Наш веб-сайт використовує файли cookie, щоб забезпечити ваш досвід перегляду та відповідну інформацію. Перш ніж продовжувати користуватися нашим веб-сайтом, ви погоджуєтеся та приймаєте нашу політику використання файлів cookie та конфіденційність. cookie та конфіденційність
Зрештою, гине все, навіть найяскравіша з зірок. Насправді найяскравіші зірки – це ті, які мають найкоротше життям. Вони споживають весь водень, який у них є, протягом декількох мільйонів років, потім вибухають як блискучі наднові. Їх залишки ядра руйнуються в нейтронну зірку або чорну діру. Ці маленькі, темні об’єкти засмічують нашу галактику, як космічне кладовище.
Як нейтронні зірки, так і зоряні чорні діри важко виявити. Нейтронні зірки знаходяться лише близько п’ятнадцяти кілометрів у поперечнику, і якщо їх магнітні полюси не вирівняні таким чином, що ми бачимо їх як пульсари, їх зазвичай не помічають.
Зоряні чорні діри ще менші і не дають власного світла. Деякі з них з’являються як мікроквазари, коли вони споживають масу зірки-компаньйона, але більшість з них можна буде побачити лише тоді, коли вони проходять між нами та більш віддаленою зіркою, тому їх можна виявити за допомогою мікролінзування.
Ми не спостерігали достатньо цих зоряних останків, щоб створити карту їх загального розташування, але недавнє дослідження, опубліковане у Щомісячному повідомленні Королівського астрономічного товариства, показує, де ми можемо їх знайти.
Дослідники розглянули розподіл зірок у нашій нинішній галактиці та змоделювали, як зоряні останки можуть бути підтягнуті та відхилені зоряними взаємодіями. Оскільки ці «зоряні кладовища», як правило, старші за нинішні зірки в галактиці, у них було більше часу для переходу на нові орбітальні шляхи.
Як і слід було очікувати, зоряні останки статистично відчувають своєрідний ефект розмиття в своїх позиціях. Але команда знайшла один аспект їх розподілу, який був досить дивним. Близько третини цих старих мертвих зірок викидається з галактики. У своїй моделі третина зірок пережила близьку зоряну зустріч, яка дала їм такий приріст швидкості, що вони в кінцевому підсумку уникнуть гравітаційного тяжіння Чумацького Шляху. Іншими словами, привиди залишають кладовище.
Це означає, що з часом Чумацький Шлях «випаровується», або втрачає масу, що стало несподіванкою. Ми знаємо, що невеликі скупчення зірок, такі як кулясті, можуть випаровуватися, але Чумацький Шлях набагато масивніший.
Ще один аспект моделі, який викликав подив, полягає в тому, що ці зоряні останки досить рівномірно розподілені по всьому Чумацькому Шляху. Для Сонця найбільш ймовірна відстань до найближчих зоряних останків складає близько 65 світлових років. Тож ми могли б мати небесного привида на своєму задньому дворі і навіть не знати про це.
Оскільки все більше обсерваторій для обстеження неба з’являються в Інтернеті, ми, ймовірно, зловимо події мікролінзування та виявимо, де насправді знаходяться ці зоряні останки.
Тоді ми нарешті зможемо побачити галактичний підземний світ навколо нас.
Зазвичай менші галактики зливаються, щоб створити більші. Великі будуть стикатися і зливатися з іншими великими, а також змітати менші.
Зірка S4716 робить обертання навколо Стрільця A*, чорної діри в центрі нашого Чумацького Шляху, за чотири роки та досягає швидкості близько 8000 кілометрів на секунду.
Астрономи зазирнули в центр Чумацького Шляху і виявили щось, схоже на мініатюрну спіральну галактику.
