ЦПД: Кремль працює проти Європи за тією ж "методичкою", яку використовував перед вторгненням в Україну
Російська пропаганда використовує щодо європейських країн ті самі моделі інформаційного тиску, які застосовувала проти України перед повномасштабним вторгненням. Йдеться про представлення оборонних заходів як загрози для РФ, звинувачення в утисках російськомовного населення та заяви про переслідування православних.
Про це свідчить дослідження Центру протидії дезінформації РНБО.
Аналітики порівняли матеріали російських джерел про Україну за 100 днів перед вторгненням – із 14 листопада 2021 року до 21 лютого 2022 року – з публікаціями про Норвегію, Фінляндію, Естонію, Латвію, Литву та Польщу за період із 20 липня до 27 жовтня 2026 року.
За результатами аналізу, в обох вибірках повторювалися три основні моделі інформаційного тиску. Водночас у матеріалах про європейські країни звинувачення переважно з’являлися у відповідь на конкретні рішення урядів, заяви посадовців, прикордонні інциденти та законодавчі ініціативи.
Оборонні заходи представляють як загрозу. Напередодні вторгнення росЗМІ звинувачували Україну в підготовці наступу на Донбасі, тоді як сама Росія нарощувала військову присутність біля українських кордонів, в окупованому Криму, у Чорному й Азовському морях та в Білорусі.
У 2026 році схожу риторику російські джерела застосовували щодо європейських держав. Посилення оборони, охорону кордонів і присутність союзницьких сил подавали як провокації, мілітаризацію та підготовку до нападу на Росію.
Приводи відрізнялися залежно від країни: в Норвегії йшлося переважно про Арктику та морську активність, у Фінляндії – про східний кордон і співпрацю з НАТО, у країнах Балтії – про повітряні та прикордонні інциденти, у Польщі – про безпеку поблизу українського кордону й оборону східного флангу Альянсу.
Мовну політику називають утисками російськомовних. В Україні приводом для таких звинувачень стало планове впровадження мовного законодавства. Зокрема, 16 січня 2022 року набули чинності вимоги щодо україномовного накладу загальнодержавних і регіональних друкованих медіа. Російські джерела називали ці правила "забороною російської мови", "насильницькою українізацією", "етноцидом" і "мовним апартеїдом".
У 2026 році подібні звинувачення лунали щодо освітніх і мовних рішень у країнах Балтії.
В Естонії та Латвії перехід шкіл на державну мову навчання подавали як дискримінацію російськомовних учнів, у Литві – зміни шкільної програми як утиски російськомовних. У Латвії приводом також стали вимоги щодо знання латиської мови для частини громадян Росії, які хотіли зберегти право на постійне проживання.
У Норвегії, Фінляндії та Польщі мовна тематика була менш помітною. Натомість російські джерела частіше називали "русофобією" візові й майнові обмеження, санкції та заходи прикордонного контролю.
Релігійні суперечки подають як переслідування православних. В Україні російські медіа та осередки Московського патріархату представляли переходи парафій до Православної церкви України й суперечки щодо користування храмами як "гоніння на віру", "силові захоплення храмів" і втручання влади в церковні справи.
Серед європейських країн найбільш виразні паралелі з українським досвідом зафіксували в Естонії та Литві. Там обговорювали правовий статус православних організацій і їхні зв’язки з Московським патріархатом. У Латвії російські джерела також висвітлювали законодавче закріплення незалежності місцевої православної церкви від церковної влади за межами країни, однак таких матеріалів було небагато.
У Фінляндії та Норвегії релігійна тематика залишалася малопомітною. У Польщі увагу російських джерел привернув напад у католицькому монастирі в Ярославі.
Зміст пропагандистських матеріалів відрізнявся залежно від місцевого політичного, безпекового та гуманітарного контексту.
Норвегія. Основну увагу приділяли безпеці в Арктиці та військовій активності НАТО. Посилення оборони й морської присутності подавали як мілітаризацію регіону та загрозу Росії. Візові й санкційні рішення, а також затримання суден на Шпіцбергені трактували як дискримінацію російських громадян.
Фінляндія. Переважала критика прикордонної та безпекової політики. Закриття пунктів пропуску, обмеження в’їзду росіян і перевірки майна подавали як прояви русофобії та дискримінації.
Естонія. Російські джерела поєднували критику оборонної політики з темами мовної та релігійної дискримінації. Перехід шкіл на естонську мову навчання називали утисками російськомовних, а вимоги щодо припинення організаційних зв’язків місцевої православної церкви з Московським патріархатом – переслідуванням вірян.
Латвія. Російські публікації висміювали оборонні заходи та ставили під сумнів обставини прикордонних інцидентів. Мовні вимоги, зокрема перехід суспільного мовлення на латиську, подавали як повну заборону російської мови.
Литва. Посилення оборони, питання транзиту до Калінінградської області та порушення повітряного простору представляли як провокації й ескалацію з боку Вільнюса. Зміни в освітній програмі для учнів із російської національної меншини трактували як русофобію, а дистанціювання частини православного духовенства від Московського патріархату — як переслідування церкви.
Польща. Заяви про посилення оборони та зміцнення східного флангу НАТО використовували для формування образу країни як загрози Росії. Окремі правові рішення щодо росіян подавали як дискримінацію. У релігійній тематиці російські джерела висвітлювали напад на католицький монастир у Ярославі, акцентуючи на українському громадянстві підозрюваного та використовуючи це для поширення антиукраїнських настроїв.
Найбільше матеріалів на воєнно-політичну тематику про Литву та Польщу російські джерела опублікували протягом одного тижня – з 14 до 20 вересня 2026 року. У випадку Литви за цей період зафіксували понад 3,5 тисячі публікацій, а Польщі – понад шість тисяч.
Серед приводів для матеріалів про Польщу були удар Росії по пасажирському поїзду на Волині поблизу польського кордону та заяви польських посадовців щодо безпеки. Зокрема, слова міністра закордонних справ Польщі Радослава Сікорського про можливу відповідь НАТО на напад Росії російські джерела подавали як погрозу з боку Варшави.
У Литві одним із приводів для публікацій стало порушення повітряного простору країни.
Аналітики також виявили відмінності в реакціях аудиторії на різних платформах. Наприклад, у Норвегії дев’ять відео в TikTok становили лише 2,7% публікацій про права російськомовних, але зібрали 91,2% усіх реакцій на цю тему.
Спільною для обох досліджуваних періодів була логіка звинувачень: оборонні заходи представляли як загрозу для Росії, правила для окремих груп – як утиски всіх російськомовних, а церковні суперечки — як переслідування православних.
Водночас відрізнявся контекст поширення цих повідомлень. Напередодні повномасштабного вторгнення Росія зосереджувала війська біля українських кордонів, заперечувала намір напасти та водночас звинувачувала Київ у загостренні ситуації. У 2026 році матеріали про європейські держави переважно з’являлися у відповідь на конкретні рішення та інциденти.
Різнилася й динаміка публікацій. В українській вибірці найбільше матеріалів за кожною з трьох тем вийшло протягом одного тижня – з 14 до 20 лютого 2022 року. Це відбувалося на тлі зосередження російських військ біля України, повідомлень про нібито диверсії та загострення на лінії розмежування.
У європейських вибірках піки припадали на різні періоди, хоча в Польщі та Литві найбільше матеріалів на воєнно-політичну тематику також опублікували протягом одного тижня – у вересні 2026 року.
Особливо показовими аналітики назвали Польщу та Литву. У польських матеріалах російські джерела перекладали відповідальність за напруженість на Варшаву та подавали оборонні заяви як погрози. У литовських паралелі з українським досвідом простежувалися за всіма трьома напрямами: оборонні заходи представляли як підготовку до війни, зміни в шкільній програмі — як утиски російськомовних, а пропозиції щодо церковного майна – як переслідування православних.
У ЦПД зазначають, що за досвідом України варто й надалі стежити за динамікою російських публікацій про Польщу та Литву. Саме щодо цих країн у досліджуваний період зафіксували найбільші тижневі показники матеріалів на воєнно-політичну тематику. Крім того, щодо Литви паралелі з українським досвідом простежувалися за всіма трьома темами.
Окрему увагу аналітики радять звертати на те, чи зростатиме кількість публікацій про Польщу або Литву одночасно за всіма трьома напрямами. Якщо таке зростання буде тривалим, важливо з’ясувати, чи повторюються ті самі звинувачення з різних приводів і чи використовують їх російські посадовці для виправдання застосування сили.
Таке поєднання ознак може бути одним із сигналів інформаційної підготовки до можливої агресії. Водночас висновки про наміри Росії напасти мають спиратися не лише на аналіз інформаційних матеріалів, а й на незалежні дані про військові приготування та дипломатичні кроки.
- Останні
- Популярні
Новини по днях
16 листопада 2026