Петро Конашевич-Сагайдачний – найвідоміший і найславетніший гетьман Війська Запорізького до часів Богдана Хмельницького.
Сагайдачний зробив величезний внесок в зміцнення позицій козацтва в Україні, а головне – в перетворення Війська Запорізького на виразника устремлінь українського народу та на потужну військову силу, з якою мусили рахуватися усі сусіди.
Походив зі шляхти.
Народився близько 1570 року (точний рік не відомий) в селі Кульчиці Руського воєводства (зараз це село на Львівщині) в сім’ї дрібних шляхтичів, які сповідували православ’я. Батько його, Конан, був дрібним шляхтичем, родина навіть мала власний герб. По батькові та назвали Петра Конашевичем.
(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});Мав гарну освіту.
Протягом трьох років з 1589-го по 1592 рік навчався в початковій школі Самбора. В 1592 році Сагайдачний перевівся до Острозької школи, що знаходилася на Волині, де здобув вищу освіту.
На той час Острозька школа була однією з найвидатніших на території українських земель. В ній працювали найкращі педагоги, серед яких викладали навіть Константинопольський та Александрійський патріархи.
Сповідував православ’я.
Сім’я Сагайдачного дотримувалася православного віросповідання. Навіть, під час навчання в Острозькій школі пише трактат “Пояснення про унію”, в якому він виступив на захист православ’я. На жаль, твір не дійшов до наших днів.
Отримав прізвище Сагайдачний на Запоріжжі.
У 1598 році він приєднався до Війська Запорізького. Як вправного лучника його починають називати “Сагайдачним”, тобто озброєний сагайдаком. Озброєний сагайдаком добре натренований лучник за хвилину міг випустити від восьми до дванадцяти стріл, які летіли іноді за 500 кроків.
(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});Навчався військового мистецтва у легендарного козака Самійла Кішки.
1601 року – як звичайний козак брав участь у приєднанні до Речі Посполитої Естонії, яка до цього належала Швеції. Керівником підрозділу, до якого належав Петро Сагайдачний, і був Самійло Кішка.
У морі чувся як риба.
Початок XVII століття – доба морських походів. Період з 1603 по 1614 рік, через відсутність збережених перевірених письменних джерел, вважають «темним» періодом у життєписі Сагайдачного. Але, очевидно, що на той час він брав активну участь у козацьких морських походах проти османів та татар. Лише за таких умов йому могли довірити гетьманську булаву. На початку 1615 року Конашевич вже був впливовим козацьким полковником, що мав у своєму підпорядкуванні загін чисельністю до 3000 козаків.
Двічі обирався Гетьманом Війська Запорозького.
В результаті зростання поваги до Петра Сагайдачного влітку 1616 року його обрали Гетьманом Війська Запорізького (до нього гетьманом був Василь Стрілковський).
Через невдалий похід на Московщину втратив владу на початку 1617 року. Гетьманом став Дмитро Барабаш, але він не протримався довго. Новий гетьман не виправдав сподівань козаків та спричинив бунт.
Тому вже наприкінці жовтня 1617 року запорожці скинули Барабаша з гетьманства і вдруге обрали своїм гетьманом Сагайдачного.
Визволяв із неволі християн
22 липня 1616 року Сагайдачний разом із 4 тисячами козаків прибув до міста. Уночі козаки висадилися на берег і підійшли до воріт Кафи. Частина запорожців, що володіли османською, відвернули увагу вартових, вказавши, що вони ворожий підрозділ, який прямує на війну з Персією. Тим часом інші перекинули драбини на мури фортеці. Перебравшись через стіну, козаки вирізали вартових і відкрили ворота. Козаки раптовим нападом захопили міську цитадель і прийнялись грабувати місто та звільняти християнських невільників. Аби взяти якомога більше бранців на свої чайки, козаки викинули чималу частину захопленого добра, тим самим підтвердивши свою обітницю визволяти із неволі християн, яку давали перед своїми походами.
(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});В результаті проведення операції було визволено кілька тисяч невільників, яких галерами було вивезено на Дніпро.
Повернення такої кількості полонених прислужилося всенародній славі Сагайдачного.
Наводив страх на Османську імперію.
Восени 1616 року Конашевич організував новий похід до Османської імперії. Спершу спалив османський флот (26 галер), а потім, висадившись на берег, несподіваним штурмом узяв Трапезунд. Згодом був атакований Сіноп, а пізніше й Стамбул. «Козаки, — свідчить османська архівна хроніка, — увійшли в Стамбул, убили 5 чи 6 тисяч османів, захопили велику кількість полонених і спалили половину міста».
Однак морські походи козаки успішно здійснювали й у наступні роки.
Як вказував відомий італійський мандрівник П’єтро делла Валле у травні 1618 року: «Турки не мають на Чорному морі жодного місця, яке б не взяли та не сплюндрували козаки. В усякому разі вони сьогодні на Чорному морі така значна сила, що, якщо докладуть більше енергії, будуть повністю його контролювати».
Мав шанс узяти Москву.
У 1618 році в союзі з польським королем Владиславом організував безпрецедентний похід на Москву, коли протягом трьох місяців “російського походу” козаки подолали понад 1200 кілометрів, захопивши Путивль, Рильськ, Курськ, Калугу, просуваючись із середньою швидкістю 15-20 км в добу (поляки за цей час пройшли 250 кілометрів без серйозного опору і не взяли жодної фортеці). Під Серпуховом після першого ж бою із загоном Сагайдачного московське ополчення Дмитра Пожарського (Мінін і Пожарський – національні герої росії) просто… розбіглося, відкривши шлях на Москву, потім біля Донського монастиря козаки розбили прямо на марші дружину боярина Бутурліна, з’єднавшись з військами Владислава в районі Тушино.
(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});Тоді доля нової російської династії Романових висіла на волосині, але Сагайдачний відмовився від штурму і руйнування Москви, бо:
– таке відчутне посилення Польщі невигідно запорізьким козакам;
– довга облога потребує величезних фінансових ресурсів, яких немає у Польщі;
– Москва дала величезні “відкупні”: було підписано Деулінське перемир’я, в якому росія позбавлялася Смоленська, Чернігова, Рославля, Новгород-Сіверська, Почепа, Стародуба – всього 29 міст з прилеглими до них землями, що переходили до Речі Посполитої, до складу якої входила Україна. Владислав Ваза зберіг право іменуватися “російським царем” в офіційних паперах польсько-литовської держави.
– Запорізькі козаки отримали 20000 золотих і 7000 штук сукна.
Цікаво, що у 1632 році через 10 років після смерті Сагайдачного росія порушила перемир’я, почавши Смоленську війну, в результаті якої Владислав Ваза назавжди відмовився від прав на царський трон в Москві;
Відновив занепалу православну церкву.
Коли в Україну прибув Єрусалимський патріарх Феофан, Сагайдачний бере його під свою охорону та просить висвятити митрополита і єпископів. Феофан довго вагається, адже боїться польського короля. Проте, 6 жовтня 1620 року у Києві православна церква отримує нове дихання. Історик Крип’якевич писав про ці події так: “Нововисвячені владики у своєму маніфесті привітали Запорозьке Військо словами найвищого признання, називаючи козаків наступниками давнього князівського лицарства”.
Так Сагайдачний відродив православну ієрархію Київської митрополії, що була втрачена внаслідок Берестейської церковної унії 1596 року.
Узяв королевича на поруки.
Перед найвідомішим своїм походом – Хотинською битвою 1621 року – Петро Сагайдачний у Львові зустрічається із королем Сигізмундом III. Той просить гетьмана взяти під опіку королевича Владислава, що веде на битву польське військо. Зустріч відбулась у брамі Собору Юра. Слово Сагайдачний стримав, він і справді неодноразово рятував королевича в час битви. І хоча останній захворів, але вернувся живим із Хотина, а згодом став королем.
(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});Захистив Європу від османів.
У 1620 році розпочалася війна Польщі та Османська імперія. Метою Османа II був похід на Варшаву, а після далі в Європу. На цій війні загинув польський гетьман Жолкевський, Богдан Хмельницький потрапив у полон, а Сагайдачний прославився в цій війні завдяки знаменитій Хотинській битві.
Під Хотином (м. Хотин, сучасна Чернівецька область)у 1621 році військо Сагайдачного підтримало короля Яна III Собеського та врятувало Річ Посполиту від катастрофи.
Розгром османської армії, яка нараховувала 240–300 тис. осіб, у Хотинській битві – пік таланту полководця Петра Сагайдачного. Разом козацько-польське військо налічувало близько 75 тисяч вояків – майже в 3 рази менше війська султана Османа II.
(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});Учасник подій під Хотином Собеський стверджував: “Після несподіваного вторгнення запорожців у табір султана, турків охопила паніка: людей всіх звань і станів полонила нечувана тривога; сам Осман, який так нещодавно гадав, що немає у світі нікого могутнішого за нього, тепер на власні очі побачив всю хиткість свого становища, і попередня самовпевненість змінилася на жіночі скарги, коли він переконався у безпідставності своїх надій. Розвіялись його плани, за допомогою яких він розраховував перемогти не лише польське військо, а й всю земну кулю завоювати; тепер залишилася надія лише на ганебний мир”.
Внаслідок 4-тижневої битви польські війська і запорізькі козаки Сагайдачного знищили 80 тис. османських військ, решту змусили втекти. Ця поразка примусила Османську імперію назавжди відмовитися від планів завоювання Європи.
Козаки здобули перемогу та уклали мир з османами. Мир не був вигідним для османів, але вони були змушені на це піти.
Був прекрасним тактиком.
Його вміння знаходити непомітні маршрути для пересування війська ворожою територією, а також висока дисципліна війська і вдосконалена тактика битви дозволяли козацькому війську вести рівний бій з противником, який перевищував козаків за чисельністю у 2-3 рази.
(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});Гетьман “мало спав і не пиячив”.
Найкращу характеристику Сагайдачного як людини та полководця дав Яків Собеський, батько короля Яна III Собеського, у “Записках про Хотинську війну”: “Був він чоловіком великого духу, що сам собі шукав небезпеки, легковажив життям. У битві був першим, коли ж доводилось відступати – останнім. Мав жваву, діяльну вдачу. У таборі залишався сторожким, мало спав і не пиячив, на нарадах поводився обережно, в розмовах був небалакучий”.
Карав на смерть за горілку.
Саме Петро Конашевич-Сагайдачний реорганізував та зміцнив козацьке військо, навів у ньому порядок.
Він поділив козаків та сотні та полки, ввів сувору дисципліну. Так, у часі походів запорожцям строго заборонялось вживати оковиту. Якщо гетьман довідувався про те, що хтось хильнув горілки, страчував на місці, а під час морських походів – викидав у море.
Не мав щастя у шлюбі.
Майже постійно перебуваючи у походах та воюючи, Сагайдачний все ж створив сім’ю. Дружиною його була шляхтянка Анастасія Повченська.
Відомо, що у них народився син Лукаш, який помер молодим. Історики вважають, що шлюб не був щасливим, оскільки на смертному одрі гетьман призначає дружині опікунів, але все своє майно відписує церквам, школам, шпиталям, монастирям.
Після смерті Сагайдачного Анастасія в 1624 році удруге вийшла заміж за шляхтича Івана Пйончинського (Піончина) та мешкала в маєтку неподалік с. Вирва.
(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});Помер від отруєної стріли.
Помер Сагайдачний від поранення отруєною ворожою стрілою у Хотинській битві. Вона спровокувала гниття рани. Гангрену на той час не лікували, хоча гетьмана доглядали особисті лікарі короля Сигізмунда III Вази.
До Києва ранений полководець їхав у розкішній кареті, подарованій королем. Крім того, отримав від королевича Владислава коштовне намисто, оздоблене рубінами та портретом короля Сигізмунда. 20 квітня його серце перестало битись”. Похований він був на Братській могилі Києва.
10 квітня 1622 року – Петро Конашевич-Сагайдачний помер від отриманих ран. Похований у Києві, у Братському монастирі.
Однак під час реконструкції монастиря, який походив в період з 1690 по 1693, могилу гетьмана загублено. А в 1923 році та сам монастир був знищений. На даний час на території Києво-Могилянської академії реконструйована умовна могила Конашевича-Сагайдачного.
Долучений до лику святих.
2011 рік – згідно з рішенням Архієрейського собору Української автокефальної православної церкви Петро Сагайдачний був канонізований у чині “благовірний гетьман”.
Відповідним рішенням священного Синоду ПЦУ 21 серпня 2020 року за героїчну і самовіддану діяльність, державницьку позицію і благовірне життя Петро Конашевич-Сагайдачний був канонізований у чині “Благовірний гетьман” і долучений до лику святих.
На його честь названо флагман сучасного українського військово-морського флоту фрегат “Гетьман Сагайдачний”
4 липня 1993 року в склад Військово-морських сил України увійшов фрегат “Гетьман Сагайдачний”, який був флагманом сучасного українського військово-морського флоту. У 2022 році під час повномасштабного вторгнення росії корабель був спеціально виведений з ладу в Миколаєві та покладений на ґрунт, щоб не дістатись росіянам.
(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});До наших часів зберігся так званий «Меч Сагайдачного», подарований йому польським королем за заслуги під Хотином.
Сагайдачний отримав меч із діамантами та золотом від королевича Владислава як символ перемоги над турками. Подарунок від королевича означав високу повагу до гетьмана та Війська, яке він очолював. Вручений меч став справжнім лицарським символом гетьмана. Ця зброя зберігається і по сей день, зараз він знаходиться в Кракові.
Цей меч мали привезти до Києва на 400-у річницю з дня смерті гетьмана, але агресія росії проти України змінила плани – меч привезуть пізніше, після української перемоги.
(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});
