Дев'ять місяців у російському полоні. Воїн розповів, як, змучений голодом, їв черв'яків і живу мишу

06.12.2023, 10:17 0462.ua

31 грудня 2022 року 140 українських військових, серед яких був і 30-річний Олексій Ануля, кікбоксер із Чернігова, повернулися з російського полону. Олексій розповів про тортури, побої, катування електрошокером і голодом. Далі його пряма мова, яку опублікувала газета Весть. За два тижні до обміну я згадав американську новорічну пісню «Джингл белз». Наспівував її про себе. ФСБ мені постійно повторювала, що я єдиний у СІЗО, кого не будуть міняти. Показували списки, де прізвища були виділені різними кольорами, і лише моє — темним. Після чергових катувань повернувся в камеру. У мене вже було заготовлене скручене простирадло, на якому планував повіситися. Тільки закидаю на решітки нар, аж переді мною з’являється силует покійної бабусі. Вона померла незадовго до війни. Ходить, миє умивальник і каже: «Куди ти зібрався? Ти ще дітям подарунки на Новий рік не купив». У мене двоє: Ксенії дев’ять, Платону п’ять. Наглядачі по відеонагляду побачили, що я нібито з кимось розмовляю, відкрили камеру й знову з усієї сили побили мене. У донському СІЗО, де нас тримали (місто Донське в Тульській області, колонія №1), сиділи 192 полонені українці. 28 грудня мені та ще кільком чоловікам сказали зібрати особисті речі. Було схоже на те, що переводять в інше місце. Я ледь ішов, ноги не відчував. Завели в кімнату, змусили роздягнутися догола і знову били. Один застрибнув на мене, сказав: «Ти будєшь за бацьку воювать? Ну, за Лукашенко?». Я мовчав. Дали інший одяг. На трусах були засохлі екскременти. Темно-сині штани з червоними лампасами, схожі на ті, як носила колись міліція, були прострілені на колінах. На них висіли сухожилля, були сліди блювотиння і крові. Руки вперше зв’язали не ззаду, а спереду. Я вже міг підняти скотч, яким заліплювали очі, й подивитися, де ми. На автозаку нас підвезли до літака. Посадили лише десятьох. З них два хлопці були зі Славутича й один із Чернігова. Привезли знову до Курська, у ту саму «зону», де я вже був раніше. Я вкотре попрощався з життям. Мене впізнав тюремник, який бив вісім місяців тому. Скільки через нього полонених пройшло, а він мене згадав! Здивувався, що я ще живий. На добу нас зачинили в камері.

Читати повністю…