Влада Ліберова про красу під час війни, материнство, self-care та життя поза кадром

19.10.2026, 13:20 bhub.com.ua

Що залишається від звичного життя, коли твоя робота – документувати війну та життя під час неї? Як у таких обставинах продовжувати помічати красиве, знаходити час на себе й не розчинятися в ролі мами, дружини та жінки?

Українська фотографка-документалістка Влада Ліберова, яка працює в парі зі своїм чоловіком Костянтином Ліберовим (LIBKOS), ексклюзивно для Beauty HUB розповіла про материнство, особистий простір, beauty-рутину, своє сьогоднішнє розуміння краси та речі, які допомагають їй залишатися собою.

Людина адаптується до всього. Спочатку було дуже важко, але завжди залишалося розуміння, що робота, яку я роблю зараз, важливіша за все, що будь-коли робила у своєму житті. Це й підтримувало у важкі моменти. А зараз документалістика – це моє життя.

Я ніколи не прагнула естетизувати війну, але ніколи не робитиму поганий кадр, якщо можу зняти хороший. Те, що робить мою фотографію в очах глядача «красивою», – це, по суті, складна цікава композиція, і це те, за чим підсвідомо стежить будь-який професійний фотограф. Тому для мене це просто частина моєї роботи. Фотограф бере на себе відповідальність бути свого роду порталом між подією та глядачем. Тож я вважаю, що моє завдання – зробити все, аби глядач, побачивши мою світлину, відчув усе, що відчувала в моменті я. Для мене це і є справжня сила документалістики.

Завжди доводиться балансувати, але це не заважає мені лишатись об’єктивною. Зберегти правду про цю війну – головна мета, заради чого це все починалось. І ключове тут слово «правда». Але емоції можуть заважати в моменті. Коли бачиш, що війна робить із нашими людьми, коли бачиш, як росіяни руйнують твій дім і твою країну, – це дуже боляче. Але я навчилась відкладати ці емоції. Зараз майже ніколи нічого не відчуваю в моменті. Але ці емоції завжди наздоганяють мене пізніше.

Так. Навіть у найболючіших темах я часто бачу красу – але не красу самої трагедії. Це може бути світло, жест, людська близькість, гідність чи любов посеред жаху. Мабуть, саме ці речі й нагадують, заради чого я все це фіксую. Це дуже часто дає надію й силу не зупинятись.

Для мене краса – це передусім життя. Людина, її вразливість, гідність, близькість між людьми. Це не обов’язково щось ідеальне чи естетичне. Іноді найсильніша краса виявляється саме там, де, здавалося б, їй зовсім не місце. На війні часто таке бачиш.

Мабуть, я би зняла людину в момент, коли вона не намагається бути красивою. У втомі, турботі, любові, страху чи ніжності – у чомусь абсолютно справжньому. Для мене краса саме там, де немає потреби її доводити. Напевно, я би зняла свого сина. Не тому, що він моя дитина і для мене апріорі найкрасивіший, а тому що в ньому я зараз бачу красу в її найчистішому вигляді: абсолютну цікавість до світу, довіру, щирість, життя без жодної маски. Мені здається, справжня краса саме така.

Мені здається, краса 2026 року саме в тому, що попри все люди продовжують любити, жити, народжувати дітей, будувати плани і помічати світ навколо. Я би зняла не «красиві речі», а людей і життя навколо них. Київ на світанку після важкої ночі. Батька, який засинає поруч із дитиною. Жінку, що фарбує губи в укритті. Закоханих на пероні. Військового, який розмовляє з дитиною по відеозв’язку. Старших людей, які п’ють каву біля розбитого будинку. Дітей, що ростуть під звуки тривог і все одно сміються, граються, відкривають для себе світ. Наші звичайні сімейні ранки з Костею і Ноєм між поїздками та зйомками. Саме це я хотіла б залишити майбутнім поколінням.

Найбільше мене зараз наповнює моя сім’я – Костя, Ной, наші звичайні домашні моменти, яких через роботу часто не вистачає.

Ще – хороше кіно, книги, музика, розмови з близькими людьми. А найкраще я відпочиваю, коли можу на якийсь час повністю випасти з інформаційного поля: нікуди не поспішати, не читати новини, гуляти, їсти щось смачне, дивитися серіал і бути просто вдома зі своїми. Але останнім часом таке буває дуже й дуже рідко.

Зараз це вже не стільки про довгі ритуали, скільки про увагу до себе. Вчасно поїсти, поспати, якщо є можливість – піти на тренування, зробити щось із волоссям чи обличчям, просто побути годину наодинці. З маленькою дитиною дуже легко поставити себе в самий кінець списку, тому для мене self-care зараз – це свідомо залишати в житті місце не тільки для мами, дружини чи роботи, а й просто для себе.

Насправді в мене все дуже базово. Помити голову вранці, зволожувальний крем та SPF на обличчя. Увечері може бути зволожувальна або очищувальна маска. Я не дуже добре в цьому розбираюсь і все життя захоплювалась дівчатами, які вміють грамотно, покроково доглядати за собою.

Наразі користуюсь доглядом від Medik8 і, якщо чесно, мені подобається все, що використовую. Це хороше зволоження, сироватка, крем для очей.

Аромат, який мені наразі просто зносить дах, – це Demeter Thunderstorm. Це буквально той самий запах повітря після грози. З мінусів – дуже нестійкий. Тому, якщо хочеться чогось стійкішого, то це Matière Première Cologne Cédrat.

Дуже пов’язані. Для мене зовнішність і стиль часто працюють як продовження внутрішнього стану. Коли я почуваюся добре, у мене автоматично з’являється бажання вдягатися, фарбуватися, експериментувати. І навпаки: іноді навіть проста сукня, макіяж чи улюблена річ можуть трохи «зібрати» мене зсередини. Тобто це працює в обидва боки.