«Вдалося імітувати атаку штурмової групи». Як використовували ударні НРК під час операції «Вівальді»
У травні 2024 року за вказівкою командира батальйону «Макар» перейшов від штурмової роботи до розвитку наземних роботизованих комплексів. Тоді ще не існувало ані напрацьованої тактики, ані сформованої доктрини застосування їх в умовах сучасного поля бою.
«Ми фактично починали з нуля: були першопрохідцями, випробовували різні підходи, аналізували результати й напрацьовували власні рішення безпосередньо під час бойової роботи», — каже він.
До літа 2025 року у взводі «NC13» 2-го штурмового батальйону впроваджували НРК для доставки вантажів та евакуації поранених, масштабували їхнє застосування, передавали досвід іншим підрозділам бригади. Спочатку, каже, доводилося долати скептичне ставлення, але згодом вдалося довести ефективність цього підходу. За цей час взвод став найрезультативнішим підрозділом НРК у Збройних силах, зазначає «Макар».
Як колишні піхотинці та штурмовики, військові підрозділу добре знали потреби піхоти і бачили, що можливості НРК значно ширші за логістику й евакуацію: роботи можуть безпосередньо підтримувати піхотинців під час бою, виконуючи найбільш ризиковані завдання.
«Навесні 2025 року ми провели першу ударну операцію, а справжньою точкою неповернення стали дві масштабні роботизовані операції. Під час однієї з них робот із кулеметом утримував позицію протягом 45 діб без участі піхоти. Під час іншої ми провели повноцінний роботизований штурм, у результаті якого за допомогою НРК взяли противника в полон, а наша піхота через 15 хвилин зайняла позиції без жодного пострілу», — розповідає командир підрозділу.
Тоді, каже, бригадний генерал Андрій Білецький побачив великий потенціал у розвитку ударних НРК, і за його наказом у вересні 2025 року було створено єдиний у світі підрозділ ударних НРК «NC13».
Ударний НРК — це робот, який використовують для ураження противника та його об’єктів. Це може бути наземний камікадзе з вибуховим зарядом для роботизованих штурмових дій і ураження ворожих укриттів, бліндажів, командних пунктів. Або НРК із бойовим модулем, оснащеним кулеметом чи гранатометом, який може утримувати рубежі та надавати вогневу підтримку піхоті.
«Але можливості ударних НРК значно ширші, тут все залежить від нашої фантазії. Ми постійно шукаємо нові способи застосування роботів, експериментуємо з їхнім оснащенням і поєднуємо різні види озброєння», — каже військовий.
Щодня підрозділ виконує кілька місій із залученням ударних НРК. Наразі майже жодна операція Третьої штурмової бригади не планується без залучення таких засобів. Вони все частіше йдуть перед піхотою, беруть на себе найбільш небезпечні завдання та зменшують прямий контакт піхотинців із противником, каже «Макар».
У межах операції «Вівальді» застосували нову тактику: модернізували наземний дрон-камікадзе, оснастивши його двома одноразовими гранатометами Bullspike. Дрон спочатку відпрацьовував по позиції противника з гранатометів, а потім заїжджав на ціль і детонував.
«Така тактика дозволяє імітувати атаку штурмової групи. Противник неодноразово сприймав дії роботів як початок штурму й залишав свої позиції. Тобто один НРК послідовно застосовує два способи ураження, а ми отримуємо можливість ще ефективніше виконувати завдання без ризику для нашої піхоти», — пояснює «Макар».
Ударні НРК стали одним із ключових факторів успіху «Вівальді», вважає він. На початковому етапі підрозділ виконував імітаційні та відволікаючі маневри, щоб змусити противника розкривати свої засоби спостереження та вогневого ураження. Це давало змогу штурмовим групам просуватися та займати вигідні рубежі, розповідає «Макар».
Згодом роботи підтримували штурми піхоти, проводили самостійні штурмові й диверсійні операції, уражали командні пункти, укриття, склади боєприпасів, місця зосередження особового складу, точки зльоту БпЛА, зокрема елітного російського підрозділу «Рубікон», що обмежило розвідувальні та ударні можливості противника. Також ударні НРК зупинили механізований штурм росіян.
«Це дезорганізувало систему управління, порушило логістику, унеможливило своєчасне підтягування резервів і суттєво підірвало морально-психологічний стан особового складу ворога. За словами полонених, поява НРК на полі бою викликала страх, змушувала їх залишати позиції та значно обмежувала будь-які активні дії», — пояснює військовий.
Завдяки залученню ударних НРК в операції «Вівальді» вдалося зберегти життя близько семи батальйонів піхоти — орієнтовно 3 600 бійців, каже «Макар». Саме таку кількість військових довелося б залучити до виконання бойових завдань, які натомість виконали роботи. За цей час ударні НРК завдали понад 380 уражень по ворожих цілях та провели понад 176 штурмових і диверсійних операцій.
Насамперед оцінюють надійність НРК, його відповідність умовам поля бою, каже «Макар». Також важливі запас ходу, вантажопідйомність, габарити, прохідність, сумісність із системами зв’язку, які використовуються, зручність керування для операторів.
На відміну від камікадзе, які є одноразовими, НРК із бойовими модулями виконують завдання та повертаються з поля бою. Тому важлива також технічна підтримка від виробника.
«Їх потрібно ремонтувати, обслуговувати та швидко забезпечувати запчастинами. Тому для нас важлива постійна взаємодія з виробником і його готовність оперативно доопрацьовувати засоби відповідно до наших потреб. Ми надаємо зворотний зв’язок, а виробники іноді направляють до нас свої інженерні групи, щоб на місці зрозуміти, які зміни потрібні», — розповідає військовий.
Були навіть випадки, коли наземні роботизовані комплекси були створені разом з виробниками з нуля — зокрема, так з’явилися деякі моделі дронів-камікадзе, які зараз у топі серед ударних НРК.
Жоден НРК не готовий до бойового застосування «з коробки», кожен потрібно доопрацювати під конкретні бойові завдання, каже «Макар». В підрозділі працює власна майстерня, де інженери, механіки, зварювальники, IT-спеціалісти та інші фахівці займаються модернізацією комплексів. Команда постійно зростає, адже обсяг роботи збільшується.
«Наприклад, для тактики «Грифон», яка полягає у десантуванні НРК з важких бомберів, ми адаптували засіб, який через свої габарити та характеристики не підходив для виконання інших задач. Ми полегшили його, змінили систему зв’язку і доопрацювали кріплення, що дозволило застосувати його у таких спосіб», — розповідає «Макар».
Також на НРК доопрацьовують електроніку та системи керування, зокрема, розробили власний модуль, за допомогою якого можна замінити штатну електроніку виробника на власну. Крім того, в підрозділі створили власне програмне забезпечення для керування роботами, тому не залежать від програм виробників.
«Це дозволяє уніфікувати системи керування на різних платформах незалежно від виробника та початкової комплектації», — пояснює військовий.
Якщо готового рішення для певного завдання немає, можуть доопрацювати наявний виріб або розробити нове рішення разом із виробником чи власними силами. Також обмінюються досвідом з інженерами різних компаній, діляться з українськими виробниками досвідом застосування їхніх засобів у бойових умовах і разом працюють над їхнім удосконаленням. «Макар» зазначає: важливо, щоб цей досвід не залишався всередині одного підрозділу, а допомагав розвивати роботизацію у війську загалом.
Окремий напрямок — якісне складання, ремонт і тестування перед бойовим застосуванням. Неправильно зібраний або відремонтований НРК може відмовити вже під час виконання завдання.
«Дуже прикро подолати 20 кілометрів до цілі, а за кілька метрів до неї виявити, що засіб не спрацьовує», — зазначає військовий.
На базі підрозділу діє власна програма підготовки «НРК-Institute». Це 28-денний курс, який проводять інструктори з бойовим досвідом. Його проходить кожен боєць, який долучається до «NC13», розповідає «Макар».
«Програма охоплює не лише роботу з НРК. Бійці проходять тактичну й медичну підготовку, вивчають топографію, кібербезпеку, а також всю базу, необхідну для роботи з НРК: їхні типи, технічні характеристики, можливості та принципи роботи», — розповідає військовий.
До підрозділу долучаються люди з різним досвідом: з інших військових частин, після СЗЧ або з цивільного життя. Тому курс допомагає вирівняти їхній рівень підготовки. Кожні два-три дні проводять тестування, а наприкінці — загальний іспит. За результатами можна побачити сильні сторони кожного бійця та визначити, на якому напрямі він буде найефективнішим.
Базова підготовка для операторів логістичних, евакуаційних та ударних НРК спільна. Відмінність полягає у спеціалізації: оператор ударного засобу має глибоко розуміти технічні характеристики НРК, його можливості, принципи роботи, характеристики та принципи роботи встановленого озброєння, особливості застосування під час виконання бойових завдань.
Також за потреби навчають бійців з інших підрозділів, діляться досвідом у різних напрямах: від роботи майстерні й керування НРК до планування операцій та підготовки операторів.
«Ми прагнемо масштабувати наш досвід на всі підрозділи Сил оборони, адже бачимо великий потенціал НРК у підтримці піхоти», — каже «Макар».
Часто після перших невдалих спроб використання НРК підрозділи розчаровуються і повертаються до звичних методів роботи. Проблема в тому, що роботизація потребує системного підходу, каже «Макар».
«Недостатньо просто отримати комплекси й навчити людей ними керувати — це насправді не так складно. Значно важче правильно організувати всю роботу навколо НРК: планування місій, розвідку, підготовку засобів, технічне обслуговування та ремонт», — розповідає військовий.
Навіть для ефективної роботи невеликого підрозділу НРК потрібна ціла команда фахівців і система, де кожен відповідає за свою ділянку. На це потрібен час, люди і ресурси. Але командування часто не готове вкладатися в цей напрям, особливо коли на початку потрібно долати багато труднощів.
«Ми самі проходили цей шлях і добре знаємо, наскільки складно починати, коли немає в кого запитати поради й немає готового досвіду, на який можна спиратися. Але весь цей час нас рухало бажання зробити все можливе, щоб забрати в піхоти найнебезпечніші завдання й зберігати життя бійців»
- Останні
- Популярні
Новини по днях
9 листопада 2026
