"Затягую турнікет – лопнув. А кров продовжує хлистати": він вижив під Бахмутом і повернувся у футбол
У день повномасштабного вторгнення Росії на Сергія Звєкова, футболіста-любителя із Миколаївської області, чекав перегляд у клубі з Південноукраїнська. Поїздку довелося скасувати, а вже невдовзі він замість бутсів взув армійські черевики. Звєкова зарахували стрільцем-санітаром у 77-му окрему десантно-штурмову бригаду. Воював до травня 2023-го, коли зазнав важкого поранення під Бахмутом.
"Спочатку все було наче затишшя перед бурею, – розповів Сергій Звєков в інтерв'ю для Спорт 24. – Тихо-тихо, нічого не летіло, жодної біди. А потім як почалося... Не знаю, з чого саме вони нас обстрілювали, але дали нам, звісно, доброго жару. Було багато "трьохсотих", були й "двохсоті". І серед наших хлопців, і серед інших підрозділів. У нас артилерія стояла позаду, а ми були попереду.
Десь о 9:15 як бахнуло по мені... Раз – і просто тиша. Нам раніше пояснювали, що коли летить міна, то чути характерний звук. А тут нічого не було чути. Просто бах і темрява в очах. Болю ніякого не відчував. Тільки цей гар, такий сморід стояв. Я спочатку навіть не зрозумів, що зі мною сталося. Потім усвідомив, що нічого не чую і не бачу. За якийсь час трохи попустило, почав бачити, чути. І тут ще один приліт. І знову те саме. Я навіть трохи закричав. Дивлюся на ліву ногу, а там на коліні штанини взагалі немає. Дивлюся на праву – штанина ще є, але кров просто цвіркає. Лівою ногою можу поворухнути, а правою вже ні. І думаю: "Оце капець. Це все".
Поруч нікого немає, я сам. Що робити? Наклав собі турнікет, почав затягувати – він лопнув. А кров продовжує хлистати. Йти я не можу. Довелося стрибати на одній нозі. Так я десь метрів двісті по траншеї дострибав до побратимів. Попросив, щоб допомогли. Мені зробили укол, наклали турнікет, написали час на лобі й почали нести. Потім ще кількох хлопців поранило, тому мене залишили, і я чекав. Згодом мене таки винесли до місця евакуації. Там ми ще чекали, поки за нами приїдуть. Ось якось так".
Минуло надто багато часу, тому у госпіталі праву ногу Звєкова довелося ампутувати. Проте він повернувся у футбол. Зараз ветеран виступає за львівську команду Покрова АМП. На тренування і матчі долає близько 700 кілометрів в один бік, вже став чемпіоном та володарем Кубка України з ампфутболу.
"Найголовніше – не падати духом, не здаватися, прагнути чогось і йти вперед, – ділиться секретом футболіст. – Життя ж не обірвалося через те, що ти втратив кінцівку. Це не означає, що треба опустити руки, голову й сказати: "Я більше нічого не хочу". Бо якщо нічого не хотіти, то навіщо тоді жити? Ми ж для того й живемо, щоб рухатися далі, щоб у нашому житті ще щось було".
- Останні
- Популярні
Новини по днях
14 листопада 2026
