Олег Плотницький: Ми вже спіткнулися на чемпіонаті Європи, ще раз — і дупа

07.10.2026, 09:26 lb.ua

Олеже, як ви почуваєтесь після матчу з Румунією? Чи змогли вже відпустити ту гру?

Звісно, було образливо, що ми поступилися з рахунком 0:3, тому що розуміли, що маємо потенціал. У нас був шанс виграти цю гру і загалом поборотися за вихід до четвірки найкращих чемпіонату Європи (півфінал, — Ред.), але не вдалося. Зараз почуваюся більш-менш нормально.

Після закінчення гри у нас була командна вечеря, останні збори перед від’їздом, де я сказав, що такі поразки трапляються не перший і не останній раз у наших і міжнародній, і клубній кар’єрах. Звісно, ставитися до цього так, ніби нічого не сталося, не варто, треба робити висновки, але далі буде новий день, нові тренування, матчі, в яких і можна буде виправити минулі помилки. Тому, підсумовуючи, можна сказати, що весілля ми з цього приводу не влаштовували, розуміємо обурення вболівальників і рухаємося далі. Сумно, що ми вже вкотре провалюємося там, де мали б проходити далі, бо, будьмо відвертими, сітка в нас була не найскладніша.

Юрій Семенюк, капітан збірної України з волейболу, казав, що румуни не продемонстрували нічого з того, чого б ви не очікували. Чи все ж здивували?

Ні-ні-ні, ви що… Думаю, що вони й самі до кінця не вірили, що можна отак просто — 3:0 — пройти Україну. Ми зіграли цілком і повністю так, як не мали грати. З усього, про що ми домовлялися перед грою, вдалося втілити не більше 10–15 відсотків. Нам би вистачило й 50 відсотків, щоб перемогти, мабуть, але й цього не було.

Чи робили розбір польотів у роздягальні?

Ні-ні! Такі аналізи відразу після гри не мають жодного сенсу. Всі засмучені, а ти ще ходиш комусь розповідаєш, що і як треба було робити. Всі на емоціях, не до того… А от уже потім треба сідати разом, дивитися, аналізувати. Після — виправити на тренуваннях і в майбутніх іграх. Лише тоді це буде продуктивно. А якщо зовсім чесно, то там і розбирати нічого, якщо конкретно про Румунію.

Після цього матчу ви сказали, що кожен повинен зробити висновки, проаналізувати, як грає і що можна покращити. Скажіть конкретно, хто і що?

Давайте спочатку. Коли я це казав, то говорив і про себе також. Після цих слів трішки понеслося, мовляв, у команді конфлікт, хлопці посварилися…. Можу запевнити, що в нас усе добре, ніхто ні з ким не сварився. Ми розуміли, що є відповідальність, що наші люди розраховували на інший результат, і ми для цього й працювали. Кожен день, від тренування до тренування кожен із нас повинен рости. Волейбол не стоїть на місці, тому ми не можемо постійно вивозити на тому, на чому вивозили рік чи два тому. Якщо за два роки ти не покращив своїх навичок, це катастрофа. Тоді ми й далі будемо в топ-16 стабільно барахтатись. Звісно, коли гарний день, то ми можемо виграти в будь-якої команди, а потім тричі програти. То який сенс? Хоча б дві перемоги проти топів із чотирьох ми повинні робити, це вже буде набагато краще.

Після вечері я сказав хлопцям, що всі ми повинні вчитися в інших спортсменів у своїх клубах, чи навіть з інших видів спорту: від баскетболу й футболу до гімнастики. Таким чином можна покращити техніку й бути продуктивнішим на майданчику. Не завжди впродовж сезону на розвиток дрібниць є час і бажання, бо маємо щільний графік, але без цього нікуди. Якщо вдасться кожному з нас на 2–3 відсотки покращити свою гру, то це буде величезний буст для всієї команди. Саме це я мав на увазі. Ми постійно добре стартуємо, а потім бігли, бігли, а на фініші… зупинилися. Як повітряна кулька, яка наче так високо летіла, а потім за секунду лопнула, та й по всьому! Ми маємо розуміти, що в нас команда доволі вікова. Так, є молоді хлопці, які підтягуються, але в нас не буде ще багато шансів виграти щось, якусь медаль. А я думаю, що це покоління, ці гравці заслужили. Або хоча б четверте місце великого турніру…

На Олімпійські ігри вийти.

Для цього якраз треба «знайти» десь четверте місце. А в чудеса я не вірю. Вони трапляються, Бозя допомагав, але ми вже неодноразово цими чудесами не користувалися. Усе треба заслужити важкою працею, і я вам скажу, що в нас за все літо було лише два провальних тренування. Місяць у таку фазу зайшов, що ні в кого нічого не виходило. Що ж до розвитку, то мене це стосується першочергово. Уже чекаю на розмову з тренерським штабом у Перуджі про те, що можна покращити, тому що вони всі ігри дивилися. До речі, це стосується не лише техніки чи фізики, а й психології. Голову треба «поставити на місце», проаналізувати, що казав під час гри, в перерві, чого не казав і чому. Головне, щоб у всіх було на це здоров’я.

Мені казали, що ви перехворіли всі в команді на чемпіонаті Європи. Що сталося?

Це просто було зміна клімату. Ми провели місяць в Естонії, де була температура 13–14 градусів, а потім — у Болгарію, а там 26 градусів. Тому почали трішки хворіти. Нормальна ситуація.

Попри підсумковий результат команди ви стали найкращим снайпером турніру з 20 ейсами. Готуючись до розмови, подивився десяток розборів ваших подач на YouTube, для багатьох це еталон. У чому секрет?

Я не можу сказати, що працюю над подачею більше за інших. Думаю, що мені трішки пощастило, тому що впродовж кар’єри у мене було декілька гарних тренерів. Кожен із них вносив якісь корективи в мою подачу, покращував окремі аспекти, підказував. У підсумку я навчився добре подавати. Анджело, тренер у Перуджі, мені інколи навіть нічого про подачу не говорить. Це означає, що все так, як треба. Навіть більше, зараз дійшло до того, що я можу не лише свою подачу аналізувати, а вже дивитися й передбачати, як подасть інший волейболіст — в 7 з 10 випадків розумію, чи подасть взагалі й куди. Однак не можу сказати, що досяг досконалості в подачі, ні. Є ще, що підкрутити, і я знаю що саме.

Окремо — це подавати, коли від цього залежить результат матчу: програв або продовжуєш боротьбу, чи навпаки. Для себе зрозумів, що мені не можна обирати другий варіант подачі, який приходить у голову. Взагалі треба слухати себе, бо інколи здається, що зараз ти ще п’ять силових подаси, а потім починаєш аналізувати і розумієш, що краще зробити по-іншому. Це теж допомогає діяти стабільніше. Не перший рік у цій справі. Не потрібно також зациклюватися. У мене були моменти, що я просто чудово грав: і в атаці встигав, і на прийомі, і в захисті м’ячі діставав, і позитивний блок був, а подача не йшла. Потім усе пішло шкереберть, рівень гри знизився, почав помилятися. Тренер підійшов і каже: «Слухай, ну в нас ще п’ятеро хлопців подають». Розумієте, партнери по команді теж подають, тому не потрібно опускати руки, якщо не виходить. Гра складається не лише з цього.

Я говорив свого часу з Ярославою Магучіх, олімпійською чемпіонкою зі стрибків у висоту. Вона розповідала, що в 99% випадків розуміє, чи перестрибне планку, ще на моменті забігу до планки. У вас теж так?

Те саме, те саме. Тільки я відпущу м'яч — уже знаю, як буде. Звісно, деколи буває, що ти встигаєш виправитися, якщо підкинув м’яч погано, допрацювати ногами в кінцівці, але це дуже рідко буває. Ви уявляєте, скільки ми разів картинку цю бачили, так? Скільки разів Ярослава біжить до планки, відпрацьовує техніку? Наскільки я знаю, на тренуваннях вони деколи працюють саме над тим, щоб під правильним кутом підбігти до планки. Так і ми інколи просто підкидаємо м’яч, щоб відпустити його в найвищій точці, щоб він стабільно летів… Там вистачає нюансів.

А хлопцям по збірній підказуєте? Запитують, як краще подати?

Я намагаюсь. А от чи слухають, не знаю. Деякі запитують, деяким я сам свої п’ять копійок кидаю. Інколи думаю, що не потрібно було б, але потім розумію, що ще більше себе картатиму потім. Це нормальна історія, мені теж підказують. Чи дослухатися — це вже особиста справа.

З огляду на те, як минув сезон, у чому команда має надолужувати?

По-перше, команді не вистачає ротації. Усі топові збірні можуть собі дозволити змінювати, скажімо так, найсильніших гравців, але при цьому здобувати гарний результат. Це впливає і на ігри, і на тренувальний процес. Коли в тебе є кваліфіковані гравці, тобі банально легше зростати, більші «заруби» на тренуваннях. А в нас виходить так, що випадає одна людина — і все. Ми просто все, кінець. Граємо-граємо, а потім випадає Ковальов (Ілля Ковальов, догравальник збірної України, — Ред.)... І це не те, що в нас більше немає догравальників, просто Тимофій Полуян, який не раз був у збірній, після операції, Євгеній Кісілюк, який завжди з нами тренувався, мав дуже мало ігрового часу… Так, можна вийти і видати топову гру, навіть якщо перебуваєш не в ритмі, але це одиничні випадки. Головна проблема в глибині складу, і це не лише догравальники. Візьмімо діагональних. У нас є Василь Тупчій, який все літо працює, грає, але ж теж є якийсь ліміт. Є Максим Тонконог, який вийшов у Лізі націй проти Німеччини і «роздав», спричинив фурор, усі написали. Але йому ще рости треба, бо потім вийшов з Македонією «зачехлився», з Румунією… Він буде топом, ми всі віримо в це, але потрібен час. Поїде в Італію, пограє з дядьками і вже наступного року буде зовсім іншим гравцем. У болгарів, бразильців, поляків, ясна річ, таких проблем немає, бо вони перебувають на іншому рівні.

Ще один момент полягає в тому, що в збірній має бути певна система, щоб всі, хто приїжджає, плюс-мінус розуміли, як ми граємо. Працюємо над цим. Прийшов Рауль (Лосано, тренер збірної України з волейболу, — ред), були одні гравці, потім склад трішки змінився, тому адаптуємося.

А де шукати цих волейболістів? Хто може створити цю ротацію — молодь?

Молодь треба підтягувати, їх треба шукати, хоча це дуже важко… Проблема в тому, що в Україні важко тренуватися через повітряні тривоги. У мене батько тренер, тому знаю, як вони працюють. Як варіант, забрати перспективних хлопців до нас, збірної, на тренувальний збір. Багато впирається у фінанси, бо ми не можемо викликати в команду 40 людей, із яких уже вибрати, хто підходить, а кому ще треба попрацювати. У Рауля є ліміти, він не може покликати всіх, тому інколи доводиться обирати: викликати молодого, чи вже досвідченого з урахуванням того, що завдання на турнір треба вирішувати ось уже. Та і ми теж не дуже допомагаємо: наче зовсім трішки не вистачає до