Симон Петлюра: цікаві факти про історичну постать

“Шлях звільнення кожної нації густо кропиться кров’ю. Нашої – так само. Кров’ю чужою і своєю. Ворожою і рідною. …
Кров, пролита для цієї величної мети, не засихає. Тепло її все теплим буде в душі нації, все відограватиме ролю непокоючого, тривожного ферменту, що нагадує про нескінчене і кличе на продовження розпочатого.”

Симон Петлюра

Симон Петлюра – український державний, військовий та політичний діяч, публіцист, літературний і театральний критик, а також засновник Українських збройних сил.

Суперечки навколо постаті Симона Петлюри не вщухають протягом багатьох десятиліть, привертають до себе увагу сучасників та істориків, спонукають до піднесення імені з одного боку та паплюження з іншого. Проте, однозначно, ця людина надзвичайно цікава як реальна особистість, між якою і міфом про яку є суттєва різниця.

Цікаві факти

1. Народився Петлюра у 1879 році в передмісті Полтави. Батько його — Василь Павлович Петлюра — маючи три екіпажі та двох найманих робітників займався візницькою справою. Мати – Ольга Олексіївна – з давнього полтавського роду Марченків. Батько її був співзасновником Київського Йонівського скиту, ієромонах. Семен Петлюра – щуплий, сутулуватий юнак із русявим чубом, ясними, променистими очима, був третьою дитиною в сім’ї.
2. Справжнє ім’я Петлюри – Семен. Проте в молодості юнак захопився відомим революціонером Сімоном Боліваром аж так сильно, що захотів бути на нього схожим. Це йому вдалося не лише своєю діяльністю. Так, не роздумуючи Петлюра став Симоном (ім’я Сімон не захотіли офіційно реєструвати).
3. Початкову освіту здобув у церковнопарафіяльній школі. 1895 року вступив до Полтавської духовної семінарії. Захоплювався історією, хоровим співом, грою на скрипці, літературою. Гарно співав, грав у виставах. Світогляд юнака формувався під впливом Шевченкового “Кобзаря”, творів Котляревського й історичної літератури. З 1898-го належав до таємного українського самоосвітнього гуртка, у 1901 р. виключений з семінарії через революційний і ”мазепинський” дух – участь в організації виступу в семінарії композитора Миколи Лисенка.
4. У 1901 році за революційні настрої Петлюру і кількох його друзів виключили із семінарії. Петлюра переїхав до Львова, де працював у “Літературно-науковому віснику”, котрий редагував сам Михайло Грушевський. Потім він вирушив на Кубань, до станиці Смоленської, де мешкав його однопартієць та вчитель Кузьма Безкровний.На Кубані Петлюра почав писати статті для газет. 1902 року налагоджував співпрацю з “Літературно-науковим вісником”, а наступного – “Записками Наукового товариства імені Шевченка. Писав також для РУПівських газет “Добра новина”, “Праця”, місячника “Гасло”. На прохання РУП облаштував у власному помешканні мінідрукарню для виготовлення антицарських листівок. У грудні 1903-го заарештований. У березні наступного року випущений під заставу й виїхав до Києва.
5. Під час революції 1905 року Симон Петлюра бере активну участь у діяльності Української соціал-демократичної партії, що виділилася з РУП, обирається делегатом з’їздів партії, працює в газеті “Слово”, в журналі “Вільна Україна” і в газеті “Рада” – секретарем. У своїх статтях він закликає до боротьби за соціальне і національне визволення.
6. Кохання. На початку 1911 року Петлюра переїхав до Москви, де його чекала Ольга Більська — полтавка, студентка Московського університету. Їхнє знайомство відбулося на вечірці українського земляцтва наприкінці 1908 року і переросло у роман, який закінчився шлюбом. З 1910 року шлюб був цивільним, а у 1915 пара його зареєструвала. В 1911 році в подружжя народилась донька — Леся Петлюра (1911—1941). Симон у Москві працював бухгалтером. На кошти українських громад він видає журнал “Украинская жизнь” (1912—1914). Пише нариси, що вийшли друком у Києві 1918 року під назвою “Незабутні”. Поступово він стає відомим громадським діячем.
7. Військова кар’єра Симона розпочалася з 1916-го. Саме тоді він вступив на службу до Земського союзу. Вже в травні 17-го він став головою Генерального військового комітету, а 28 червня 1917 року – генеральним секретарем у військових справах. Серед всіх оточуючих Симон користувався неабиякою довірою, мав беззаперечний авторитет.
8. Саме завдяки Симону Петлюрі український «Щедрик» став відомим на весь світ. Так, після візиту на концерт у 1919 році він доручив диригентові Олександру Кошицю створити хор й відправити його у світове турне для популяризації української культури. Після прем’єри «Щедрика» у Брюсселі у січні 1920 року бельгійська газета «Ons Vaderland» писала таке:
   «Цей військовий командир, котрий намагається врятувати свою країну від пастки більшовизму та царизму, може не лише воювати. Він знає, що меч сам по собі безсилий, і щоб здобути симпатії західноєвропейського світу, знайомить нас із мистецтвом своєї країни. Україна — країна чорнозему, батьківщина Гоголя, стає для нас країною пісень».
   
   
   
   
   
9. Авторитет Симона Петлюри був настільки великим, що його довелося включити до складу Директорії. 14 грудня 1918 року його військо урочисто ввійшло в Київ. На початку лютого 1919-го, коли війська Директорії, під натиском радянських частин залишили Київ, Петлюра зосередив всю владу у своїх руках і очолив Директорію. Він був змушений воювати та проти більшовиків, і проти денікінців, і проти Нестора Махна. За цих обставин багато уваги довелось приділяти й дипломатичній діяльності – переговорам із представниками Антанти, обміну в Румунії цукру на набої, пошукам підтримки в Польщі. Після укладення Варшавського договору з Польщею війська разом із польською армією повели наступ на більшовиків і 7 травня 1920 року здобули Київ. В жовтні 1920 року Польща уклала перемир’я з радянською Росією, тож війська УНР, які в листопаді 1920 року перейшли Збруч, були інтерновані.
10. Російська пропаганда активно звинувачувала Петлюру у єврейських погромах. Відбулися криваві погроми євреїв. Здійснювані військами Антона Денікіна, червоноармійцями, різними грабіжниками та анархістськими загонами. 12 квітня 1919 року Директорія видала прокламацію, в якій ішлося: «Український уряд буде всіляко боротися з порушеннями громадського порядку, викриватиме й суворо каратиме заводіяк, злочинців та погромників. І перш за все уряд не потерпить ніяких погромів, спрямованих проти єврейського населення України, і вживатиме усіх засобів для знешкодження цих мерзенних злодіїв». Наступного дня Симон Петлюра як верховний головнокомандувач українського війська видав наказ арештувати та віддати під трибунал усіх вояків, що підбурювали до погромів.
11. 1923 року уряд радянської України зажадав від польської влади видати Симона Петлюру як ворога трудящих. Тому він перебрався спочатку до Угорщини, потім — до Відня, Женеви, а наступного року разом із дружиною та дочкою Лесею оселився в Парижі. Тут активно займався публіцистичною діяльністю, висвітлюючи недавні події в Україні та завдання еміграції. Чимало його матеріалів було опубліковано в часописі “Тризуб”.
12. 10 травня 1926 року Симон Петлюра у Парижі відзначав у ресторані свій день народження в колі друзів. Неподалік за столиком сидів Нестор Махно. З ним було кілька знайомих. Невдовзі чоловік, із яким він гаряче сперечався, невдоволено підвівся і вийшов. Не знав тоді Симон, що Махно ледве вмовив свого давнього приятеля Шварцбарда не вбивати Петлюру. Таким чином віддячивши Симону за те, що 1923 року Петлюра врятував його в Польщі від розправи петлюрівських офіцерів, котрі вважали, що саме Махно перешкоджає вести боротьбу за створення самостійної України. Однак за два тижні Шварцбард усе ж таки застрелив Петлюру сімома пострілами із револьвера.
    
13. Симон Петлюра був убитий у Парижі 25 травня 1926 року. Поховано Петлюру у французькій столиці на Монпарнаському кладовищі. Петлюру застрелив Самуїл Шварцбард, вся родина якого загинула під час погромів в Україні. Суд присяжних у Парижі виправдав Шварцбарда. Українські націоналісти наполягають на тому, що Петлюру не можна вважати відповідальним за погроми, тому що він, мовляв, не володів достатньою владою над недисциплінованими частинами номінально підлеглої йому армії. Більшість єврейських істориків заперечують проти цієї думки.
14. «Петлюрівщина». Процес над убивцею відбувався в атмосфері інспірованих і фінансованих Кремлем наклепів щодо антисемітизму Петлюри. На захист кілера виступив і Максим Горький. Більшовицька адміністрація залучала й маніпульований нею міжнародний робітничий рух. Під потужним тиском французький суд присяжних звільнив убивцю від покарання. В СРСР комуністична пропаганда вкорінювала в масовій свідомості поняття «Петлюра», «петлюрівщина», «петлюрівці» як ворожі, шовіністичні, буржуазні, антибільшовицькі явища.
15.  Цікаво, що Петлюра, як літератор і журналіст, ніколи не писав про своє життя — ні спогадів, ні записок. Його особисте життя досі залишається таємницею. Він не сприймав алкоголь, п’яні галасливі застілля, розпусту. В політиці заради збереження влади часто знімав “білі рукавички”. Попри численні поразки та помилки, зберігав політичний вплив майже десять років.