Егоїстичні невдахи. Джеррард пояснив провал золотого покоління Англії

26.10.2025, 06:07 meta.ua

Якщо попросити штучний інтелект дати визначення терміну “золоте покоління англійського футболу”, можна отримати наступну відповідь: “Золоте покоління” англійського футболу асоціюється із групою талановитих гравців, які виступали за збірну Англії приблизно у 2000-х роках, включаючи Стівена Джеррарда, Френка Лемпарда, Девіда Бекхема, Майкла Оуена, Джона Террі, Ріо Фердінанда та Ешлі Коула. Незважаючи на наявність зірок, ця збірна так і не спромоглася виграти великий міжнародний трофей".

Власне кажучи, це саме той випадок, коли нема чого ані відняти, ані додати. Збірну Англії з футболу, коли у її лавах виступали Джеррард, Лемпард, Фердінанд, Террі, Скоулз та багато інших традиційно вважали фаворитами практично на усіх великих міжнародних турнірах, чи то мова про чемпіонат світу, чи то про чемпіонат Європи. Однак далі чвертьфінальних стадій на цих змаганнях «Три леви» у ті роки так і не добиралися, постійно залишаючи багато смутку й розчарування у своїх численних шанувальників не лише на батьківщині, а й по всьому світу.

Зараз, із висоти прожитих років, ту збірну Англії можна назвати банальним збіговиськом примадонн. Власне, це визначення не належить автору цих рядків. Це характеристика тієї команди “Трьох левів”, яку надав їй у нещодавньому інтерв'ю легендарний екс-півзахисник Ліверпуля Стівен Джеррард – одна із беззаперечних зірок “золотого покоління” англійського футболу.

У спілкуванні зі своїм екс-колегою по національній команді Ріо ​​Фердінандом у рамках спеціального подкасту Джеррард прямо відповів на запитання щодо причин постійних невдач тієї збірної Англії. Багато з них знаходилися буквально на поверхні, але про деякі факти довгі роки вболівальники та експерти лишень перешіптувалися, ділячись свого роду підозрами, спостереженнями, думками, але не маючи очевидних підтверджень того, що такий негатив й справді мав місце у національній команді.

“Ми були егоїстичними невдахами”, – з ходу приголомшує відповіддю Джеррард, що дає зрозуміти, що він буде максимально щирим та об'єктивним. “Ми не були друзями, нас нічого не пов'язувало. Ми не були командою. Ми так і не змогли стати по-справжньому згуртованою командою”.

“Чому ми не змогли створити таку необхідну “хімію” у роздягальні? Я не можу думати ні про що інше, окрім незрілості чи егоїзму. Зараз я дивлюся на Каррагера та Скоулза по телевізору, й мені здається, що вони найкращі друзі, причому вже цілу вічність. Те саме можна сказати і про Гарі Невілла. І, мабуть, я почуваюся ближче до тебе, Ріо [Фердінанд], аніж у роки нашої кар'єри. Чому ми не були такими у 20, 21 чи 23 роки? Чи це було через проблему із самолюбством? Через суперництво?” – задається питаннями Джеррард.

45-річний Стіві Джі додає, що буквально “ненавидів тренувальні збори національної команди Англії. Ненавидів власну кімнату. Ненавидів атмосферу. Звісно, ​​я отримував величезне задоволення від гри за збірну. Я пишався цим. І мені теж подобалися тренування, але вони тривали тільки півтори години на день. В іншому я почував себе загубленим. Були ми у Лондоні або, десь, скажімо, в Румунії не мало значення. У будь-якому місті у складі збірної я відчував себе не у своїй тарілці. Я не мав жодного зв'язку із товаришами по команді. Мені просто хотілося грати, тренуватися, а потім опинитися десь іще”.

Найгірше те, що в збірній Англії часів її «золотого покоління», якою можна було із легкістю виграти чемпіонат світу або чемпіонат Європи на PlayStation, навіть якщо ваші навички гри можна охарактеризувати виключно як базові, за словами Джеррарда панувала достатньо ворожа атмосфера між тими, кого вболівальники та експерти роками вважали та називали лідерами колективу.

“Так, у цій команді було щось таке. Можу сказати, що йдеться про щось на кшталт ненависті. Можливо, це було виявом незрілості. Але наш тренерський штаб повинен був приділяти більше уваги цьому фактору, щоб ми зрозуміли, що маємо залишити усе позаду й зосередитися на спільній меті. Більше спільних занять, більше відпочинку, більше перебування разом”, – резюмував Джеррард.

Це інтерв'ю викликало великий резонанс серед уболівальників збірної Англії зі стажем – тих, хто переживав за “Трьох левів”, але не розумів, чому щоразу цій команді не вистачає якоїсь дещиці, аби зробити ще один крок у напрямку такого омріяного трофею. Після зізнань Джеррарда стало очевидним, що “золотому поколінню” англійського футболу для успіху не вистачило такої ж особливої ​​атмосфери всередині команди, яка була, скажімо, у національній збірній Італії на чемпіонаті світу-2006.

Вже після того, як Джеррард, Лемпард, Фердінанд та багато інших представників “золотого покоління” завершили виступи на міжнародному рівні, збірна Англії нарешті продемонструвала, що може по праву вважатися фаворитом майже будь-якого розіграшу чемпіонату світу чи чемпіонату Європи.

У 2018 році оновлена ​​збірна Англії під керівництвом Гарета Саутгейта зробила перший крок у напрямку звання однієї з дійсно найсильніших національних команд світового футболу. На мундіалі “Три леви” дісталися півфіналу, де у драматичній боротьбі й лишень у додатковий час програли хорватам (1:2). У матчі за третє місце розчарована Англія програла ще й бельгійцям (0:2), натомість потім видала чудовий результат на двох поспіль чемпіонатах Європи. У 2021-му (де-юре на Євро-2020) та 2024-му англійці добиралися аж до фіналу, де щоразу їм знову не вистачало якоїсь дрібниці для завоювання трофею: спершу сталася поразка по пенальті від Італії, а потім – мінімальний програш із голом наприкінці від Іспанії.

Проте команду Гарета Саутгейта, який залишався на посаді головного тренера “Трьох левів” вісім років (із 2016-го до 2024-го) вже ніхто не асоціював із “золотим поколінням”. Можливо, мине ще декілька років і хтось із її героїв також, як Джеррард зараз, розповість громадськості, чому їм не вдалося все ж таки реалізувати мрію вже не одного покоління фанатів збірної Англії та виграти щось суттєве. Так, команда Саутгейта зробила крок уперед у порівнянні зі своїми попередниками, проте так і не увійшла в історію. Утім, чи варто її суворо судити за це, якщо до цього від турніру до турніру ставалися провали та фіаско від тих, кого називали “золотим поколінням”? Навряд чи…

Олексій СЛИВЧЕНКО