Суверенність без ізоляції: якою має бути AI-стратегія України

31.10.2026, 09:52 lb.ua

Сучасна AI-екосистема глобальна. Моделі, обчислювальна інфраструктура, чипи, програмне забезпечення, open-source-рішення, дослідження й таланти є частинами міжнародного технологічного ланцюга. Для України спроба самостійно відтворити його повністю була б надзвичайно дорогою і лише сповільнила б доступ до інновацій.

Тому відкритість має залишатися базовим принципом. Українські компанії, медіа, державні установи та дослідники повинні мати можливість працювати з найкращими рішеннями різних технологічних екосистем.

Але відкритість не означає безальтернативної залежності. Є сфери — оборона, критична інфраструктура, чутливі державні дані, системи безпеки — де втрата доступу до зовнішньої моделі або обчислювальних ресурсів може створити вже стратегічний ризик. Саме тут потрібен суверенний ШІ, який забезпечить контроль над критичними даними, моделями, обчислювальними ресурсами та правилами їх використання.

Іноді це може означати власну модель. В іншому випадку — локальне розгортання наявної технології, захищене середовище для даних, резервні обчислювальні ресурси або можливість перейти на альтернативне рішення.

Принцип тут простий: суверенні там, де це стратегічно необхідно; відкриті там, де це можливо.

Суверенність має ще один важливий вимір — здатність самостійно визначати правила гри.

Європейський Союз, США, Велика Британія та інші великі технологічні ринки формують різні підходи до регулювання ШІ. Україні немає сенсу механічно копіювати один із них. У нас є власний контекст: війна, питання національної безпеки, обмежені ресурси та необхідність швидкої технологічної модернізації.

Але власна модель не повинна робити нас несумісними з ключовими міжнародними ринками.

Якщо українські вимоги до зберігання даних, сертифікації, оцінювання AI-систем, звітності чи відповідальності суттєво відрізнятимуться від правил, під які глобальні компанії вже будують свої продукти, їм доведеться окремо адаптувати технології та compliance-процеси для українського ринку.

Для великих компаній це означатиме додаткові витрати, для менших постачальників може стати причиною відмовитися від українського ринку. Український бізнес отримає менший вибір, дорожче впровадження і пізніший доступ до нових технологій.

Те саме станеться, якщо технологія, вже оцінена або сертифікована в одній із ключових юрисдикцій, повинна буде проходити в Україні повністю інший процес. Формально ринок залишатиметься відкритим, але regulatory friction фактично створюватиме бар'єр для входу.

Тому завдання України складніше, ніж просто «обрати європейську» чи «американську» модель. Україні потрібні власні правила, але сформульовані так, щоб вони залишалися зрозумілими й сумісними з основними світовими технологічними екосистемами.

Регуляторна сумісність не означає відмову від суверенітету. Вона дозволяє встановлювати власні вимоги мовою, яку глобальний ринок уже розуміє.

На початку повномасштабної війни НБУ змінив правила і дозволив банкам використовувати хмарні сервіси з обладнанням у ЄС, Великій Британії, США та Канаді, зокрема для стабільної роботи банківської системи в умовах війни.

Ця регуляторна відкритість дала можливість банкам диверсифікувати критичну інфраструктуру. ПриватБанк, наприклад, переніс критичні системи з власних дата-центрів до AWS після початку вторгнення. Банк Південний створив резервну інфраструктуру в Oracle Cloud за межами України, інтегрувавши її зі своїми локальними системами.

Це хороший приклад того, що співпраця з глобальними технологічними компаніями не обов'язково зменшує контроль. У певних умовах вона, навпаки, дає можливість зберегти критичні функції, коли локальна фізична інфраструктура перебуває під загрозою.

Саме так я розумію диверсифікацію: не замінити залежність від одного локального рішення залежністю від одного глобального постачальника, а створити можливість вибору між різними технологіями, провайдерами та інфраструктурними сценаріями.

Суверенний ШІ легко перетворити на аргумент на користь закриття ринку або штучної підтримки окремих постачальників. Це було б помилкою.

Власні технологічні спроможності повинні зменшувати критичну залежність, а не конкуренцію.

Відкритий ринок дає українським компаніям доступ до різних моделей, хмарних платформ, дослідницьких центрів та партнерів. Конкуренція прискорює впровадження технологій, а диверсифікація одночасно зменшує ризик: недоступність одного постачальника, технології або юрисдикції не повинна зупиняти критичну систему.

Саме тому політику у сфері ШІ, розвиток хмарної інфраструктури та власних суверенних технологічних спроможностей варто розглядати як частини єдиної стратегії.

Україні не потрібно будувати цифрову фортецю. Але так само ризиковано припускати, що глобальний ринок за будь-яких обставин гарантуватиме нам доступ до всіх критичних технологій.

Нам потрібна інша модель: відкрита AI-екосистема, сумісна з ключовими світовими ринками, із власним суверенним ядром там, де цього потребують національні інтереси.

Бути відкритими не означає відмовитися від суверенності. А мати власні правила та власні технологічні спроможності не означає закритися від світу.