"Я хапалась за будь-який шанс": ведуча Анастасія Норіцина відверто про непростий шлях у журналістиці та таємниці ефірів

18.10.2026, 11:05 24tv.ua

Зазвичай робочий ранок Анастасії Норіциної починається з кави неподалік офісу, щоб побути наодинці з думками, перш ніж зануритися у вир новин. Щоправда, надовго відкласти їх не вдається: поки місто прокидається, вона вже стежить за стрічками інформаційних агентств, перевіряє повідомлення й думає, про що говоритиме з глядачами цього дня.У прямому ефірі вона звикла тримати руку на пульсі: пояснювати складні події, розмовляти з гостями й реагувати на те, що відбувається просто зараз. А за кадром – самостійно готувати випуски, шукати теми, вибудовувати логіку розмов і викривати брехню російських пропагандистських маніпуляцій.Для ведучої журналістика давно перестала бути просто роботою за графіком. Це професія, в якій інформаційний потік не зупиняється навіть тоді, коли ефір уже завершився.У межах спецпроєкту 24 Каналу "За кадром" Анастасія Норіцина розповіла, як прийшла на телебачення ще студенткою, чому наважилася піти з каналу, де працювала, як викриває російську пропаганду в проєкті "Обережно! Зомбоящик" і що допомагає їй відновлювати сили після емоційно складних ефірів."Журналістика сама мене обрала": про шкільні новини та вечірні перегляди новин з батьками З журналістикою Анастасія Норіцина познайомилася ще задовго до того, як зрозуміла, що це може стати її професією. У школі вона дуже любила писати твори, отримувала за них хороші оцінки й часто чула від учителів похвалу. А приблизно у 5 – 6 класі зробила наступний крок – почала писати статті до місцевої газети на Полтавщині, звідки вона родом.Тоді Анастасія могла написати практично про все, що відбувалося навколо: шкільні змагання, танцювальні конкурси, виступи колективів та власні здобутки. Вона, як і її нинішня колега Альбіна Підгірняк, з дитинства займалася танцями, їздила на конкурси, а потім поверталася і писала про них матеріали. Особливе задоволення приносив момент, коли готовий текст виходив у газеті.Мені було приємно, що моє ім’я та прізвище – Анастасія Норіцина – було в цій місцевій газеті. Мама завжди зберігала ці всі вирізки з газет. У мене, до речі, десь вони ще залишилися, – згадує ведуча.Анастасія Норіцина у шкільні роки / Фото з особистого архівуПізніше до газетних текстів додалися шкільні новини. У старших класах щопонеділка Анастасія самостійно готувала так звану "політінформацію", яку зачитувала на шкільній лінійці перед усіма старшокласниками. Мені було спершу трішки страшно, чи то навіть нервово стояти перед всією школою і зачитувати новини, але потім я вже ввійшла в цю роль і мені дуже це подобалося, – розповідає Анастасія.Та був ще один момент, який задовго до вступу до університету натякав на майбутню професію. Вечорами Анастасія разом із батьками дивилася новини по телевізору. Це могли бути ТСН чи випуски інших телеканалів, однак найбільше її захоплювали журналісти-репортери, які працювали безпосередньо з місця подій.Мені завжди було цікаво, як це працює, як це – ось вони на місці, а тут мікрофон, камера, – зазначила вона.Коли настав час обирати університет, перед нею було два варіанти – журналістика чи юриспруденція. Правознавство їй також подобалося, тому остаточної впевненості не було. Зрештою рішення довелося ухвалювати буквально за кілька секунд.Це був останній день подачі документів у різні виші України. Я подавала і на журналістику, і на юриспруденцію. І в останній день, коли вже приймали всі документи, мені зателефонували з Києва, з університету Грінченка, і сказали, що я пройшла відбір, – розповідає Анастасія.Але разом із хорошою новиною був і дедлайн: оригінали документів треба було подати вже наступного дня. Анастасія в цей момент перебувала вдома, у Полтавській області, тому потрібно було терміново купувати квитки та вирішувати, як дістатися Києва. Їй в моменті потрібно було дати відповідь і Анастасія, не замислюючись, сказала: "Так, завтра буду". Згодом вона називатиме це рішення майже символічним: "Журналістика сама мене обрала".Анастасія ніколи не сумнівалась у виборі своєї професії / Фото з особистого архіву ведучоїВ університеті почалося вже справжнє знайомство з професією. Анастасії особливо подобалася фотожурналістика, цікаво було вивчати світові інформаційні агентства, а найбільше – слухати практиків, яких запрошували на пари. Саме такі зустрічі вона згадує як одні з найцікавіших, адже журналісти й телеведучі могли розповісти те, чого не знайдеш у підручнику. "Хапалась за будь-який шанс": про перше стажування, яке переросло у роботуОдного разу до університету приїхала команда телеканалу "112 Україна". На той час, у 2016-му році, це був один із провідних інформаційних телеканалів країни. Журналісти та редактори розповіли студентам про спеціальну програму New TV Generation, яка давала можливість спробувати себе в різних телевізійних професіях – від журналіста й телеведучого до режисера монтажу, гримера, костюмера, звукорежисера чи продюсера.Студентам роздали спеціальні кубики, на яких була написана назва сайту. Для Анастасії один із них виявився важливішим, ніж можна було подумати на той момент.Цей кубик у мене досі вдома залишається як такий мій талісман, мій прохід загалом у цю сферу журналістики, – розповідає вона.Анастасія вирішила спробувати себе одразу у двох ролях – журналіста та телеведучої. Потрібно було виконати завдання, пройти відбір, а потім отримати можливість стажуватися на телеканалі. Вона все зробила, але особливо не очікувала, що з цього щось вийде. Настільки, що поїхала на канікули до батьків і просто забула про програму.Тому лист, який прийшов уже у вересні, став для неї несподіванкою. Там було написано, що Анастасія стала переможницею New TV Generation і отримала шанс долучитися до команди каналу. Це було моє перше стажування на телебаченні. Воно проходило на ранковому шоу "112 хвилин", яке згодом і привело мене до телевізійної журналістики, – згадує вона.Саме там Анастасія вперше побачила телебачення не з екрана, а зсередини. Мені було дуже цікаво – така величезна машина, велика кількість людей, кожен займається якоюсь окремою роботою, а потім це все переростає в щось глобальне. Це було нереально, – каже Анастасія.Два тижні стажування вона провела буквально в режимі постійного навчання. Вчилася писати сюжети, робила тренувальні включення, знайомилася з журналістами ранкового шоу й просила їх показати, як вони готують матеріали. Вона хотіла зрозуміти їхню роботу від "А до Я", а тому постійно пробувала щось зробити сама.Фінальним завданням мало стати власне журналістське включення. Сюжет можна було погодити з будь-ким із журналістів, проте Анастасія хотіла, щоб його прочитав саме головний редактор.Мені була важлива думка фахівця найвищого рівня, тому це мав бути саме головний редактор. Втім, це було непросто. По-перше, він не хотів читати цей сюжет, бо в нього було і так купа іншої роботи, йому було не до стажерів, м'яко кажучи. Але я постійно вибивала, просила і сказала: "Ні, ви маєте прочитати", – сміється вона.Але він таки прочитав матеріал – і йому сподобалося. Настільки, що після завершення двотижневого стажування Анастасії продовжили перепустку на телеканал до кінця року. Так, вона могла приходити туди у вільний час, щоб вчитися, спостерігати за роботою журналістів і пробувати свої сили.Після стажування головний редактор запропонував Анастасії продовжити роботу на телеканалі, щоб спробувати себе у повноцінній роботі журналіста на новому проєкті надзвичайних новин "Очевидець-112".На той момент Анастасії було лише 18 років. І замість поступового входження в професію її першою серйозною роботою стали надзвичайні новини – кримінал, ДТП, убивства, зґвалтування та інші події, про які потрібно було не просто дізнатися, а швидко виїхати на місце, зібрати інформацію та підготувати матеріал.Я навіть ще не розуміючи до кінця, що це буде, погодилася, бо я хапалася за будь-який шанс і за будь-який момент, бо я дуже хотіла працювати журналістом на телебаченні, – розповідає Анастасія.Перша офіційна робота Анастасії на ТБ / Фото надала ведучаСаме робота в "Очевидці-112" стала для неї першою великою школою журналістики. Тоді вона по-справжньому відчула, наскільки тонкою може бути межа між роботою журналіста та особистими емоціями. Після роботи в проєкті надзвичайних новин Анастасія повернулася на посаду редакторки, де досконало навчилася працювати з БЗ і ВМЗ – короткими новинними матеріалами, які ведучі згодом озвучували глядачам. Їй подобалась ця робота, проте, восени 2018-го року вона почала помічати зміни в інформаційній політиці каналу. Мовилось, зокрема, про появу в ефірі представників та наративів, пов'язаних з ОПЗЖ і Віктором Медведчуком. Для Анастасії це стало тією межею, після якої залишатися на телеканалі вона не хотіла."Руки тремтіли": про перший прямий ефір та впевненість перед камероюВодночас робота на цьому каналі принесла Анастасії безцінний досвід – перший прямий ефір. Його Анастасія не просто пам'ятає – інколи навіть переглядає. Тоді вона мала виїхати на місце події, щоб наживо включитися у випуск новин. Це було взимку в центрі Києва, де сталося вбивство. Їй потрібно було розповісти глядачам, що відбулося, на кого був скоєний замах та які є деталі справи.Звісно, до включення вона готувалася. Але перший прямий ефір – це зовсім інше відчуття, коли підготовлений текст раптом потрібно озвучувати не в безпечній студії, а просто на місці події.Було страшно, руки тремтіли, я хвилювалася. І, звісно, не обійшлося без ексцесу, якого не можна робити в прямому ефірі, – згадує Анастасія.Розповідаючи глядачам про те, що бачить навколо себе, Анастасія звернула увагу на калюжу крові. Оператор одразу наблизив камеру до неї – і цей кадр таки потрапив в ефір. Після цього журналістка отримала зауваження, адже показувати подібні речі в прямому ефірі не варто.Кадр з першого ефіру Анастасії / Фото надала ведучаВтім, саме такі моменти й залишаються в пам’яті надовго. Перша помилка не стала для Анастасії причиною боятися прямих ефірів – навпаки, вона сприйняла її як частину професійного досвіду."Це не просто класичне ТБ": про наступні кроки в журналістиці і початок роботи на 24 КаналіОкремим досвідом для Анастасі