Наш веб-сайт використовує файли cookie, щоб забезпечити ваш досвід перегляду та відповідну інформацію. Перш ніж продовжувати користуватися нашим веб-сайтом, ви погоджуєтеся та приймаєте нашу політику використання файлів cookie та конфіденційність. cookie та конфіденційність

Армія за Сирського і Драпатого: військовий аналітик Кофман про помилки в управлінні та зміни в ЗСУ (ВІДЕО)

texty.org.ua

Армія за Сирського і Драпатого: військовий аналітик Кофман про помилки в управлінні та зміни в ЗСУ (ВІДЕО)

Українська армія за роки великої війни пройшла через масштабну трансформацію, але не всі зміни в її структурі та управлінні були вдалими. Старший науковий співробітник Фонду Карнегі за міжнародний мир Майкл Кофман в інтерв'ю для подкасту «Мілітарного» розповів, які системні помилки послаблювали ЗСУ, чому українські військові експериментують із новими способами ведення наступу та як змінюється культура командування за Михайла Драпатого.

За словами Кофмана, структурний дефіцит піхоти в українській армії став помітним ще восени 2023 року. Відтоді країна так і не змогла сформувати достатньо сил, щоб повністю компенсувати нестачу особового складу.

«Реальність така, що Україна з часом просто не змогла сформувати достатньо сил, щоб закрити цей дефіцит піхоти. У 2024–2025 роках часто траплялося, що командир батальйону мав фактично два взводи боєздатної піхоти: один — щоб виставити на позиції, і ще один, можливо, для ротації.

А у 2025 році на найважчих ділянках фронту це призвело до дуже довгих бойових виходів. Ідеться не про 30 чи 60 днів, а про місяці й місяці. Є доволі епічні історії людей, які сиділи на позиціях понад пів року. Це крайні випадки, але проблема була дуже помітна».

Ще одним чинником виснаження українських з'єднань Кофман називає самовільне залишення частин (СЗЧ). Хоча ситуація з поверненням військових покращилася, проблема залишається значною.

«Ситуація з цим стабілізувалася, але це досі значна частка втрат особового складу в українських з'єднаннях. Точних цифр я не називатиму, але впевнений, що всі, хто стежить за війною, це знають. Вони досі доволі високі. Хоча Україна тепер щомісяця повертає з СЗЧ більше людей, ніж раніше, і ситуація покращилася».

Водночас експерт наголошує, що СЗЧ не варто розглядати як самостійну проблему, адже це наслідок глибших недоліків військового управління.

«Проблема СЗЧ — це симптом інших проблем, а не сама проблема. Це симптом інших питань, які краще вирішувати безпосередньо».

Кофман вважає хибними підходи до формування та управління силами за Олександра Сирського. На його думку, тоді Генеральний штаб продовжував створювати нові бригади, хоча наявні бойові з'єднання вже відчували гострий дефіцит особового складу.

«Український Генштаб мав схильність створювати нові бригади замість того, щоб поповнювати наявні бригади, які зазнали втрат.

Це поширена проблема. Точніше, це помилка, яку армії роблять упродовж усієї історії. Хочу підкреслити: це не специфічно українська проблема. Хоча було очевидно, що Україна не набирає достатньо людей, щоб і підтримувати наявні сили, і розширювати їх, він продовжував створювати нові бригади».

Кофман уточнює, що йдеться не про нові бригади безпілотних систем, а про традиційні механізовані з'єднання, значення яких для сучасної війни, на його думку, вже змінилося.

«Навіть цього року, приблизно в перші пів року, він намагався створити п'ять нових механізованих бригад. Тож формування сил, на мій погляд, однозначно було проблемою. І так само управління силами — як ними керували і як розподіляли людей».

Ще одна проблема полягала в тому, що досвідчені підрозділи не отримували належного поповнення після втрат. Натомість їхнє виснаження намагалися компенсувати передаванням особового складу з інших частин.

«Ще один складний аспект — схильність за Сирського не поповнювати бойові втрати досвідчених підрозділів, а давати їм виснажуватися, а потім віддавати командиру шматки інших підрозділів.

Командир каже: "Мені не вистачає сил, щоб прикрити свою смугу". А йому відповідають: "Гаразд. Ось тобі батальйонна тактична група з іншої бригади, ось кілька батальйонів тероборони, ось батальйон Нацгвардії і ще якісь підрозділи". І ти просто зшиваєш їх докупи.

Ти не знаєш цих людей, вони дуже нерівні за спроможностями, ти ніколи з ними не воював — але якось маєш зліпити з них лінії фронту для оборони».

За оцінкою аналітика, проблема полягала не лише в нестачі людей, а й у тому, як армія використовувала наявний людський ресурс. Водночас одним із найвдаліших рішень він називає розвиток дронової складової.

«Щодо правильної ставки — що робити з людським капіталом, який мала Україна, — вкладення в дронову складову було однозначно одним із найбільших і найкращих рішень».

Кофман вважає, що проблеми з особовим складом були пов'язані також із відсутністю чіткого бачення того, як саме Україна збирається досягати успіху у війні та якою ціною.

«Я все ж вважаю, що Україна могла б краще впоратися з формуванням сил, адже людей у країни не бракує, чоловіків не бракує — ми всі це знаємо, будь-хто, хто їздить українськими містами, це бачить.

Але якщо ви від кінця 2023-го, після літнього контрнаступу, і до 2025 року ходили вздовж фронту й питали, яка стратегія армії і яка її теорія успіху, — що б вам відповіли? Це бій за наступну посадку? Чи витрачати людей, щоб тримати будь-яку позицію, навіть якщо її неможливо втримати, — політика "ні кроку назад"? Якщо ти дбаєш про людський капітал, такий підхід не виправдати».

На думку Кофмана, зрештою Україна сформувала більш реалістичну теорію успіху. Вона передбачає три основні напрями: стабілізацію фронту з мінімальними втратами особового складу, посилення протиповітряної та протиракетної оборони і розширення кампанії ударів по території Росії.

«Перша — стабілізувати лінію фронту з мінімальними втратами в людях, зосередившись насамперед на технологіях. Друга — вкладати багато в протиповітряну і протиракетну оборону, щоб розв'язати проблему інфраструктури. Сьогодні ми бачимо, що саме це головна проблема України.

Лінія фронту насправді в найкращому стані за кілька років. Це найкращий рік бойової ефективності України з 2023-го. І реалістично — найгірший рік бойової ефективності Росії з зими 2023-го. Головна проблема пов'язана з ППО і ПРО, з економікою і великими містами — а не з фронтом».

Третім напрямом Кофман називає удари по Росії, які мають виснажувати її ресурси та економіку.

«Довгі конвенційні війни зазвичай переходять від традиційних битв на знищення, від вирішальних битв на початку, до війни на виснаження людей і техніки, а потім — до війни на виснаження ресурсів і економіки. Реалістично ми перебуваємо в цій фазі останні два роки».

Приблизно з літа 2025 року українські військові почали експериментувати з новими способами проведення наступальних операцій. За словами Кофмана, мета цих пошуків — повернути на поле бою маневреність, яку суттєво обмежив розвиток безпілотників.

Аналітик розповідає, що спостерігав за роботою різних підрозділів, які намагаються розв'язати цю проблему. Зокрема, його зацікавив досвід дроново-штурмових формувань.

«Мене дуже цікавило, що роблять дроново-штурмові підрозділи, як-от 92-га бригада і 1-й окремий штурмовий полк. Вони намагалися повернути на поле бою механізовану рухливість через низку змін в організаційній структурі та способах застосування сил: як застосовувати дрони й традиційний вогонь, щоб придушити противника і створити простір для повернення маневру.

Це значно швидший спосіб витіснити й розбити противника, ніж повільний повзучий наступ. Вони помітно експериментували з цим із 2025 року і показали успіх у низці епізодів та операцій».

Інший підхід — поступове зачищення території штурмовими групами за підтримки безпілотників. Він повільніший, проте дає змогу мінімізувати втрати під час наступу.

«Це традиційне зачищення вогневими групами за ефективної підтримки дронів, лісосмуга за лісосмугою. Це видно, наприклад, на прикладі одного з тактичних угруповань, яке зазвичай так і воює.

Це повільний і поступовий підхід, але він мінімізує втрати в наступі. Адже сторона, яка атакує, традиційно зазнає більших втрат, ніж та, що обороняється: у війні на суходолі оборонятися значно легше, ніж наступати. І вони доволі добре мінімізують втрати, повільно ведучи цей повзучий наступ і повертаючи територію».

Кофман також згадує традиційні підходи деяких штурмових полків, які намагаються застосовувати великі легкі моторизовані або механізовані сили.

Окремо Кофман зупиняється на операції «Вівальді», проведеній Третім армійським корпусом. На його думку, вона не є унікальною за задумом, а радше демонструє закономірності, які українські військові почали використовувати під час контратак.

Одна з головних передумов таких операцій — особливості російської тактики інфільтрації. Просуваючись невеликими групами, російські війська часто не встановлюють повноцінного контролю над захопленою територією. Через це вздовж фронту виникають великі сірі зони, де позиції обох армій перемішані.

«Приблизно з 2025 року, перейшовши до тактики інфільтрації, російська армія не контролює територію, яку нібито захопила, на кілька кілометрів від лінії зіткнення. Фактично виникла сіра зона. Усі це знають. Немає суцільних оборонних ліній.

Більшість із нас не може нанести на мапу, хто що контролює, бо присутність не означає контролю. Вогневий контроль, який забезпечують підрозділи дронів, змушує піхоту розосереджуватися по окремих позиціях, і вона насправді не контролює територію довкола себе».

Кофман пояснює, що через це оцінки територіальних здобутків сторін можуть суттєво відрізнятися залежно від того, як саме позначати сіру зону на мапі.

«Тож ми з вами легко могли б сперечатися, скільки квадратних кілометрів перейшло з рук у руки за останній місяць, — залежно від того, як ми наносимо на мапу сіру зону вздовж фронту. Ми могли б сперечатися, хто зараз контролює Костянтинівку, де позиції російських і українських підрозділів перемішані, причому багато з них — за кілька кілометрів одна за одною».

На думку аналітика, така модель просування робить російські підрозділи вразливими до контратак. Українські військові зрозуміли це ще у 2025 році, а одним із помітних підтверджень стали локальні наступальні операції в лютому.

Операція «Вівальді», за оцінкою Кофмана, спиралася на три важливі чинники. Перший — тривалу підготовку умов для наступу, зокрема дезінформацію противника та його попереднє послаблення.

«Більшість людей сприймає операцію як сам окремий наступ, але не знає, скільки часу пішло на підготовку умов. Якщо витратити достатньо часу на створення правильн

  • Останні
Більше новин

Новини по днях

Сьогодні,
16 листопада 2026

Новини на тему

Більше новин