Одним з найвидатніших імен нашої історії є Валентина Радзимовська – професорка, докторка медичних і фізіологічних наук, засновниця української школи фізіологів і біохіміків, а до того ж – громадська діячка. За політичну діяльність та участь у Спілці визволення України у 1930-х роках Валентина Радзимовська була репресована радянською владою. Втім, це не завадило їй стати авторкою понад 60 праць із біохімії, патофізіології, педіатрії, психоневрології, фізіології, фтизіатрії.
Початок життєвого шляху Валентини Радзимовської
Валентина народилася 1886 року в невеликому маєтку поблизу Лубнів на Полтавщині, у сім’ї українського шляхтича Василя Яновського. Матір’ю її була Любов Яновська – письменниця, громадська діячка, майбутня членкиня Центральної Ради.
Валентина здобула початкову освіту в домашній школі, створеній її матір’ю. Потім навчалася в Лубенській жіночій Олександрівській гімназії, яку 1902 року закінчила з відзнакою. Там Валентина (чи Віля, як її звали близькі) вступила до гуртка Революційної української партії.
Ще один рік навчалася в Першій київській приватній жіночій гімназії. 1903 року Радзимовська вступила до Жіночих курсів природничих наук М. О. Лохвицької-Скалон у Петербурзі.
Патріотична та громадська діяльність Валентини Радзимовської
Під час навчання на природничих курсах Лохвицької-Скалон у Петербурзі вона брала участь у петербурзькій Українській громаді разом з Дмитром Дорошенком, Валентином Садовським, Павлом Кратом та іншими.
До цього моменту не було знайдено документів, які свідчили б про політичну неблагонадійність Валентини Яновської в Російській імперії. Однак її навчання в Петербурзі не вдалося, і ймовірно, це сталося через її “надмірну громадську діяльність”. Також виникла особиста обставина: Валентина завагітніла і мала терміново одружитися зі своїм коханим із Києва, учителем історії Іваном Радзимовським.
Так Валентина опинилася в Києві, а потім і в обійсті свого свекра-священника Василя Радзимовського в селі Северинівка поблизу Таращі. Там вона народила близнюків – Євгена та Ольгу. Хрещеним батьком Ольги був Дмитро Донцов.
Ще під час навчання в Лубнах Валентина Яновська належала до Лубенського гімназіального гуртка Революційної української партії. У Києві вступила до Української соціал-демократичної групи. У Петербурзі входила до Української студентської громади, брала участь в «Товаристві писемності», виступала з публічними доповідями про Україну.
З 1909 року ввійшла до Київського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка. У 1915 році після початку Першої світової війни працювала в військовому шпиталі.
З початком Української революції Валентина Радзимовська активно включилася в політичне життя. У травні 1917 року обрана до складу ради Українського жіночого союзу, а в липні того ж року балотувалася на виборах до Київської міської думи за списком блоку УСДРП та УПСР, проте мала непрохідний номер. У вересні Радзимовська брала участь у першому Всеукраїнському педагогічному з’їзді. Також у вересні обрана заступницею голови Київської міської української ради, а 27 березня 1918 року — головою цієї ради. Гетьманський переворот Радзимовська сприйняла негативно, а після нього майже відійшла від політичної діяльності.
Наукова діяльність Валентини Радзимовської
З 1915 року Радзимовська працювала асистенткою фізіологічної хімії на Вищих жіночих медичних курсах, а з 1916 року старшою асистенткою кафедри фізіологічної хімії в Київському університеті під керівництвом професора Олексія Садовеня. У 1916—1920 роках також працювала викладачкою фізіології Фребелівського педагогічного інституту. У 1915 році також розпочала приватну практику як лікарка, одна з 60 в тогочасному Києві жінок-медиків.
З 1920 року Радзимовська викладала фізіологію на факультетах професійної освіти та соціального виховання Вищого інституту народної освіти (надалі Київський інститут народної освіти, КІНО) та працювала асистентом кафедри медичної хімії Київського медичного інституту. Окрім викладання (8 годин лекцій та 24 години практичних занять) і наукової роботи вона виконувала обов’язки секретаря об’єднаної президії, а також секретаря деканату дошкільного факультету.
У 1920 році колега Радзимовської з Фребелівського інституту Степан Ананьїн заснував у Києві Педологічний інститут. Він одразу же запросив її працювати в ньому, а при перетворенні його на Київську науково-дослідну кафедру педології в листопаді 1921 року Радзимовська стала її секретарем та головою секції фізіології та гігієни дитинства. У 1923 році цю науково-дослідну кафедру було офіційно визнано кафедрою Головнауки Наркомпросу УСРР при Вищому інституті народної освіти, а пізніше Валентина Радзимовська стала її головою. З 1923 року вона була вже проректором кафедри фізіологічної хімії в медичному інституті, а також читала курси лекцій з фізіології та анатомо-фізіологічних основ дитинства в інституті народної освіти.
1921—1925 роках Радзимовська співпрацювала з професором кафедри загальної патології Київського медичного інституту й завідувачем відділу в Київському санітарно-бактеріологічному інституті Олексієм Кронтовським. Професор Кронтовський запропонував Радзимовській тему для докторської дисертації: дослідити як концентрація іонів водню в середовищі впливає на стан клітин і тканин. У 1924 році при Комісії наукових ступенів Головнауки Радзимовська захистила дисертацію на ступінь доктора фізіологічних наук. Рецензентами дисертації були професор Василь Чаговець, академік ВУАН Олександр Фомін та професор Феофіл Яновський. Усі вони підтримали дисертацію, частина результатів якої була опублікована в англійському часописі «The Journal of Physiology» та німецькому «Biochemische Zeitschrift». Як наслідок нового ступеню, Радзимовська здобула посаду професора фізіології в Київському інституті народної освіти, а також очолила фізіологічну лабораторію.
З 24 жовтня 1926 року до весни 1927 року Радзимовська перебувала на стажуванні в Німеччині згідно з наданим відрядженням від Головнауки. Вона була членом Бюро секції наукових співробітників профспілки робітників освіти і регулярно залучалася до різних комісій. Особливо важким завданням була організація святкування 10-річчя «жовтневої революції» науково-дослідними установами Києва у 1927 році та видання бюлетеню на честь цієї дати — Радзимовську призначили головою організаційної комісії, у якій вона працювала впродовж двох місяців (разом з нею в комісії працював Ростислав Заклинський, пізніше теж репресований). 16 березня 1927 року подала заяву до керівництва Київського медичного інституту про звільнення з посади молодшого асистента кафедри фізіологічної хімії. У 1928—1929 роках вона підготувала два нові курси для студентів КІНО.
Сфабриковані звинувачення
14 вересня 1929 року Валентину Радзимовську заарештували вдома за сфабрикованим звинуваченням «в участі в українській підпільній контрреволюційній організації — Спілці визволення України». Проти неї були зібрані свідчення інших заарештованих у справі Спілки визволення України, зокрема Миколи Павлушкова, Володимира Дурдуківського, Володимира Підгаєцького, Василя Дем’янчука, Аркадія Барбара, Миколи Кудрицького, Сергія Єфремова. У доносах від співкамерниць повідомлялося, що Радзимовська поводилася впевнено, давала поради іншим заарештованим як себе поводити на допитах. 9 березня 1930 року в Харкові почався судовий процес, а 29 березня Радзимовську несподівано звільнили, можливо, за участі її знайомого педагога Івана Соколянського, одного з трьох членів спеціальної колегії Верховного Суду УСРР на процесі.
Після звільнення Радзимовська продовжувала працювати в Київському інституті народної освіти, аж до його розділення на Інститут професійної освіти, Фізико-хіміко-математичний інститут та Інститут соціального виховання, а потім продовжувала викладати в останньому до 1932 року. Після арешту Радзимовської Науково-дослідну кафедру педології очолив Йосип Селіханович, а вже впродовж 1930 року кафедру було ліквідовано як і інші аналогічні кафедри Головнауки.
З кінця 1930 чи початку 1931 року Радзимовська працювала завідувачкою експериментального відділу Київського туберкульозного інституту, яким керували директор Юрій Богменко та його заступник Ной Морозовський. Подавала свою кандидатуру на конкурс завідувача кафедри фізіології в Київському медичному інституті, але не була допущена з політичних мотивів.
Нелегке особисте життя науковиці
У 1937—1938 роках в особистому житті Радзимовської відбулося дві трагічні події. 25 листопада 1937 року заарештували її старшого брата Василя Яновського, який працював у Лубнах інженером на заводі. 29 січня 1938 року його засудили рішенням Особливої наради при НКВС СРСР, а 25 березня розстріляли. Близько 1937 року цивільний чоловік Валентини Костянтин Зайкевич уже деякий час почав страждати на м’язову слабкість. В останній період життя від дуже швидко втрачав рухливість, а невдовзі помер.
У 1939 році Радзимовська здобула посаду професора фізіології за сумісництвом у Мелітопольському державному педагогічному інституті. Навесні 1940 року працівники НКВС підіймали її архівно-слідчу справу 1929—1930 року, проте арешту не послідувало.
Наприкінці літа 1941 року Валентина Радзимовська з дітьми та невісткою перебувала в Харкові. 24—25 жовтня німці зайняли місто. У листопаді чи в грудні на вантажівках, потягах та пішки разом з родиною Бориса Балінського Радзимовська дісталася Києва. У січні-березні 1942 року Валентина Радзимовська працювала в Комісії українських громадських і культурних діячів при відділі суспільної опіки Київської міської управи як представниця Київського університету. При цьому вона сама потребувала допомоги від цієї комісії. На велосипеді об’їжджала околиці Києва, надаючи лікарську допомогу в обмін на харчі для родини.
Робота за кордоном
При відступі німців з Києва, Радзимовська переїхала до Львова, де короткий час працювала на медичних курсах, створених на місці Львівського університету, притому встигла організувати фізіологічну лабораторію. Зі Львова дісталася Братислави, де вимушена була заробляти гроші медичною практикою. Звідти переїхала до Мюнхена, де після війни викладала фізіологію. Обрана професоркою та керівницею катедри фізіології Університету ООН у Мюнхені, пізніше — ветеринарного факультету Українського технічно-господарського інституту. У 1948 році був створений окремий фармацевтичний факультет УТГІ, а Радзимовська стала заступницею його декана Євгена Вертипороха.
1950 року переїхала до США, де мешкала в родині сина Євгена, а час від часу — в доньки Ольги в Нью-Йорку. Померла 22 грудня 1953 року в Шампейні (штат Іллінойс, США), похована на місцевому кладовищі.
