переважна більшість – це саме діти з України.
Це не випадково, бо, по-перше, звичайно, це найбільша група серед меншин, а по-друге, ксенофобська пропаганда спрямована передусім проти людей з України.
BBC: Вперше ми розмовляли з вами одразу після річниці Волинської трагедії – у час, коли, здавалося, ця хвиля ненависті до українців досягла свого піка. Але ви кажете, що зараз, здається, стало навіть гірше – чому?
Р.П.: Я можу сформулювати це трохи інакше: маю враження, що ситуація якимось чином не покращилася, тож у цьому сенсі вона поглибилася настільки, наскільки цей поділ закріплюється. І це стосується як того, що ми бачимо на міждержавному рівні, так і на рівні суспільства, що, можливо, навіть важливіше.
Щоразу, коли про це йдеться, я наголошую, що солідарність з Україною та українцями в Польщі досі жива і сильна – не можна сказати, що тут усе змінилося на сто відсотків. Але, звісно, сьогодні ці настрої все ж відрізняються від тих, які ми пам’ятаємо з 2022 року.
Ми пам’ятаємо перші тижні, коли велика кількість українців приїхала до Польщі, і пам’ятаємо цю справжню суспільну мобілізацію: поляки безкорисливо надавали свої квартири, автомобілі й так далі. Це була, я думаю, щира солідарність, і не можна сказати, що вона повністю зникла. Вона досі є.
Але, звичайно, крайні праві вже з перших днів війни зробили ставку на антиукраїнську пропаганду, і ця пропаганда, яку вони послідовно ведуть, сьогодні дає такі негативні наслідки.
BBC: На вашу думку, коли власне почалася ця кампанія ненависті до українців?
Р.П.: Перший звіт асоціації “Ніколи більше” про антиукраїнські висловлювання ми опублікували ще у квітні 2022 року. Тоді ми хотіли застерегти про поширення такого типу ксенофобії та ворожості в ширшому масштабі.
Вже з перших днів повномасштабної війни Росії проти України ми помітили, що лідери крайніх правих ухвалили певне рішення стратегічного характеру. Я маю на увазі передусім “Конфедерацію”, як головне втілення крайніх правих у Польщі.
Від редакції: “Конфедерація” – це широке визначення середовища польських правих, яке нині передусім складається з двох партій: “Конфедерації Свободи і Незалежності” та “Конфедерації Польської Корони”.
Перша з них – права, націонал-консервативна та лібертаріанська партія, лідером якої є молодий політик і підприємець Славомір Менцен. У період третьої річниці початку повномасштабної війни Росії проти України Менцен приїхав до Львова, де записав відео біля пам’ятника Степану Бандері, якого назвав “терористом”, і звідти закликав “покласти край” так званому “бандеризму” в Україні.
Після цього Менцен потрапив до списку організації “Миротворець” зокрема, як повідомлялося, за “участь в антиукраїнській пропагандистській діяльності Росії проти України”. Хоча на початку вторгнення у 2022 році Менцен підтримував гуманітарну допомогу Україні, пізніше його заяви значно радикалізувалися: зокрема, він виступає проти передачі Києву польського озброєння (наприклад, ракет для систем Patriot), соціальних виплат для українців у Польщі, а також вступу України до ЄС і НАТО. Хоча його погляди не є відверто проросійськими, Менцен заявляв, що не блокував би можливість імпорту до Польщі вугілля з Росії, а також що завершення конфлікту потребує, як він це називав, “домовитися з Путіним”.
Друга партія, про яку йдеться, – “Конфедерація Польської Корони”, яка сьогодні є найбільш радикальною політичною силою в Польщі. Її політику часто оцінюють не лише як антиукраїнську чи антизахідну, а й навіть як проросійську. Її очолює Ґжеґож Браун, якого у січні 2025 року виключили з першої “Конфедерації”.
Браун послідовно переконує, що війна Росії проти України “це не наша війна”, закликає припинити будь-яку військову допомогу Києву, а для українців у Польщі хотів би запровадити так звану “антибандерівську лоялку”, якою кожен громадянин України (а також громадянин Польщі українського походження або людина, яка має зв’язки з Україною) мав би засвідчити, що “не підтримує Бандеру та УПА”.
Р.П.: Вони вже у 2022 році вирішили зробити ставку на цю антиукраїнську карту.
Однією з перших акцій була поїздка депутатів від “Конфедерації” до польсько-українського кордону. Тоді вони ще не говорили прямо про свою ворожість до всіх біженців, але, наприклад, намагалися вишукувати серед біженців з України людей із темнішим кольором шкіри, ідентифікувати їх і якось таврувати. Вже влітку 2022 року вони розпочали масштабну кампанію під гаслом “Стоп українізації Польщі”.
Це здається досить абсурдним гаслом, але вже влітку 2022 року вони поширювали його як на вулицях, так і в інтернеті. Спочатку було видно, що такі голоси були радше нечисленними чи навіть маргінальними, і сама “Конфедерація” тоді втратила популярність – її рейтинг упав до 4%. А зараз обидві партії, які мають у своїй назві слово “Конфедерація”, разом мають близько 25%.
BBC: Мені було дуже цікаво почути, що за початком цієї антиукраїнської кампанії в Польщі стоять конкретні люди – зокрема політики “Конфедерації”. Бо маю враження, що і в Україні, і в Польщі є тенденція в такого роду діях автоматично звинувачувати Росію та її спецслужби. За вашою оцінкою, якою мірою це справді гібридні операції Кремля, а якою – дії польських політичних середовищ?
Р.П.: Ми, звісно, не все знаємо про механізм поширення цієї дезінформації, бо він за своєю природою є непублічним. Але факт такий, що це питання часто порушують, і воно є важливим. І я думаю, що справді іноді ми надто легко схильні екстерналізувати цю проблему.
Бо легко сказати собі, що все погане приходить ззовні, з Росії, а отже, це не до кінця наша проблема. Тоді як осередки цієї мови ненависті та цієї пропаганди, на жаль, є також і в Польщі. Одним із таких осередків є партія Гжегожа Брауна, але не тільки вона – можна скласти цілий список.
Водночас певні мотиви є спільними для пропаганди, яка безпосередньо йде з Росії, і пропаганди крайніх правих, яка поширюється з Польщі. Досить символічним фактом є те, що нещодавно одним із провідних активістів руху Брауна став Матеуш Піскорський, якому офіційно висунуто обвинувачення у співпраці з російською владою. Його судовий процес триває, його досі не засудили, але офіційне обвинувачення йому висунули вже давно, тож ця справа певною мірою символізує цю синергію між безпосередньо путінським режимом і цим конкретним важливим політичним осередком у Польщі.
Крім того, ця проросійська традиція польських крайніх правих має вже значно більше ніж 100 років, тож це теж не щось цілком нове. Ця традиція, яка водночас є націоналістичною, але проросійською і виразно антиукраїнською, має свою історію.
Від редакції
- Останні
- Популярні
Новини по днях
13 вересня 2026
