Новини дня

32 чи 48: катарський катарсис, або Який формат мундіалю оптимальний?

sport.ua

32 чи 48: катарський катарсис, або Який формат мундіалю оптимальний?

Зізнаюся: ще задалеко до старту нинішнього (й поготів – наступного!) чемпіонату світу скептично ставився до прийдешнього півтораразового розширення кола долучених до фінальної частини. Ну, які 48 команд? Хто в змозі організувати такий турнір? Які ще групи по 3 команди? Навіщо тиражувати кількість аутсайдерів-статистів, а сам турнір фактично перетворювати не мало не повністю кубкове змагання? Навіщо заплутувати прихильника футболу калейдоскопом ігрового різнобарв’я, за яким пересічнику-вболівальнику несила встежити? Та от зайнялося вогнище катарських ігровиськ – останніх у 32-командному форматі, і мій скепсис кудись подівся, як, власне, й такий собі європейський футбольний шовінізм (де Німеччина з Бельгією і Данією – законодавці футбольних мод у Старому Світі?). В плей-оф нинішнього мундіалю представлені й Європа, й обидві Америки, й Африка, й Азія, й Австралія. Сказати, що якийсь континент геть пасе задніх, не можу. Міркував, яких команд не вистачатиме на мундіалі. Ну, нашої збірної, природньо, нам не вистачає за визначенням. Дотепер боляче від того потрясіння в Кардиффі! Італійці? Погодьтеся, все ж таки чемпіонат світу без чинних чемпіонів Європи, рекордсменів світу за безпрограшною серією – це нонсенс. Шкода, що немає в Катарі Ерлінга Холанда з Норвегією, Єгипту з Мо Саллахом, Нігерії, Чилі – список можна ширити нескінченно! А як питання поставити по-іншому: а хто на чемпіонаті зайвий? Було, чого там, що оборона в декого аж світила-виблискувала дірками! Та все ж… Конкретики уникну, адже недобре якось шпетити, приміром, країну-організатора (хоча є за що, чого там!). У будь-якому разі такий список куди коротший, ніж перелік тих збірних, яких у Катарі не вистачає. Отже, цей мундіаль переконав мене в слушності 48-командного формату змагу. Катарський катарсис деяких мультиразових чемпіонів світу (справді, боляче було дивитися на вболівальників Німеччини та Уругваю!) на груповому етапі істотно тому посприяв. Та, хай там як суперечливо грають європейці на катарських стадіонах, а, як на мене, половина квоти із цього загалу має належати саме ним. 24 європейські й 24 неєвропейські команди – це, вважаю оптимальне співвідношення. Все ж таки 12 світових чемпіонатів із 21-го (й зокрема 4 попередні!) вигравали представники саме Старого Світу. Європа має право приндитися, не без того! Формула же самої фінальної частини, на мою думку, має зменшити чинник випадковості. Для цього, вважаю, доцільним влаштувати два групові етапи – щось на кшталт того, що було в Іспанії у 1982 р. До речі, як на мене, чимала кількість вогняних матчів на тому мундіалі – свідчення слушності обраної тоді формули. Так от: 48 команд спершу змагаються в 16 групах по 3 збірні в кожній. Надалі переможці груп формують нові 4 групи по 4 команди в кожній. По два переможці кожної із них грають у чвертьфіналах, надалі півфінали, гра за 3-тє місце й фінал. Відтак команди, які сягнуть чемпіонських раундів, зіграють по 8 матчів – лише на один більше (дрібка!), ніж нинішні тріумфатори (й це за півторазового зростання кількості учасників!). Другий можливий варіант: 48 команд розбиті на 12 груп по 4 команди в кожній. Далі йдуть лише переможці груп, які своєю чергою формують 4 групи по 3 команди в кожній. Ті, хто візьме гору в новосформованих групах, прямують до півфіналу, й далі – звичним робом визначаються чемпіон і призери. Ця формула слабує на чималу кількість малозначущих ігор, адже на першому груповому етапі перед 3-м туром більшість команд уже втратить навіть примарні шанси на 1-ше місце та продовження боротьби, а відтак і поле для не надто чесних ігровиськ може бути щедротно засіяним. Та й на катарських полях – о, стонадцять громів (!) – бур’яни футбольної непорядності пару разів відвоювали площу в культурних рослин футбольної майстерності, чого там. Хоча, не приховую, наївно вважав, що історії на кшталт Аргентина – Перу в 1978 р. (звитяга біло-блакитних 6:0, а Перу розжилася добірним зерном, зібраним аграріями із Срібної країни) або ФРН – Алжир у 1982 р. (мінімальний успіх західних німців, і євросусіди попрямували до дальшого етапу, залишивши ні з чим вельми вправну алжирську команду) пішли в небуття. Та де там: ще є спраглі вшелепатися в халепу! Хай там як, а 48 команд на головному світовому футбольному форумі 4-річчя – справжня просторінь-розложисько. Про моноорганізатора мундіалей у такому разі варто забути? Це так, але трійко господарів (наступного разу це будуть США, Канада, Мексика, а в 2030 р. дуже сподіваюся на те, що Іспанія, Португалія, Україна), скооперувавши зусилля, можуть урізноманітнити культурну складову мундіалю та достоту глобалізувати турнір. Щиро сподіваюся, що все ж таки європейський континент не скривдять замалим представництвом у 48-командному форматі. Ну, які, їй-Бо, 16 єврокоманд – третина з усіх учасників? Колиска сили-силенної тактичних революцій у футболі має право на куди більшу шану! Олексій РИЖКОВ
  • Останні
Більше новин

Новини по днях

Сьогодні,
6 лютого 2023